Рішення

від 24.02.2015 по справі 910/25764/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015Справа №910/25764/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс»

про стягнення 952 629,44 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача Барабаш Г.Л. - по дов.;

Від відповідача Поцелов А.О. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» про стягнення основного боргу в сумі 663 103,26 грн., процентів річних від простроченої суми у розмірі 169 576 грн., інфляційних втрат в сумі 113 752,90 грн. та пені в розмірі 6 197,28 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» посилається на порушення Відповідачем умов договору поставки №16-12/13 від 16.12.2013р. (надалі - Договір) в частині здійснення своєчасної оплати вартості постановленого товару, у зв'язку з чим Позивач на підставі п.7.5 Договору та п.7.6 угоди (в редакції додаткової угоди №3 від 24.03.2014р.) та керуючись ст.ст.549, 536, 625 Цивільного кодексу України просив стягнути пеню, проценти річних та інфляційні втрати.

19.02.2015р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» надійшла заява за №18/2 від 18.02.2015р., в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України, про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач просив стягнути з Відповідача основний борг в сумі 663 103,26 грн., проценти річних від простроченої суми у розмірі 229 745,81 грн., інфляційні втрати в сумі 154 818,88 грн. та пеню в розмірі 55 394,09 грн. за період з 30.01.2014р. по 15.10.2014р.

У п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, враховуючи той факт, Позивачем збільшено розмір кількісних показників позовних вимог, які товариством заявлені у позовній заяві, господарський суд приймає заяву за №18/2 від 18.02.2015р. до розгляду, виходячи з якої й вирішується судовий спір.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» проти позову заперечило з тих підстав, що Позивач не звертався до Відповідача в передбаченому Договором порядку щодо можливості врегулювання спору в досудовому порядку. Водночас, на думку Відповідача, подані Позивачем в ході судового розгляду справи документи фактично змінюють підставу позову, а відтак не можуть братись судом до уваги.

При цьому, Відповідач просив суд врахувати, що матеріалами справи підтверджено наявність у Покупця перед Постачальником заборгованості на суму 680 443грн., в той час, як інших доказів на підтвердження загальної вартості товару Позивачем не надано, а відтак, виходячи саме з такої суми, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, має вирішуватись судовий спір.

У задоволенні клопотання №09/03 від 09.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» про забезпечення проведення судового засідання 15.01.2015р. у режимі відео конференції, судом відмовлено.

За клопотанням представників позивача та відповідача, спір вирішено у відповідності до п. 3 ст. 69 ГПК України

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» (Покупець) укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого Продавець продає, а Покупець приймає та оплачує продукцію - гранула паливна (товар), у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору.

Сторони визнають, що товарна накладна, яка підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни і є невід'ємним додатком до даного договору (п.1.2 Договору.)

Пунктом 2.4 Договору визначено, що Покупець здійснює оплату 100% вартості товару (партії товару) протягом двох банківських днів з дати постави товару (партії товару) шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника (п.2.4 Договору).

У п.5.2 Договору визначено, що при постачанні автомобільним транспортом умовами поставки є DDU, склад Покупця м. Бориспіль. При цьому, сторони прийшли згоди, що терміни, які використовуються в даному Договорі, приймаються ними згідно з «Інкотермс». Офіційні правила тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010р.). Підставою для передачі Продавцем представника Покупця товару (партії товару) є надана їм довіреність встановленого зразка на отримання певної кількості товару, оформлена належним чином.

02.01.2014р. між Покупцем та Продавцем укладено додаткову угоду №1 до Договору, яким сторони вирішили викласти п.10.1 в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором».

22.01.2014р. сторони підписали додаткову угоду №2 до Договору, якою п.2.3 Договір вирішено викласти в наступній редакції: «Ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при постачанні кожної партії товару та зазначаються у видатковій накладній, яка підписується представниками обох сторін. При цьому сторони домовились, що ціна за одну метричну тону на кожну партію товару визначається базисними умовами поставки: ціна за одну метричну тону з базисом поставки DDU, склад Покупця становить 1 400 грн., т.ч. ПДВ - 233,33 грн. транспортування до м. Бориспіль за рахунок Продавця».

24.03.2014р. між контрагентами укладено додаткову угоду №3 до Договору, якою п.7.6 викладено в наступній редакції: «У разі якщо прострочення платежу триматиме більше 30 календарних днів, Постачальник має право, крім пені визначеної п.7.5 додатково стягнути з Покупця проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати».

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 Цивільного кодексу України та ст.ст.264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На виконання умов укладеного між сторонами правочину Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано товар на загальну суму 1 103 148,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №72 від 30.12.2013р. на суму 30 969 грн., №71 від 30.12.2013р. на суму 30 213 грн., №68 від 27.12.2013р. на суму 32 400 грн., №67 від 27.12.2013. на суму 29 700 грн., №65 від 26.12.2013р. на суму 29 835 грн., №59 від 24.12.2013р. на суму 29 700 грн., №58 від 24.12.2013р. на суму 29 700 грн., №57 від 23.12.2013р. на суму 29 565 грн., №55 від 23.12.2013р. на суму 30 645 грн., №53 від 20.12.2013р., №52 від 1912.2013р. на суму 29 700 грн., №51 від 19.12.2013р. на суму 29 700 грн., №50 від 18.12.2013р. на суму 33 878,26 грн., №45 від 18.12.2013р. на суму 29 700 грн., №75 від 31.12.2013р. на суму 29 700 грн., №3 від 03.01.2014р. на суму 32670 грн., №4 від 06.01.2014р. на суму 32 670 грн., №5 від 08.01.2014р. на суму 29 700 грн., №6 від 09.01.2014р. на суму 29 700 грн., №13 від 10.01.2014р. на суму 31 442,60 грн., №14 від 10.01.2014р. на суму 32 400 грн., №15 від 13.01.2014р. на суму 32 400 грн., №16 від 13.01.2014р. на суму 32 400 грн., №17 від 13.012014р. на суму 29 700 грн., №18 від 13.01.2014р. на суму 29 700 грн., №20 від 15.01.2014р. на суму 32 022 грн., №21 від 15.01.2014р. на суму 29 700 грн., №22 від 15.01.2014р. на суму 29 700 грн., №27 від 16.01.2014р. на суму 29 700 грн., №28 від 17.01.204р. на суму 29 700 грн., №29 від 20.01.2014р. на суму 29 700 грн., №30 від 20.01.2014р. на суму 29 700 грн., №44 від 24.01.2014р. на суму 30 800 грн., №45 від 24.01.2014р. на суму30 800 грн., №52 від 27.01.2014р. на суму 33 600 грн., №53 від 27.01.2014р. на суму 32 558,40 грн.

Товар, відповідно до наявних в матеріалах справи довіреностей був отриманий представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» Шевченко Д.М.

Приймаючи до уваги, що Позивач зобов'язання за Договором виконав належним чином та поставив Відповідачу товар, строк протягом якого Відповідач повинен був оплатити вартість останнього, за висновками суду, виходячи з положень укладеного між сторонами правочину та норм чинного законодавства, настав.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються (ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України).

Проте, як слідує з матеріалів справи, Відповідач свої зобов'язання в частині проведення оплати вартості поставленого товару виконав не у повному обсязі, сплативши на рахунок Продавця грошові кошти в сумі 440 045 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Наразі, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2014р. по 31.03.2014р. підписаний обома контрагентами та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість Відповідача станом на 31.03.2014р. становить 713 103,26 грн.

Заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» з приводу того, що надані 12.02.2015р. Позивачем видаткові накладні, за твердженнями Позивача є фактичною зміною підстав позову, що суперечить ст.22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, не можуть прийматись судом, господарський суд не приймає та виходить з наступного.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. згідно з частиною другою статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України).

Так, на вимогу суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» на підтвердження факту поставки Відповідачу товару за договором поставки №16-12/13 від 16.12.2013р. на загальну суму 1 103 148,26 грн. було надано вказані вище видаткові накладні, які підписані контрагентами та скріплені печатками господарських товариств.

Водночас, у п.3.12 вказаної вище Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. передбачено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» підстава позову не змінювалась, а подані в ході судового розгляду справи Позивачем документи не розглядаються як така зміна, а лише підтверджують обставини, викладені у позовній заяві, доводи Відповідача є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Доводи Відповідача про те, що Позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, у зв'язку чим Відповідач був позбавлений можливості вирішити його в позасудовому порядку, відхиляються судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Так, у п.9.1 Договору визначено, що при виникненні між сторонами спорів та суперечок за даним договором та у зв'язку з його укладення, внесенням змін, чи припиненням, а також тлумаченням його положень, сторони будуть робити все необхідне для врегулювання зазначених спорів та суперечок шляхом переговорів, у разі недосягнення згоди, спір буде вирішуватись у відповідності до чинного законодавства України.

Однак, за висновками суду, навіть, при наявності в договорі відповідної умови про досудове врегулювання можливого спору право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Наведеного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів).

Крім цього, ст. 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Таким чином, доводи Відповідача про порушення Позивачем порядку досудового врегулювання спору є необґрунтованими та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відтак, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги, що Відповідач зобов'язання за Договором не виконав у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» про стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню в сумі 663 103,26 грн.

Між тим, Позивач заявлено вимогу (з урахуванням заяви за №18/2 від 18.02.2015р.) про стягнення з Відповідача пені в сумі 55 349,09 грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.5 Договору визначено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті по даному договору, він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,003% від вартості неоплаченого товару (партії товару), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочення до дня фактичної оплати.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» нараховано неустойку (пеню) за період з 30.01.2014р. до 15.10.2014р. на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 5 540,81 грн., за період з 16.10.2014р. по 17.11.2014р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 656,47 грн. та за період з 18.11.2014р. по 17.02.2015р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 49 196,86 грн.

Однак, за висновками суду, наведений Позивачем розрахунок є арифметично не вірним, виходячи з такого.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, за змістом укладеного між Позивачем та Відповідачем правочину іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначений п.6 ст.232 Цивільного кодексу України, не передбачено.

Здійснивши власний перерахунок пені, господарський встановив, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» підлягає стягненню пеня за період з 30.01.2014р. по 30.07.2014р. в сумі 3 893,54 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» заявлено вимогу (з урахуванням заяви за №18/2 від 18.02.2015р.) про стягнення інфляційних втрат за період з 30.01.2014р. по 15.10.2014р. на суму заборгованості в сумі 713 103,26 грн. в сумі 113 752,90 грн. та за період з 18.11.2014р. по 17.02.2015.р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 41 065,98 грн.

Водночас, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наведений Позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» про стягнення інфляційних втрат в розмірі 154 818,88 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

З приводу заявленої Позивачем вимоги про стягнення процентів річних нарахованих за період з 30.01.2014р. по 23.03.2014р. на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 3 106,40 грн., з 24.03.2014р. по 15.10.2014р. на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 144 886,95 грн., за період з 16.10.2014р. по 17.11.2014р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 21 582,65 грн. та за період 18.11.2014р. по 17.02.2015р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 60 169,81 грн., господарський суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось ст.625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, за умовами укладеного правочину (в редакції додаткової угоди №3 від 24.03.2014р.) у разі якщо прострочення платежу триматиме більше 30 календарних днів, Постачальник має право, крім пені визначеної п.7.5 додатково стягнути з Покупця проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

У п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України №18 від 26.12.2011р. зазначено, що якщо сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Наразі, суд зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

У п.6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. передбачено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Таким чином, за висновками суду, 3% річних, що нараховані за період з 30.01.2014р. по 23.03.2014р. на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 3 106,40 грн. є заходом відповідальності Відповідача за порушення грошового зобов'язання, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

В той час, передбачені Договором 36% за користування чужими грошовими коштами є проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких був визначений згодою сторін у п.7.6 Договору.

Перевіривши наведений Позивачем розрахунок 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36%, судом встановлено, що останні є також арифметично вірними, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» про стягнення 3% річних нарахованих за період з 30.01.2014р. по 23.03.2014р. на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 3 106,40 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 24.03.2014р. по 15.10.2014р. на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 144 886,95 грн., за період з 16.10.2014р. по 17.11.2014р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 21 582,65 грн. та за період 18.11.2014р. по 17.02.2015р. на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 60 169,81 грн. є обґрунтованими та такими. що підлягають задоволенню.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відтак, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню частково.

Судовий збір згідно з ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європеллетс» (04071, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 19, ідентифікаційний код 37038878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліон Трейд» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Перемоги, буд. 32 А, ідентифікаційний код 38946320) основний борг в сумі 663 103 (шістсот шістдесят три тисячі сто три) грн. 26 коп., проценти річних та за користування чужими грошовими коштами у розмірі 229 745 (двісті двадцять дев'ять тисяч сімсот сорок п'ять) грн. 81 коп., інфляційні втрати в сумі 154 818 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 88 коп. та пеню в розмірі 3 893 (три тисячі вісімсот дев'яносто три) грн. 54 коп., а також судовий збір в сумі 21 031 (двадцять одну тисячу тридцять одну) грн. 23 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.03.2015р.

Суддя І.І.Борисенко