Рішення

від 23.02.2015 по справі 914/4549/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015 р. Справа № 914/4549/14

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорембізнес», м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 72 044,20 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: Лихва Н.Д.- представник за довіреністю № 14/15-15 від 08.12.2014р.;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергорембізнес» подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» про стягнення заборгованості в сумі 72 044,20 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.12.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 21.01.2015р.

З причин та підстав зазначених в ухвалах суду від 21.01.2015р. розгляд справи відкладався на 02.02.2015р., а 02.02.2015р. на 23.02.2015р.

20.02.2015р. позивачем подано заяву про зменшення та додаткове обґрунтування позовних вимог (вх.№794/15).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві та врахуванням заяви про зменшення та додаткове обґрунтування позовних вимог, просить суд їх задоволити та стягнути 53 827,40 грн. заборгованість за поставлений товар, 4 876,87 грн. пеня, 10 452,29 грн. інфляційні втрати та 2 280,29 грн. 3% річних.

Відповідач у судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, подав клопотання (вх.№734/15 від 20.02.2015р.) про здійснення розгляду без участі представника відповідача.

У відзиві на позовну заяву (вх.№3615/15 від 02.02.2015р.) відповідач не заперечує існування основного боргу в сумі 53 827,40 грн., однак просить застосувати позовну давність до вимог,строк позовної давності яких закінчився та відстрочити виконання рішення до 31.03.2015р.

Справа розглядається у відповідності до поданої позивачем 20.02.2015р. заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 23.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

30.07.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 30/07/13-02 (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору в порядку та на умовах , визначених цим Договором, постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві (відповідач у справі) товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є кабельно-провідникова продукція, електричне обладнання, матеріали та комплектуючі (п.1.2. Договору).

Відповідно п.2.1. товар, що є предметом даного Договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у додатках, які є невід'ємними частинами Договору.

На виконання умов Договору позивачем згідно Додатків до Договору було поставлено товар на суму 248 097,22 грн., а відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаних та скріплених сторонами без жодних застережень, та довіреностями на отримання товару (копія в матеріалах справи), та Акту звірки підписаного між сторонами.

Відповідно до п. 4.3. Договору, оплата за цим Договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) передоплати від вартості товару згідно рахунків, виставлених постачальником.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару на суму 248 097,22 грн. (копія в матеріалах справи).

На виконання умов Договору, відповідачем частково здійснено оплату поставленого товару згідно виставлених рахунків на суму 194 269,82 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

Позивачем було скеровано відповідачу претензію вих. № 01/07-8 від 01.07.2014р., які просить сплати заборгованість за Договором.

Відповідач покладенні на нього зобов'язання з оплати отриманого товару згідно Договору в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з нього заборгованість за поставлений товар в сумі 53 827,40 грн. яка підтримується позивачем та не заперечується відповідачем.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог(вх. № 794/15 від 20.02.2015р.) з відповідача пеню в сумі 4 876,87 грн., 3% річних в сумі 2 280,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 10 452,29 грн.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного .

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач не заперечив існування заборгованості в сумі 53 827,40 грн. за поставлений товар, доказів проведення повної оплати вартості отриманого товару не представив. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 53 827,40 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені; та з врахуванням помилки позивача, щодо кількості днів прострочки), встановив, що з стягненню підлягає 2 255,81 грн. - 3% річних. В частині стягнення 24,48 грн. 3% річних слід відмовити.

Розрахунок 3% річних.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 44974.22 02.09.2013 - 27.02.2014 179 3 % 661.68 24974.22 28.02.2014 - 22.12.2014 298 3 % 611.70 1054.08 05.09.2013 - 22.12.2014 474 3 % 41.07 27799.10 06.11.2013 - 22.12.2014 412 3 % 941.36 Щодо стягнення інфляційних нарахувань.

Відповідно до 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат встановив, що:

Сукупний індекс інфляції за період з вересня 2013р. по лютий 2014р. становить 101,9%, отже інфляційні втрати на заборгованість в сумі 44 974,22 грн. становлять 854,51 грн. (44 974,22 * 101,9 % - 44 974,22 = 854,51);

Сукупний індекс інфляції за період з квітня 2014р. по листопад 2014р. становить 117,7 % (103,3% * 103,8% *101,0% *100,4% *100,8% *102,9% *102,4% *101,9%)(в межах заявлених позовних вимог), отже інфляційні втрати на заборгованість в сумі 24 974,22 грн. становлять 4 420,44 грн.( 24 974,22*117,7%- 24 974,22= 4 420,44);

Сукупний індекс інфляції за період з жовтня 2013р. по листопад 2014р. становив 122,6 % (100,4% * 100,2%* 100,5% *100,2% * 100,6% *102,2% * 103,3% * 103,8% *101,0% *100,4% *100,8% *102,9% *102,4% *101,9%), отже інфляційні втрати на заборгованість в сумі 1 054,08 грн. становлять 238,22 грн. (1 054,08*122,6%-1 054,08= 238,22);

Сукупний індекс інфляції за період з грудня 2013р. по листопад 2014р. становив 121,8 % (100,5% *100,2% * 100,6% *102,2% * 103,3% * 103,8% *101,0% *100,4% *100,8% *102,9% *102,4% *101,9%), отже інфляційні втрати на заборгованість в сумі 27 799,10 грн. становлять 6 060,20 грн. (27 799,10 *121,8%-27 799,10 = 6 060,20).

Отже суд приходить до висновку, що стягненню підлягають 10 452,29 грн. інфляційних втрат, в межах заявлених позовних вимог.

При цьому, суд констатує про неможливість виходу за межі позовних вимог, оскільки про це немає відповідного клопотання заінтересованої особи (п.2 ч.1 ст.83 ГПК України).

Відповідно п. 9.2. Договору, за порушення строку оплати, визначених п.4.3. даного Договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Щодо застосування позовної давності, заявленої відповідачем суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Із частини 1 статті 258 ЦК України вбачається, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

До вимоги про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п.1 ч.2ст.258 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві (вх.№3515/15від 02.02.2015р.) позивач просить застосувати позовну давність до вимог, строк позовної давності яких закінчився.

Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Отже, судом встановлено, що заборгованість за Договором підлягала до сплати у визначений строк. Таким чином, за умовами цього Договору перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання грошового зобов'язання. Як убачається з розрахунку позовних вимог(заява про зменшення позовних вимог (вх.№ 794/15 від 20.02.2015р.), за зобов'язаннями пеню нараховано за період з 02.09.2013р., з 05.09.2013р. та з 06.11.2013р. Проте позовна заява надіслана до суду 24.12.2014 року, а тому суд відмовляє у стягненні пені, нарахованої за період з 02.09.2013р., з 05.09.2013р. та з 06.11.2013р. по 23.12.2013р. Суд приходить до висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 2 538,19 грн. В частині стягнення 2 338,68 грн. пені відмовлено.

Розрахунок пені.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 44974.22 24.12.2013 - 27.02.2014 66 6.5000 % 0.036 %* 1057.20 24974.22 28.02.2014 - 02.03.2014 3 6.5000 % 0.036 %* 26.68 1054.08 24.12.2013 - 05.03.2014 72 6.5000 % 0.036 %* 27.03 27799.10 24.12.2013 - 14.04.2014 112 6.5000 % 0.036 %* 1108.92 27799.10 15.04.2014 - 06.05.2014 22 9.5000 % 0.052 %* 318.36

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач у відзиві (вх. № 3615/15 від 02.02.2015р.) просить суд відстрочити виконання рішення у справі до 31.03.2015р., у зв'язку із важким фінансовим станом підприємства та зростанням кредиторської заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти відстрочки виконання рішення, просить суд відмовити відповідачу у відстрочці виконання рішення.

Відповідно до п.7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні цього питання суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідачем (боржником) не подано належних та допустимих доказів свого фінансового стану.

Однак, самі по собі фінансові труднощі боржника не свідчать про те, що він не може вчасно виконати рішення суду з підстав відсутності грошових коштів, оскільки така відсутність не може спричиняти неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших способів виконання рішення суду, крім звернення стягнення на грошові кошти у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Крім того, заявник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву негативними наслідками виконання такого рішення для боржника, які можуть настати в майбутньому.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача (стягувача), оскільки відстрочка може позбавити позивача від того, на що він очікував при укладенні із відповідачем Договору, а саме вчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару.

Оглянувши і дослідивши матеріали справи та поданої заяви суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення до 31.03.2015р.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 38, 49, 69, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 274-А; ідентифікаційний код юридичної особи 32475074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорембізнес» (79058, м. Львів, вул. Донецька, 44; ідентифікаційний код юридичної особи 38243086) 53 827,40 грн. - основного боргу, 2 255,81 грн. - 3% річних, 10 452,29 грн. - інфляційних втрат, 2 538,19 грн. - пені та 1 766,56 грн. - витрати по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити .

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2015 року.

Суддя Коссак С.М.