Рішення

від 26.02.2015 по справі 910/2395/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2015Справа №910/2395/15-г

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Налтекс» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Енсо-Центр» простягнення 112 571 грн 29 коп. Представники: від позивача: Макаренко І.Я. - представник за угодою № 1 від 28.01.2015 Грицик А.В. - представник за угодою № 1 від 28.01.2015 від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.02.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Налтекс» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енсо-Центр» про стягнення 112 571 грн 29 коп. заборгованості за поставки № 11 від 08.07.2014, в тому числі: 107 288 грн основного боргу, 4 877 грн 80 коп. інфляційних втрат та 404 грн 51 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енсо-Центр» в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 11 від 08.07.2014 належним чином не виконало взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 107 288 грн 98 коп., а також позивачем за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати отриманого товару нараховано 4 877 грн 80 коп. інфляційних втрат та 404 грн 51 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2015 порушено провадження у справі № 910/2395/15-г, розгляд справи призначений на 26.02.2015.

Представник відповідача у судове засідання 26.02.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 3281710 0.

У судове засідання 26.02.2015 з'явились представники позивача, надали клопотання про долучення документів до матеріалів справи та надали пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримали заявлені позовні.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 26.02.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Налтекс» (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енсо-Центр» (покупець за договором) укладено договір про поставку № 11, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно накладних у відповідності до отриманих замовлень покупця, а покупець зобов'язується здійснити оплату за такий товар приймати його на умовах даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання взятих на себе грошових зобов'язань (пункт 11.1. договору).

Відповідно до пункту 4.5. договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору, моментом виконання зобов'язань по даному договору, тобто моментом поставки товару продавцем та приймання товару покупцем, вважається дата відвантаження товару, що зазначена у видатковій накладній.

Згідно з пунктом 5.1. договору ціна одиниці товару містить у собі ПДВ, ціну товару, упакування і вказується у накладній. Ціна товару погоджується сторонами на визначається в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

У відповідності до пункту 6.1. договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору, оплата за товар здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежу на 35 (тридцять п'ять) календарних днів, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника.

Положеннями пункту 6.2. договору сторони погодили, що днем здійснення платежу, а, отже виконання свого платіжного зобов'язання покупцем, вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зараховується на банківський рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами частин 1 та 2 статті 694 Цивільного кодексу України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору про поставку № 11 від 08.07.2014 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 277 848 грн 27 коп., що підтверджується підписаними видатковими накладними № 329 від 02.09.2014 на суму 96 866 грн 33 коп., № 352 від 19.09.2014 на суму 26 941 грн 94 коп., № 378 від 15.10.2014 на суму 45 204 грн 79 коп., № 399 від 30.10.2014 на суму 32 546 грн 23 коп., № 411 від 06.11.2014 на суму 41 783 грн 26 коп. та № 441 від 28.11.2014 на суму 34 505 грн 72 коп., належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії накладної на повернення товару постачальнику № 2 від 13.10.2014 відповідачем було повернуто товару на загальну суму 10 100 грн 17 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, а саме відповідачем здійснено лише часткову оплату отриманого товару у розмірі 1620 459 грн 12 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 257 від 08.10.2014, № 284 від 24.12.2014, № 258 від 09.10.2014, № 264 від 17.10.2014, № 269 від 22.10.2014, № 1 від 29.10.2014, № 13 від 21.11.2014, № 14 від 24.11.2014, № 15 від 25.11.2014 та виписками х рахунку позивача, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 107 288 грн 98 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 107 288 грн 98 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором про поставку № 11 від 08.07.2014 та факту наявності заборгованості у розмірі 107 288 грн 98 коп., вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 107 288 грн 98 коп.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором поставки № 11 від 08.07.2014, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 4877 грн 80 коп. за загальний період прострочення щодо кожного з платежів з 05.12.2014 по 02.02.2015, та 3 % річних у розмірі 404 грн 51 коп. за загальний період прострочення щодо кожного з платежів з 05.12.2014 по 02.02.2015, відповідно до розрахунку доданого до позовної заяви.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", стосовно того, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 6.7 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати поставленого товару , вимоги позивача про стягнення з відповідача 404 грн 51 коп. 3 % річних та 4 877 грн 80 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на це, судові витрати з оплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Стосовно судових витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп. суд зазначає наступне.

Судом врахованорекомендації, викладені в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013, а саме:

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що 28.01.2015 між позивачем та адвокатами Макаренком І.Я. (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №169 від 12.02.1994) та Грициком А.В. (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №468 від 16.10.2008) було укладено угоду про надання правової допомоги, предметом якої є правова допомога з приводу стягнення з відповідача по справі заборгованості за договором №11 від 08.07.2014. На виконання вказаної угоди позивачем понесено витрати в розмірі 10 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №37 від 05.02.2015.

Суд, з урахуванням конкретних обставин справи, обмежує розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи 50%. Таким чином, витрати позивача на правову допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енсо-Центр» (04074, м. Київ, вул. Брестська, буд. 21, ідентифікаційний код 37177484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Налтекс» (13133, Житомирська обл., Любарський р-н, с. Старий Любар, вул. Кантемирівська, буд. 1, ідентифікаційний код 35365890) заборгованість у розмірі 107 288 (сто сім тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 98 коп., 404 (чотириста чотири) грн 51 коп. 3 % річних, 4 877 (чотири тисячі вісімсот сімдесят сім) грн 80 коп. інфляційних втрат, витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одна) грн 43 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 03.03.2015

Суддя Н.Б. Плотницька