Постанова

від 25.02.2015 по справі 820/15968/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 р. Справа № 820/15968/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

представника позивача - Скляра В.В.,

представника відповідача - Шамілової Л.Ш.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2014р. по справі № 820/15968/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

10.09.2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс" (далі за текстом - позивач, ТОВ "Вторцветметресурс") - звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області форми "В4" від 01.08.2014 р. № 0003342203 та податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 01.08.2014 р. № 0003332203.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2014 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс" відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Вторцветметресурс" перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, є платником податку на додану вартість .

На підставі направлень від 14.07.2014 року №1003, № 1004, виданих ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України в період з 14.07.2014 року по 18.07.2014 року проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ "Вторцветметресурс" з питання правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами за березень 2014 року та подальшого ланцюга постачання, за результатами якої складено акт від 21.07.2014 р. № 2520/20-31-22-03-07/37764366 (а.с. 9-31).

Згідно висновків акту перевірки від 21.07.2014 р. № 2520/20-31-22-03-07/37764366 податковим органом встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 228086,00 грн. з контрагентом ТОВ "Спецторг-Інвест" (код ЄДРПОУ 36095191) за березень 2014 року: п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, абз. 2 п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, завищено значення р. 19 "Від'ємне значення різниці між сумою (р. 17 - р. 9) позитивне значення" декларації з ПДВ за березень 2014 року на суму 92639,00 грн. та підприємством занижено ПДВ по операціях з контрагентом ТОВ "Спецторг-Інвест" за березень 2014 року на суму 135447,00 грн. (а.с. 30).

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом 01.08.2014 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0003332203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 169308,75 грн., з яких 135447,00 грн. - за основним платежем, 33861,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0003342203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 92639,00 грн. (а.с. 33, 34).

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями від 01.08.2014 р. № 0003342203 та від 01.08.2014 р. № 0003332203, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при наявності таких первинних документів, як податкові накладні, не було встановлено фактичне вчинення правочину, виконання його умов в межах господарської діяльності, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 01.08.2014 р. № 0003342203 та № 0003332203 відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги позивача щодо скасування вказаних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про те, що правочин, здійснений підприємством з постачальником - ТОВ "Спецторг-Інвест", не спрямований на реальне настання правових наслідків, а отже має ознаки нереальності здійснення.

В основу висновку ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області покладено відомості акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.07.2014 р. № 691/223/39005095 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Спецторг-Інвест" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року", згідно якого реальність проведених господарських операцій ТОВ "Спецторг-Інвест" у березні 2014 року не підтверджується у зв'язку з відсутністю платника за податковою адресою, не наданням до звірки будь-яких первинних документів; не наданням бухгалтерських регістрів; відсутністю складських приміщень; незначною кількістю трудових ресурсів, що фізично не могли б виконати реалізацію товарів (робіт, послуг); не підтвердженням фактів отримання товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання від постачальників до покупців. Крім того, ТОВ "Спецторг-Інвест" не подало декларацію з ПДВ за березень 2014 року, граничний термін подачі якої був 21.04.2014 р. включно, а також податкову декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2014 року, що свідчить, на думку контролюючого органу, про відсутність основних фондів на підприємстві.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З матеріалів справи убачається, що 25.03.2014 р. між ТОВ "Вторцветметресурс" та ТОВ "Спецторг-Інвест" укладено договір поставки № 25/03-14 (а.с. 35), згідно з п. 1.1. якого ТОВ "Спецторг-Інвест" (постачальник) зобов'язується передати, а ТОВ "Вторцветметресурс" (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар. Предметом цього договору є постачання феронікелю ФН-5М.

Позивач отримав від ТОВ "Спецторг-Інвест" товар (феронікель ФН-5М), що підтверджується видатковими накладними №РН-0000548 від 31.03.2014 року, №РН-0000549 від 31.03.2014р., які містять перелік товару, його кількість і ціну (а.с. 36, 37).

На виконання цього правочину ТОВ "Спецторг-Інвест" виписало податкові накладні №299 від 31.03.2014 року на суму 508148,96 грн., в.ч. ПДВ - 84691,49 грн., та № 300 від 31.03.2014 р. на суму 860367,76 грн., в.ч. ПДВ - 143394,63 грн. ( а.с. 46, 48).

Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включено до податкового кредиту березня 2014 року.

Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними №29/03 від 29.03.2014 року, №30/03 від 30.03.2014 року, №01/04 від 01.04.2014 року, №02/04 від 02.04.2014 року, №03/04 від 03.04.2014 року. (а.с. 38-42). Товар транспортувався автомобілем "VOLKSWAGEN"LT46, що належить ТОВ "Вторцветметресурс".

В якості доказу підтвердження факту оплати за товар позивачем надано виписку з банківського рахунку. (а.с. 43-45).

Приймання позивачем феронікелю ФН-5М від його контрагента підтверджується розписками, долученими до матеріалів справи.

Придбаний товар обліковувався на складі, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 за березень 2014 року.

Позивачем товар придбавався в межах своєї господарської діяльності з метою його подальшої реалізації на виконання укладених договорів.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Реальність вказаної господарської операції підтверджується наданими підприємством позивача первинними бухгалтерськими документами, перелік яких зазначено вище.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Стосовно твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, з посиланням на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.07.2014 р. № 691/223/39005095 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Спецторг-Інвест" колегія суддів зазначає наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання контролюючим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідачем не доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Колегія судів зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач придбав товари, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, а позивачем у свою чергу надано усі первинні документи, які складені відповідно до вимог діючого законодавства, підтверджують реальність виконання правочину з придбання товарів, які призначені для їх використання в операціях, що є об'єктом оподаткування.

Щодо посилання відповідача на відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси навантаження та розвантаження товару, вказано лише місто (м. Дніпропетровськ та м. Харків,), що не надає можливості встановити наявність складських приміщень та фізичної можливості здійснення вказаної транспортної операції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників), підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Спецторг-Інвест" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем до податкового кредиту за березень 2014 року ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Спецторг-Інвест".

Відповідно до пп. 200.1 - 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. Оскільки, в судовому порядку встановлено правомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Спецторг-Інвест" в березні 2014 року, то прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є безпідставним, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 01.08.2014 р. № 0003342203 та № 0003332203 ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 12.12.2014 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про відмову в задоволенні позовних вимог прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Судові витрати по справі підлягають розподілу в порядку ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2014р. по справі № 820/15968/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс" - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0003342203 від 01.08.2014 р. та № 0003332203 від 01.08.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторцветметресурс" (код 37764366) витрати зі сплати судового збору за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги в загальній сумі 7308,00 грн. (сім тисяч триста вісім грн. 00 коп.)

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Курило Л.В. Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. Повний текст постанови виготовлений 27.02.2015 р.