Постанова

від 04.03.2015 по справі 922/4477/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 922/4477/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача -Адаменко Є.О., за довіреністю від 06.01.2015р.

відповідача - Бут Ю.В., за довіреністю від 27.10.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства "Фуд Маркет Груп", м. Харків (вх. № 185Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р.

у справі № 922/4477/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Вотерс Групп", м. Київ

до відповідача Приватного підприємства "Фуд Маркет Груп", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі № 922/4477/14 (суддя Прохоров В.А.) позов задоволено; стягнуто з Приватного Підприємства "Фуд Маркет Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮКРЕЙНІАН ВОТЕРС ГРУПП" суму основного боргу у розмірі 185 818,80 грн., пеню в сумі 8 209,79 грн., штраф в сумі 37 163,76 грн., 3% річних в сумі 328,39 грн., судовий збір в сумі 4 630,41 грн. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідачем не оспорено суму основного боргу за неналежне виконання договірних зобов'язань та не надано відповідних доказів для спростування позовних вимог. Крім того, місцевим господарським судом з посиланням на умови договору та норми чинного законодавства України стягнуто з відповідача пеню, штраф та 3% річних.

Приватне підприємство "Фуд Маркет Груп", м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі № 922/4477/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що господарським судом Харківської області при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що єдиним документом за умовами спірного договору, який підтверджує факт прийняття та поставки товару є акт приймання-передачі продукції, підписаний сторонами, який в матеріалах справи відсутній. Крім цього, вказує на те, що видаткові накладні від 05.06.2014р. №24, від 10.06.2014р. №27, від 29.06.2014р. №72 є такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не фіксують факту здійснення господарської діяльності та не можуть бути підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 10.02.2015р. о 10:00 год.

28.01.2015р. на адресу суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на інший час, у зв'язку з тим, що представник прибуває з міста Києва 10.02.2015р. об 11:06 год. (вх.№1274).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2015р. розгляд справи відкладено на 04.03.2015р. о 12:00 год., у зв'язку з задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 04.03.2015р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі № 922/4477/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

03.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Вотерс Групп" (постачальник) та Приватним підприємством «Фуд Маркет Груп» (дистриб'ютор) укладено договір дистриб'юції №14/05.06.14, відповідно до п.2.1 якого постачальник зобов'язується передати дистриб'ютору у власність товар, що знаходиться на територіях вказаних в п.1.13 даного договору, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти цей товар і здійснити оплату відповідно до умов договору.

Пунктом 6.6 даного договору встановлено, що днем виконання постачальником зобов'язання по поставці товару та переходу права власності на товар, який зазначений у відповідній заявці дистриб'ютора, вважається дата передачі товару дистриб'ютору і підписання супровідних документів.

Сторони погодили, що дистриб'ютор здійснює оплату за поставлений товар на поточний рахунок постачальника протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів. (п.7.3.1 договору).

В пункті 9.1 зазначеного вище договору передбачено, що у разі порушення строків оплати дистриб'ютором, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. У випадку прострочення оплати більше ніж 30 календарних днів, дистриб'ютор сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми простроченого боргу.

Пунктом 12.1 даного договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і дії до 03.06.2015р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу товар в період з 05.06.2014р. по 29.06.2014р. на загальну суму 194 818,80 грн., що підтверджується видатковими накладними (від 05.06.2014р. №24, від 10.06.2014р. №27, від 29.06.2014р. №72), копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.17-19).

Вказані накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Як вбачається з виписки про операції за 30.07.2014р., відповідачем було сплачено 9000,00 грн. суми боргу. (а.с.20)

03.09.2014р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію №09 на суму 192 980,61 грн. з вимогою негайно сплатити існуючу заборгованість або надати інформацію відносно строків її погашення, з додатком - актом звірки взаєморозрахунків станом на 03.09.2014р. (а.с.21-24).

Матеріали справи не містять відповіді відповідача на зазначену претензію.

Вищезазначене стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу 185818,80 грн., штрафних санкцій у вигляді пені у сумі 8209,79 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 328,39 грн., штрафних санкцій у вигляді штрафу у сумі 37 163,76 грн.

08.12.2014р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості, пені, штрафу та 3% річних за договором дистриб'юції від 03.06.2014р. №14/05.06.14.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладений договір дистриб'юції від 03.06.2014р. №14/05.06.14.

Місцевим господарським судом встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на суму 194 818,80 грн., проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору дистриб'юції неналежним чином виконав свої зобов'язання, а саме частково сплатив суму боргу, внаслідок чого станом на момент розгляду справи в господарському суді першої інстанції за ним утворилась заборгованість у розмірі 185 818,80 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідачем не надано доказів оплати основної заборгованості за поставлений товар.

Крім того, сума основного боргу за поставлений товар відповідачем оспорена не була, натомість матеріали справи містять докази часткової сплати суму основного боргу за поставлений товар за договором дистриб'юції від 03.06.2014р. №14/05.06.14 на суму 9000,00 грн.

Стосовно посилань апелянта про те, що видаткові накладні від 05.06.2014р.№24, від 10.06.2014р. №27, від 29.06.2014р. №72 є такими, що не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять обов'язкових реквізитів та не можуть фіксувати факт здійснення господарської операції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на основних принципах, один з яких є принципом повного висвітлення.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта та зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

Посилання апелянта на те, що єдиним документом, який підтверджує факт прийняття та поставки товару є акт приймання передачі продукції, який підписаний сторонами не приймається колегією суддів, з огляду на наступне.

Як встановлено в п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу , в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами у даній справі, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню, штраф та 3% річних за неналежне виконання зобов'язання.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

За ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено в п.9.1 договору дистриб'юції від 03.06.2014р. №14/05.06.14, у разі порушення строків оплати дистриб'ютором, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. У випадку прострочення оплати більше ніж 30 календарних днів, дистриб'ютор сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми простроченого боргу.

Отже, стягнення пені та штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем, передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

А тому, враховуючи те, що суму боргу в частині стягнення пені та штрафу відповідачем не оспорено а також те, що відповідачем не надано доказів погашення суми основного боргу, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірне стягнення з відповідача пені у сумі 8209,79 грн. та 37 163,76 грн. суми штрафу.

Крім того, як встановлено в п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Також, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача за неналежне виконання зобов'язання 3% річних у сумі - 328,39 грн.

За таких обставин, доводи викладені заявником в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення.

Підсумовуючи наведене, місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 185 818,80 грн., пеню у сумі 8209,79 грн., штраф у сумі 37 163,76 грн. та 3% річних у сумі 328,39 грн.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фуд Маркет Груп", м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фуд Маркет Груп", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі №922/4477/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 06.03.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.