Постанова

від 04.03.2015 по справі 917/2182/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа №917/2182/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод», м.Кременчук, Полтавської області (вх.№574П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 року по справі №917/2182/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові мастила - Схід», м.Запоріжжя,

до Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод», м.Кременчук, Полтавської області,

про стягнення 389488,79 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 року у справі №917/2182/14 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові мастила - Схід» 311084,40 грн. основного боргу, 29943,95 грн. пені, 40441,18 грн. інфляційних, 5562,17 грн. річних, 7740,64 грн. витрат з оплати судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що під час поставки відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не надано документів, підтверджуючих якість товару, про що позивача було повідомлено, але жодних дій зі сторони останнього, щодо виконання своїх господарських зобов'язань в частині надання документації, вчинено не було.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 04.03.2015 року була направлена сторонам у справі рекомендованими листами 28.01.2015 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 03.02.2015 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою суду від 28.01.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Таким чином, враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2014 pоку між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислові мастила - Схід» (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №0008-СН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Як вказує у позовній заяві позивач, у зв'язку із неналежним виконанням покладених на відповідача обов'язків за договором поставки №0008-СН, укладеного між сторонами 10.01.2014 року, в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар перед ТОВ «Промислові мастила - Схід», останній звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» 311084,40 грн. основного боргу, 31317,42 грн. - пеня, 5562,17 грн. - 3% річних, 41524,80 грн. - інфляційні нарахування.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, через що заявлена вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 311084,40 грн. є нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, а вимоги щодо сплати заявлених пені, річних та інфляційних частковому задоволенню з урахуванням здійсненої перевірки їх розміру.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначається специфікацією - (ями), що є додатками до цього договору (п.1.2 договору).

У розділі 2 договору «Строки та порядок поставки товару» визначено, що поставка товару за цим договором здійснюється у такі строки: 5 календарних днів з дати отримання постачальником заявки покупця на фірмовому бланку на замовлення товару. Відвантаження товару здійснюється автотранспортом за базисом поставки СРТ згідно Інкотермс в редакції 2000 року. Товар передається в тарі і упаковці, що відповідає загальноприйнятим вимогам.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанція про приймання вантажу.

Згідно п. 6.1. договору поставки розрахунки за товар здійснюються протягом 30 календарних днів з дати поставки.

Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі (п. 6.2. договору).

Розрахунок буде вважатися здійсненим, з моменту надходження грошових коштів на рахунок постачальника (п. 6.3. договору).

Згідно з п. 13.1. договору поставки, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1. та закінчується 31.12.2014 року (п. 13.2. договору).

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Листами від 05.02.2014 року №40-11/631 та від 12.02.2014 року №40-11/742 відповідач звернувся до позивача про поставку товару (а.с. 18, 20).

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 63527,10 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними видатковими накладними №4420000036 від 15.01.2014р., №4420000038 від 15.01.2014р., товарно-транспортними накладними №530290/ПС4420000036 від 15.01.2014р., №530290/ПС4420000038 від 15.01.2014р., довіреністю відповідача №0000000153 від 15.01.2014р., видатковими накладними №4420000147 від 11.02.2014р., №4420000150 від 11.02.2014р., №4420000179 від 18.02.2014р., товарно-транспортними накладними №638108/ПС4420000147 від 11.02.2014р., №638108/ПС4420000150 від 11.02.2014р., №638114/ПС4420000179 від 18.02.2014р., довіреністю відповідача №0000000478 від 10.02.2014р. (а.с.22-38).

У вказаних накладних та довіреності наявна відмітка про те, що даний товар постачається за договором №0008-СН від 10.01.2014 року.

Додатковою угодою №2 від 12.02.2014 року сторони доповнили договір поставки специфікацією №3, в якій домовилися про поставку товару на загальну суму 257057,29 грн. При цьому, в п. 3 додаткової угоди сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються протягом 20 календарних днів з дати поставки (а.с. 19).

На виконання додаткової угоди №2 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 247557,30 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними видатковою накладною №4420000174 від 18.02.2014р., товарно-транспортною накладною №396369/ПС4420000174 від 18.02.2014р., довіреністю відповідача №0000000563 від 17.02.2014р. (а.с. 39-42).

У вказаних накладних та довіреності наявна відмітка про те, що даний товар постачається за договором №0008-СН від 10.01.2014 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання зобов'язань за договором поставки №0008-СН від 10.01.2014 року та за додатковою угодою №2 від 12.02.2014 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 311084,40 грн.

Натомість, матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобов'язання за договором поставки та додаткової угоди до нього і сплатив кошти за поставлений товар.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №0008-СН від 10.01.2014 року та за додатковою угодою №2 від 12.02.2014 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 311084,40 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення позивачем своїх господарських зобов'язань в частині не надання документів, підтверджуючих якість товару, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.4.1 договору підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника (позивача) є сертифікат якості.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Приймання товару за якістю та комплектністю, у відповідності до приписів пункту 9.3. договору має здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.

У пункті 9.4. сторони погодили, що по питанням приймання-передачі товару, що не передбачені цим договором сторонам слід керуватися Інструкцією. Про порядок приймання передачі продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року №П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року №П-7.

Відповідно до пункту 14 Інструкції №П-7 приймання товару за якістю та комплектністю здійснюється у точній відповідності до стандартів, технічних умов, загальними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, підтверджуючими якість й комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не зупиняють приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість й комплектність продукції, що надійшла, а в акті зазначається, які документи відсутні.

Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, колегія суддів зазначає, що обов'язок доведення передання товару без відповідних документів, згідно вищезазначеного, покладається на відповідача.

Проте, відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказів складення актів про відсутність документів при прийнятті продукції, передбачених вищезазначеними Інструкціями, чи звернення до позивача із вимогою про надання відсутніх документів - не надано, а отже звільняти відповідача від зобов'язання сплатити за поставлений товар правові підстави - відсутні.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 10.6 договору поставки зазначено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожний день прострочення.

На підставі вищевказаних норм права та умови договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 31317,42 грн. пені, нарахованої за наступні періоди: за період 15.02.14р. - 16.08.14р. за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000036 від 15.01.2014р. та №4420000038 від 15.01.2014р.; за період 14.03.14р. - 12.09.14р. за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000147 від 11.02.2014р. та №4420000150 від 11.02.2014р.; за період 21.03.14р. - 19.09.14р. за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000179 від 18.02.2014р. та №4420000174 від 18.02.2014р. (а.с. 10-12).

Суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача встановив, що вони здійсненні з порушенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000036 від 15.01.2014р. та №4420000038 від 15.01.2014р. за умовами п. 6.1 Договору розрахунки здійснюються протягом 30 календарних днів від дати поставки. Отже, кінцевим строком оплати є 14.02.2014р., прострочення починається з 15.02.2014р., а кінцевою датою нарахування пені буде 15.08.2014р. За зобов'язаннями по видатковій накладній №4420000174 від 18.02.2014р. за умовами п. 3 Додаткової угоди №2 від 12.02.2014р. розрахунки здійснюються протягом 20 календарних днів з дати поставки. Отже, кінцевим строком оплати є 10.03.2014р., прострочення починається з 11.03.2014р., а кінцевою датою нарахування пені буде 11.09.2014р.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив вірний розрахунок у відповідності до норм матеріального права та дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 29943,95 грн. пені, відмовивши у стягненні 1373,47 грн. як за безпідставністю.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5562,17 грн. та 41524,80 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення 3% річних у розмірі 5562,17 грн.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у розмірі 41524,80 грн. за наступні періоди: за період 15.02.14р. - 20.10.14р. за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000036 від 15.01.2014р. та №4420000038 від 15.01.2014р.; за період 14.03.14р. - 20.10.14р. за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000147 від 11.02.2014р. та №4420000150 від 11.02.2014р.; за період 21.03.14р. - 20.10.14р. за зобов'язаннями по видаткових накладних №4420000179 від 18.02.2014р. та №4420000174 від 18.02.2014р. (а.с.13).

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», вірно встановив, що належною сумою до стягнення інфляційних втрат, враховуючи періоди заборгованості є 40441,18 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки №0008-СН від 10.01.2014 року та за додатковою угодою №2 від 12.02.2014 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 року по справі №917/2182/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 року по справі №917/2182/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 05 березня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.