Постанова

від 31.03.2015 по справі 914/4549/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2015 р. Справа № 914/4549/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Матущак О.І.

Новосад Д.Ф.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар»

на рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015р.

у справі № 914/4549/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорембізнес», м.Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок

про стягнення заборгованості в сумі 72044,20 грн. ,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від позивача - Лихва Н.Д.

В ході судового засідання позивачу права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник подав суду клопотання (вхідний номер 01-14/1981/15 від 27.03.2015р.), в якому просить розгляд апеляційної скарги відкласти у зв'язку із неможливістю забезпечити участь повноважного представника в судовому засіданні. Оцінюючи подане скаржником клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). З огляду на викладене та зважаючи на те, що відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів в задоволенні клопотання скаржника відмовляє та вважає за можливе, враховуючи повідомлення всіх сторін про дане судове засідання, розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.02.2015р. у справі № 914/4549/14 (суддя Коссак С.М.) задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергорембізнес», м.Львів та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок 53827,40 грн. основного боргу, 2255,81 грн. - 3% річних, 10452,29 грн. інфляційних втрат, 2538,19 грн. - пені та 1766,56 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки в порушення норм чинного процесуального законодавства місцевим господарським судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог без доказів надіслання копії цієї заяви відповідачу.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

30.07.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 30/07/13-02 (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві (відповідач у справі) товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є кабельно-провідникова продукція, електричне обладнання, матеріали та комплектуючі (п.1.2. Договору).

Відповідно п.2.1. товар, що є предметом даного Договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у додатках, які є невід'ємними частинами Договору.

На виконання умов Договору позивачем згідно Додатків до Договору було поставлено товар на суму 248 097,22 грн., а відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаними та скріпленими сторонами без жодних застережень, довіреностями на отримання товару (копія в матеріалах справи) та Актом звірки, підписаним між сторонами.

Відповідно до п. 4.3. Договору, оплата за цим Договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) передоплати від вартості товару згідно рахунків, виставлених постачальником.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару на суму 248 097,22 грн. (копія в матеріалах справи).

На виконання умов Договору, відповідачем частково здійснено оплату поставленого товару згідно виставлених рахунків на суму 194 269,82 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

Позивачем було скеровано відповідачу претензію вих. № 01/07-8 від 01.07.2014р., які просить сплати заборгованість за Договором.

Відповідач покладені на нього зобов'язання з оплати отриманого товару згідно Договору в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з нього заборгованість за поставлений товар в сумі 53 827,40 грн. яка підтримується позивачем та не заперечується відповідачем.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просив стягнути (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 794/15 від 20.02.2015р.) з відповідача пеню в сумі 4 876,87 грн., 3% річних в сумі 2 280,29 грн. та інфляційні втрати в сумі 10 452,29 грн.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач не заперечив існування заборгованості в сумі 53 827,40 грн. за поставлений товар, доказів проведення повної оплати вартості отриманого товару не представив. Виходячи з наведеного, суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 53 827,40 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Нормами статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач крім суми основного боргу, просив суд стягнути з відповідача 2 280,29 грн. три проценти річних та 10 452,29 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов обгрунтованого висновку, що такий розрахунок проведений позивачем правильно, а відтак інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача повністю у заявленому розмірі.

Також, суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань", що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені; та з врахуванням помилки позивача, щодо кількості днів прострочки), підставно встановив, що з стягненню підлягає 2 255,81 грн.

Відповідно п. 9.2 Договору, за порушення строку оплати, визначених п.4.3. даного Договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Із частини 1 статті 258 ЦК України вбачається, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

До вимоги про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п.1 ч.2ст.258 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві (вх.№3515/15від 02.02.2015р.) позивач просив застосувати позовну давність до вимог, строк позовної давності яких закінчився.

Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Отже, судом встановлено, що заборгованість за Договором підлягала до сплати у визначений строк. Таким чином, за умовами цього Договору перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання грошового зобов'язання. Як вбачається з розрахунку позовних вимог (заява про зменшення позовних вимог (вх.№ 794/15 від 20.02.2015р.), за зобов'язаннями пеню нараховано за період з 02.09.2013р., з 05.09.2013р. та з 06.11.2013р. Проте позовна заява надіслана до суду 24.12.2014 року, а тому суд обгрунтовано відмовив у стягненні пені, нарахованої за період з 02.09.2013р., з 05.09.2013р. та з 06.11.2013р. по 23.12.2013р. Відтак до стягнення підлягає пеня в сумі 2 538,19 грн.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що дане клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Положеннями п. 7.2. Постанови Пленум ВГС України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Обгрунтовуючи клопотання про відстрочення виконання рішення суду, відповідач посилається, зокрема, на важке фінансове становище, спрямування всіх фінансових ресурсів на закупівлю сировини та перебування у провадженні інших господарських судів справ про стягнення з відповідача заборгованості. Вказане на думку відповідача, свідчить про низьку платоспроможність товариства на даний час.

Проте, до поданого клопотання відповідачем не долучено жодних доказів, які б підтверджували скрутне фінансове становище підприємства, за наявності яких суд міг би задоволити таке клопотання.

Зважаючи на викладене та те, що у відповідача виник обов'язок по сплаті коштів за одержаний товар, беручи до уваги ту обставину, що складна суспільно-економічна ситуація та фінансова нестабільність торкнулася всіх без винятку суб'єктів господарювання в Україні, а відстрочення виконання рішення суду може призвести до негативних фінансових наслідків для позивача, суд обгрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Львівської області від 23.02.2015р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар», м.Городок залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015р. у справі № 914/4549/14 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 31» березня 2015р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Матущак О.І.

суддя Новосад Д.Ф.