Постанова

від 15.06.2015 по справі 910/25764/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р. Справа№ 910/25764/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Європеллетс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2015

у справі № 910/25764/14 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліон Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європеллетс"

про стягнення 952 629,44 грн.

На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.05.2015, а ухвалою від 27.05.2015 продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/25764/14, розгляд справи відкладено на 15.06.2015.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 у справі № 910/25764/14 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 663 103,26 грн., проценти річних та за користування чужими грошовими коштами у розмірі 229 745,81 грн., інфляційні втрати в сумі 154 818,88 грн. та пеня в розмірі 3 893,54 грн., а також судовий збір у сумі 21 031,23 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач свої зобов'язання в частині проведення оплати вартості поставленого товару виконав не у повному обсязі, сплативши на рахунок продавця грошові кошти в сумі 440 045,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами із особового рахунку; в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.03.2014 по 31.03.2014, підписаний обома контрагентами та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 31.03.2014 становить 713 103,26 грн.; заперечення відповідача з приводу того, що надані 12.02.2015 позивачем видаткові накладні є фактичною зміною підстав позову, що суперечить ст.22 ГПК України, господарський суд не приймає; суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню в сумі 663 103,26 грн.; за висновками суду, наведений позивачем розрахунок є арифметично не вірним, здійснивши власний перерахунок пені, господарський суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 30.01.2014 по 30.07.2014 в сумі 3 893,54 грн.; перевіривши наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 154 818,88 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі; за висновками суду, 3% річних, що нараховані за період з 30.01.2014 по 23.03.2014 на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 3 106,40 грн., є заходом відповідальності відповідача за порушення грошового зобов'язання, що передбачено ст. 625 ЦК України; в той же час, передбачені договором 36% за користування чужими грошовими коштами, є процентами за користування чужими грошовими коштами, розмір яких був визначений згодою сторін у п.7.6 договору; перевіривши наведений позивачем розрахунок 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36%, судом встановлено, що останні є також арифметично вірними, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих за період з 30.01.2014 по 23.03.2014 на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 3 106,40 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 24.03.2014 по 15.10.2014 на суму заборгованості 713 103,26 грн. в сумі 144 886,95 грн., за період з 16.10.2014 по 17.11.2014 на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 21 582,65 грн. та за період з 18.11.2014 по 17.02.2015 на суму заборгованості 663 103,26 грн. в сумі 60 169,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 у справі № 910/25764/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення у справі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом не враховано та не застосовано при розгляді справи у першій інстанції положення ст.ст. 5, 6 ГПК України та п. 9.1 договору, що призвело до порушень норм процесуального права під час винесення Господарським судом міста Києва рішення у справі.

Скаржник вказує на те, що сума заборгованості за поставлений товар у період з 31.12.2013 до 15.10.2014 становила 510 443,00 грн., а з 16.10.2014 сума заборгованості за поставлений товар у період з 31.12.2013 по 28.01.2014 становить 460 443,00 грн.

Скаржник вважає, що сума інфляційних втрат становить 81 424,91 грн., відсотки у розмірі 36% річних слід починати нараховувати з 24.04.2014, та сума відсотків річних від простроченої суми за період з 24.04.2014 по 17.11.2014 становить 103 090,33 грн.

Скаржник зазначає, що матеріали справи містять належним чином завірені товарні накладні, що підтверджують загальну вартість товару на суму 680 443,00 грн. і є невід'ємною частиною договору, інших доказів на підтвердження загальної вартості товару позивачем не надано; документи подані представником позивача у судовому засіданні 12.02.2015, не повинні були братися судом першої інстанції до уваги та залучатись як докази у справі, оскільки вони подані з порушенням норм чинного ГПК України, зокрема, ст.ст. 22, 34, 36 ГПК України; у разі невідповідності наданих суду копій документів вимогам ДСТУ, вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться до уваги у вирішенні спору, таким чином, рахунки-фактури та видаткові накладні, подані представником позивача 12.02.2015, не повинні були братись судом першої інстанції до уваги при вирішенні справи по суті; судом не досліджено належним чином той факт, що долучаючи до матеріалів справи копії рахунків та видаткових накладних за період з 18.12.2013 до 30.12.2013, позивач фактично змінив підстави позову, що суперечить положенням ст. 22 ГПК України, оскільки при подачі первісного позову він обґрунтовував свої позовні вимоги іншими доказами, які стосуються іншого періоду поставки.

На підставі ст. 99 ГПК України, в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі № 910/25764/14 були витребувані у позивача та відповідача докази.

08.06.2015 позивачем через відділ документального забезпечення суду надійшло письмове пояснення на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі № 910/25764/14.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи письмового пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 663 103,26 грн., процентів у розмірі 169 576,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 113 752,90 грн., пені у розмірі 6 197,28 грн.; судового збору.

На підставі ст. 22 ГПК України позивачем до суду першої інстанції подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 663 103,26 грн., пеню у сумі 55 394,09 грн., проценти у сумі 229 745,81 грн., інфляційні втрати в сумі 154 818,88 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.12.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 16-12/13, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором продавець, продає, а відповідач, за договором покупець, приймає та оплачує продукцію - гранула паливна, у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору.

Також сторонами було укладено додаткові угоди до договору поставки № 16-12/13 від 16.12.2013, а саме: № 1 від 02.01.2014, № 2 від 22.01.2014 та № 3 від 24.03.2014.

Згідно із п.п. 2.4, 2.5 договору № 16-12/13 відповідач здійснює оплату 100% вартості товару (партії товару) протягом двох банківських днів з дати поставки товару (партії товару) шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок позивача; оплата товару відповідачем здійснюється на підставі рахунків-фактур, виданих позивачем.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № 16-12/13 та одержання товару відповідачем на загальну суму у розмірі 1 103 148,26 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними представниками позивача та відповідача копіями видаткових накладних, а саме: № 72 від 30.12.2013 на суму 30 969,00 грн., № 71 від 30.12.2013 на суму 30 213,00 грн., № 68 від 27.12.2013 на суму 32 400,00 грн., № 67 від 27.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 65 від 26.12.2013 на суму 29 835,00 грн., № 59 від 24.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 58 від 24.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 57 від 23.12.2013 на суму 29 565,00 грн., № 55 від 23.12.2013 на суму 30 645,00 грн., № 53 від 20.12.2013 на суму 27 000,00 грн., № 52 від 19.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 51 від 19.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 50 від 18.12.2013 на суму 33 878,26 грн., № 45 від 18.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 75 від 31.12.2013 на суму 29 700,00 грн., № 3 від 03.01.2014 на суму 32 670,00 грн., № 4 від 06.01.2014 на суму 32 670,00 грн., № 5 від 08.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 6 від 09.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 13 від 10.01.2014 на суму 31 442,60 грн., № 14 від 10.01.2014 на суму 32 400,00 грн., № 15 від 13.01.2014 на суму 32 400,00 грн., № 16 від 13.01.2014 на суму 32 400,00 грн., № 17 від 13.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 18 від 13.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 20 від 15.01.2014 на суму 32 022,00 грн., № 21 від 15.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 22 від 15.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 27 від 16.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 28 від 17.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 29 від 20.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 30 від 20.01.2014 на суму 29 700,00 грн., № 44 від 24.01.2014 на суму 30 800,00 грн., № 45 від 24.01.2014 на суму 30 800,00 грн., № 52 від 27.01.2014 на суму 33 600,00 грн., № 53 від 27.01.2014 на суму 32 558,40 грн. та довіреностями представника відповідача.

Також до матеріалів справи надані копії товарно-транспортних накладних та рахунків, виставлених позивачем відповідачу на оплату поставленого товару.

Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Із доданих до матеріалів справи витягів із особового рахунку позивача вбачається, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару згідно із умовами договору № 16-12/13 виконав частково, на суму у розмірі 440 045,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 663 103,26 грн., за передані позивачем товари за договором № 16-12/13.

Таким чином, апеляційний господарський суд, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 663 103,26 грн., за передані товари згідно із договором № 16-12/13, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Сторонами у п. 7.5 договору № 16-12/13 передбачено розмір та порядок застосування пені у випадку невиконання та/або неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті за даним договором.

Апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що сума пені у розмірі 3 893,54 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати; договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із п. 7.6 договору № 16-12/13, в редакції додаткової угоди № 3 від 24.03.2014, у разі якщо прострочення платежу триватиме більше 30 календарних днів, позивач має право, крім пені, визначеної п. 7.5, додатково стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) дня настання терміну оплати товару (партії товару), до дня його фактичної оплати.

Матеріалами справи підтверджено несвоєчасну та не у повному обсязі оплату товару відповідачем.

Проценти за користування чужими грошовими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання; передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника; зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 № 32/5005/3471/2012), (п. 8 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача, нарахованих на підставі п. 7.6 договору поставки № 16-12/13 і ст. 536 ЦК України, відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) дня настання терміну оплати товару (партії товару), до дня його фактичної оплати та, перевіривши, вважає суму відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 226 639,41 грн. правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних, погоджується із господарським судом першої інстанції та вважає суми інфляційних нарахувань на суму боргу в розмірі 154 818,88 грн. та 3% річних у розмірі 3 106,40 грн. правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги враховуючи викладене та наступне.

Доводи скаржника щодо неправильних сум річних та інфляційних нарахувань, здійснених позивачем, не є обгрунтованими, оскільки скаржником складено окремі розрахунки, які не відповідають періодам, вказаним позивачем.

Скаржником безпідставно не враховується період здійснення розрахунків між сторонами, внаслідок якого виникла заборгованість станом на 30.01.2014 у розмірі 713 103,26 грн. та станом на 16.10.2014 у розмірі 663 103,26 грн.

Твердження відповідача про те, що позивачем було порушено порядок досудового врегулювання спору є безпідставним та не є підставою для позбавлення позивача права на судовий розгляд.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 справа № 1-2/2002 право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Як вбачається із матеріалів справи, у справі наявні, копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків, витягів із особового рахунку позивача, засвідчені відповідним написом та підписом директора позивача, із зазначенням прізвища, ініціалів та кріпленого відбитком печатки.

Отже, підстави для твердження про неналежне оформлення копії документів, відсутні.

Слід зазначити, що примірники рахунків та видаткових накладних, надані позивачем у ксерокопії (а.с. 190-217, т. І), також надані у належним чином засвідчених копіях.

При цьому, слід зауважити, що видаткові накладні складені також і за участю відповідача, отже, останній у своєму розпорядженні має ці документи.

Твердження скаржника, про те, що долучаючи до матеріалів справи копії рахунків та видаткових накладних за період з 18.12.2013 до 30.12.2013, позивач змінив підстави позову, не відповідає змісту позовної заяви, у якій позивач зазначає підставою позову порушення відповідачем зобов'язання за договором № 16-12/13 оплатити вартість поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем на дату підписання акту звірки взаєморозрахунків на 31.03.2014 обліковується заборгованість у розмірі 713 103,26 грн., а у подальшому, внаслідок часткового погашення боргу, заборгованість відповідача становила 663 103,26 грн.

Отже, враховуючи те, що договір № 16-12/13 набув чинності з 16.12.2013, зазначені рахунки та видаткові накладні відносяться до доказів підстав позову, заявленого позивачем.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 у справі № 910/25764/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європеллетс" без задоволення.

2. Справу № 910/25764/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 19.06.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха