Рішення

від 03.03.2015 по справі 927/142/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

від 03 березня 2015 року по справі №927/142/15

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Т.Г.Оленич

розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/142/15

за позовом: приватного виробничо-комерційного підприємства

«Техконтрольсервіс», вул.Баумана, 39/2, м. Суми, 40009

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський

м'ясокомбінат», вул. Залінійна, 31, м. Новгород-Сіверський,

Чернігівська область, 16000

про стягнення 61631грн.86коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Коростильової Я.В. (довіреність постійна від 02.02.2015)

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 44973грн. боргу по оплаті вартості підрядних робіт, відображених в актах приймання виконаних підрядних робіт: №1 за березень 2013 року, №2 за березень 2013 року, №3 за березень 2013 року, №4 за березень 2013 року, №5 за березень 2013 року, №6 за березень 2013 року, №7 за березень 2013 року, №8 за березень 2013 року, №9 за березень 2013 року, №1 за квітень 2013 року, №1 за травень 2013 року, №1 за вересень 2013 року, 2443грн.63коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 19.03.2013 по 12.01.2015, 3573грн.23коп. пені нарахованої за період з 30.01.2014 по 30.07.2014, 10642грн. інфляційних нарахувань, обчислених за період з квітня 2013 року по грудень 2014 року.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті прийнятих ним підрядних робіт.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні, яке відбулось 03.03.2015р., прийняв участь представник позивача.

Відповідач належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення, проте представника в судове засідання не направив. Про поважність причин неявки представника відповідачем суду не повідомлено. Будь-яких клопотань від відповідача на початок судового засідання до суду не надходило.

Враховуючи, що явка представника відповідача не визнавалась господарським судом обов'язковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізовує на власний розсуд та яким відповідач не скористався. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.

Клопотання позивача про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволено. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2013 року між приватним виробничо-комерційним підприємством «Техконтрольсервіс» (позивач у справі, виконавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено договір №10/2-13 (далі за текстом рішення - договір), за умовами якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання виконати рентгенконтроль обв'язки трубопроводів при реконструюванні холодильно-компресорного обладнання (30 стиків).

Згідно з п.2.3. договору вартість робіт встановлюється за фактично виконані роботи по акту виконаних робіт № 1, а також розрахунку витрат на відрядження та транспортних витрат, що складає 6230грн.

Пунктом 2.4. передбачено, що розрахунок проводиться попередньою оплатою (авансом) в розмірі 100% вартості робіт (або 50% - при укладанні договору (аванс) та 50% після підписання актів виконаних робіт), але не пізніше 7-ми банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

В розділі 3 договору сторони узгодили порядок здавання та прийому робіт, зокрема, сторонами визначено, що при завершенні робіт виконавець передає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт з додатком до нього комплекту технічної та іншої документації, передбаченої технічними умовами договору (п.3.3). Замовник зобов'язаний надати виконавцю підписаний акт здачі-приймання технічної продукції (п.3.4.). В п.3.6. договору встановлений строк здачі робі по договору - 20 діб після проведення попередньої оплати.

Відповідно до п.5.3. цей договір складений в двох примірниках - по одному для кожної із сторін та діє з моменту підписання до виконання зобов'язань за договором.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника договору №10/2-13 від 22.04.2013, останній підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідача, що за умовами цього договору свідчить про укладення договору та набрання ним чинності.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано.

Отже суд приходить до висновку, що на момент винесення рішення договір є чинним та в силу ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

Аналіз змісту договору №10/2-13 від 22.04.2013 свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини підряду, які регулюються нормами §1 глави 61 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Позивачем на підставі вказаного договору №10/2-13 від 22.04.2013 складено два рахунка: №84-13 від 22.04.2013 на суму 8654грн. та №№118-13 від 17.05.2013 на суму 8827грн. (а.с.25, 27), в яких найменування робіт, що підлягають оплаті, відповідають визначеному у п.1.1. предмету договору.

Згідно з ч.1 ст.853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як вбачається із матеріалів справи, акт №1 приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2013 року (а.с.26) та акт №1 приймання виконаних робіт за травень 2013 року (а.с.28), в яких найменування робіт та об'єкту відповідають зазначеним у договорі і рахунках, підписані представниками обох сторін та засвідчені відбитками печаток сторін. В актах відсутні будь-які застереження відповідача щодо відступів позивачем від умов договору або інших недоліків, допущених у роботі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем робіт, визначених в договорі №10/2-13 від 22.04.2013, та прийняття цих робіт відповідачем. При цьому, підписавши вказані акти відповідач тим самим погодився з якістю робіт, їх обсягом та вартістю.

Даний факт відповідачем в ході розгляду справи не оспорювався та не заперечувався.

Як встановлено судом вище, в п.2.4. договору сторонами визначений порядок проведення розрахунку: попередня оплата в розмірі 100% вартості робіт, або 50% при укладенні договору і 50% після підписання актів виконаних робіт, але не пізніше 7-ми банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

Відповідач доказів здійснення попередньої оплати суду не надав, а тому суд приходить до висновку, що вартість прийнятих та виконаних робіт відповідач повинен був оплатити протягом 7 банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

Акт №1 приймання виконаних підрядних робіт на суму 8654грн. підписаний сторонами 22 квітня 2013 року, тому роботи, прийняті за цим актом, повинні були оплачені, з урахуванням приписів ст.ст.253,254 Цивільного кодексу України не пізніше 03 травня 2013 року. Акт №1 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2013 року на суму 8827грн. підписаний сторонами 17 травня 2013 року, а тому вартість робіт відповідач повинен був оплатити не пізніше 28 травня 2013 року.

Всього загальна вартість прийнятих відповідачем робіт, виконаних на підставі договору №10/2-13 від 22.04.2013 становить 17481грн.

Відповідачем не надано суду доказів оплати вищевказаної суми, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність заборгованості в сумі 17481грн. по оплаті робіт, виконаних на підставі договору №10/2-13 від 22.04.2013.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідачем без будь-яких зауважень щодо якості, обсягів та вартості робіт підписані акти приймання виконаних підрядних робіт: №1 за березень 2013 року на суму 2994грн., №2 за березень 2013 року на суму 2369грн., №3 за березень 2013 року на суму 1947грн., №4 за березень 2013 року на суму 1781грн., №5 за березень 2013 року на суму 2270грн., №6 за березень 2013 року на суму 1943грн., №7 за березень 2013 року на суму1705грн., №8 за березень 2013 року на суму 1664грн., №9 за березень 2013 року на суму1716грн., №1 за вересень 2013 року на суму 6610грн. Всього загальна сума вартості робіт, вказаних у вищезазначених актах, становить 24999грн.

При цьому, сторонами не надано суду доказів підписання ними договору, викладеного у формі єдиного документа.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідно ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку визнається господарським зобовязанням.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно зі ст.174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Як передбачається ч.7 ст.179 цього ж Кодексу, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з приписами ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України, для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма. Проте, відповідно до ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.181 Господарського кодексу України.

Аналіз загальних норм Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини підряду, свідчить, що законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення договорів підряду, а відтак суд приходить до висновку, що підписавши акти приймання виконаних підрядних робіт за березень 2013 року та вересень 2013, сторони уклали договір підряду у спрощений спосіб, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Як судом зазначалося вище, в силу приписів ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Факт виконання позивачем підрядних робіт та прийняття цих робіт відповідачем підтверджується підписаними представниками сторін актами приймання виконаних підрядних робіт №1 за березень 2013 року, №2 за березень 2013 року, №3 за березень 2013 року, №4 за березень 2013 року, №5 за березень 2013 року, №6 за березень 2013 року на, №7 за березень 2013 року, №8 за березень 2013 року, №9 за березень 2013 року, №1 за вересень 2013 року на загальну суму 24999грн.

Відповідно до ст.854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вище судом встановлено, що зобов'язання по оплаті 17481грн. вартості виконаних позивачем та прийнятих відповідачем підрядних робіт за договором №10/2-13 від 22.04.2013 відповідачем належним чином не виконано, у встановлені строки вартість робіт не сплачена.

Що стосується оплати вартості виконаних та прийнятих підрядних робіт в березні і вересні 2013 року, то сторонами строк оплати цих робіт не встановлений, а тому в силу ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити кошти у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Позивачем на адресу відповідача направлялася претензія №2-14 від 11.03.2014 року, що підтверджується наявними у справі копіями: книги вихідної кореспонденції (а.с.53-56), фіскального чеку №9943 від 22.04.2014 (а.с.58). Претензія отримана відповідачем 30.04.2014, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.58).

Як вбачається із змісту претензії від 11.03.2014 (а.с.102), позивач вимагає від відповідача сплатити заборгованість по оплаті виконаної роботи з посиланням на рахунки, в тому числі, №40-13 від 11.03.13 на суму 19706грн., із яких 18389грн. - вартість робіт, а 1317грн.- витрати на відрядження та транспортні витрати; №250-13 від 10.09.13 на суму 7788грн., із яких 6610грн. - вартість робіт, 1178грн. - витрати на відрядження та транспортні витрати.

Аналіз вказаних рахунків, копії яких знаходяться у матеріалах справи (а.с.14,29) свідчить, що зазначені у них найменування робіт співпадають із найменуванням робіт зазначених в актах приймання виконаних підрядних робіт №1 за березень 2013 року, №2 за березень 2013 року, №3 за березень 2013 року, №4 за березень 2013 року, №5 за березень 2013 року, №6 за березень 2013 року на, №7 за березень 2013 року, №8 за березень 2013 року, №9 за березень 2013 року, №1 за вересень 2013 року, в зв'язку з чим суд розцінює вказану претензію як вимогу кредитора до боржника про виконання зобов'язання саме за цими актами.

Отже, суд приходить до висновку, що вимоги, викладені у претензії, стосуються, в тому числі й оплати робіт, прийнятих відповідачем по актах №1 за березень 2013 року, №2 за березень 2013 року, №3 за березень 2013 року, №4 за березень 2013 року, №5 за березень 2013 року, №6 за березень 2013 року на, №7 за березень 2013 року, №8 за березень 2013 року, №9 за березень 2013 року, №1 за вересень 2013 року.

З урахуванням приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був оплатити вартість виконаних позивачем робіт до 07 травня 2014 року включно.

Доказів оплати вартості підрядних робіт в повному обсязі або частково відповідач суду не надав, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність заборгованості по оплаті виконаних в березні та вересні 2013 року робіт в сумі 24999грн.

За таких обставин, загальна сума заборгованості по оплаті робіт становить 42480грн.

Включення до суми боргу, яка заявлена позивачем до стягнення, витрат на відрядження працівників позивача та транспортних витрат в сумі 2495грн. є безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, сторонами в березні 2013 року та у вересні 2013 року укладені договори підряду в спрощеній спосіб шляхом підписання актів приймання виконаних підрядних робіт за березень та вересень 2013 року. В даних актах відсутнє визначення розміру та суми витрат на відрядження та транспортних витрат, а відтак відсутнє погодження цих витрат з відповідачем. Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо відшкодування відповідачем витрат позивача на відрядження та транспортних витрат в березні і вересні 2013 року.

В силу ч.1,2 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим до неї.

Оскільки на підставі актів приймання виконаних робіт за березень 2013 року та вересень 2013 року у відповідача не виникло обов'язку сплатити позивачу витрати на відрядження та транспортні витрати, тому заявлення позивачем цих сум до стягнення є безпідставним.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання зобов'язання з оплати робіт сплив, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача загальної заборгованості по оплаті вартості підрядних робіт в сумі 42480грн.

Відповідач в ході вирішення даного спору доказів проведення остаточного розрахунку за роботи суду не надав. А тому позовні вимоги в частині стягнення боргу по оплаті підрядних робіт є правомірними та підлягають задоволенню в сумі 42480грн.

Позивач з посиланням на п.4.2. договору №10/2-13 від 22.04.2013 просить стягнути з відповідача 3573грн.23коп. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до положень ст.611 Цивільного кодексу України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

В силу приписів ст.549 Цивільного кодексу України одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.230 Господарського кодексу України пеня визначається як штрафна санкція за порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, перевірка правильності нарахування пені свідчить, що позивачем пеня обчислювалася як за прострочення оплати робіт виконаних на підставі договору №110/2-13 від 22.04.2013, так і за прострочення оплати робіт, прийнятих на підставі актів за березень і вересень 2013 року.

Проте, відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання. Згідно з ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Оскільки щодо робіт, виконаних позивачем в березні 2013 року та у вересні 2013 року, договір підряду укладений у спрощеній письмовій формі шляхом підписання актів, письмова форма щодо забезпечення виконання зобов'язання по оплаті саме цих робіт сторонами не дотримана, тому у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені за прострочення оплати вказаних робіт.

Розрахунок нарахування пені на підставі п.4.2. договору №10/2-13 від 22.04.2013 свідчить, що позивачем сума пені обчислювалася за період з 30.01.2014 по 30.07.2014. Але такий період не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В договорі № 10/2-13 від 22.04.2013р. відсутні умови щодо визначення терміну нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, а тому судом застосовуються положення ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу.

Оскільки, як встановлено судом вище, зобов'язання по оплаті вартості виконаних підрядних робіт, прийнятих по акту №1 за квітень 2013 та по акту №1 за травень 2013 року, мали бути виконані не пізніше 03 травня 2013 року та 28 травня 2013 року відповідно, тому періоди, за які має нараховуватися пеня, є, відповідно, з 04.05.2013 по 04.11.2013 та з 29.05.2013 по 29.11.2013р.

За вказаний період сума пені становить 1205грн.83коп.

Розрахунок пені, наведений позивачем у доповненнях до позовної заяви від 03.03.2015, судом до уваги не приймається в зв'язку з його невідповідністю вимогам законодавства та фактичним обставинам.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем зобов'язання в частині своєчасної оплати виконаних позивачем підрядних робіт, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені є правомірною, але підлягає задоволенню в сумі 1205грн.83коп.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 2443грн.63коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 19.03.2013р. по 12.01.2015р., та 10642грн. інфляційних нарахувань, обчислених за період з квітня 2013р. по грудень 2014р.

Як вбачається із розрахунку трьох відсотків річних, наведеного позивачем у позовній заяві, проценти нараховувалися на суму боргу із включенням до неї 25495грн. витрат на відрядження та транспортних витрат, щодо сплати яких у відповідача не виникло зобов'язання, а також проценти річних обчислювалися без врахування строків виконання зобов'язання. Здійснивши перевірку правильності нарахування процентів річних, суд приходить до висновку, що виходячи із строків виконання зобов'язання як за договором №10/2-13 від 22.04.2013 та і за актами приймання виконаних підрядних робіт у березні та у вересні 2013 року сума процентів річних за період з 04.05.2013 по 12.01.2015 становить 1381грн.43коп.

Як вказано в абз.3 підп.3.2. п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розмір інфляційної складової боргу за прострочення оплати відповідачем вартості прийнятих ним підрядних робіт з урахування строків виконання зобов'язання за період з червня 2013 року по грудень 2014 року становить 7672грн.52коп.

Враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, а тому з нього має бути стягнуто 1381грн.43коп. процентів річних та 7672грн.52коп. інфляційних нарахувань.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача має бути стягнуто 42480грн. боргу, 1205грн.83коп. пені, 1381грн.43коп. процентів річних та 7672грн.52коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на наведену норму господарського процесу, а також враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а тому судові витрати, які сплачені позивачем у мінімальному розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», покладаються судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.173,174,179,180,181,193,230,232 Господарського кодексу України, ст.ст.11,14,207,208,218,253,254,530,546,547,549,610,611,612,625,629,837,853,854 Цивільного кодексу України, ст.ст.22,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверський м'ясокомбінат», м.Новгород-Сіверський, вул.Залінійна, 31, (ідентифікаційний код 37292284, р/р 26006324335 в ПАТ Райффайзен Банк Аваль», м. Новгород-Сіверський, МФО 380805) на користь приватного виробничо-комерційного підприємства «Техконтрольсервіс», м. Суми, вул. Баумана, 39/2 (ідентифікаційний код 21117798, р/р 2600315026 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) 42480грн. боргу, 1205грн.83коп. пені, 7672грн.52коп. інфляційних нарахувань, 1381грн.43коп. трьох відсотків річних, 1827грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 05 березня 2015 року.

Суддя Т.Г. Оленич