Постанова

від 05.03.2015 по справі 826/316/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 березня 2015 року 08:48 № 826/316/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Анніка 13" доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Анніка 13" (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.08.2014 №0005782208 та №0005792208.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 15.08.2014 №25/26-58-22-08-11/33945537 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Юридична компанія «Форд», прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.08.2014 №0005782208 та №0005792208, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду заперечення, в яких проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 28.08.2014 №0005782208 та №0005792208. Так, відповідачем вказано на відсутність реальних господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Юридична компанія «Форд».

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. До суду не надав клопотань про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 02.02.2015 суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Анніка 13», зареєстровано як юридичну особу 20.05.2014 (дата первинної реєстрації 29.12.2005) №10731050016008018, ідентифікаційний код юридичної особи 33945537, відповідно до виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

ТОВ «Анніка 13» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 20.01.2006, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 339455326583. Підприємство діє на підставі статуту.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Анніка 13" з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Юридична компанія «Форт» за період з 01.01.2011 по 30.06.2014 та складено акт перевірки від 15.08.2014 №25/26-58-22-08-11/33945537.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Анніка 13»:

- п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.06.2014 на суму 3233,00 грн., а саме за лютий 2013 року на суму 1667,00 грн. та за березень 2013 року на суму 1566,00 грн.;

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток за спірний період на суму 3071,00 грн,а саме за 2013 рік на суму 3071,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 28.08.2014 №0005792208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4041,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 3233,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 808,00 грн.,

- від 28.08.2014 №0005782208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 3839,00 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 3071,00 грн. таза штрафними санкціями в розмірі 768,00 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Юридична компанія «Форт».

Так, між позивачем (замовник) та ПП «Юридична компанія «Форт» (виконавець) укладено договір від 22.02.2013 №222/1, відповідно до якого замовник передає виконавцю замовлення щодо розміщення рекламного матеріалу, а виконавець розміщує в системі інтернет рекламний матеріал у вигляді та за обсягом, вказаним замовником.

До вказаного договору надано податкові накладні від 25.02.2013 №40, від 29.03.2013 №37, виписані на ім'я позивача від імені директора спірного контрагента ОСОБА_1, акти здачі-прийняття робіт від 31.03.2013 №ОУ-331/4, від 28.02.2013 №ОУ-228/7.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі та відповідно до наданих виписок з банку, позивачем сплачено на рахунки спірного контрагента від 29.03.2013 в розмірі 9400,00 грн., у т.ч. ПДВ 1566,67 грн. та від 25.02.2013 в розмірі 10000,00 грн., у т.ч. ПДВ 1666,67 грн.

Також до матеріалів справи надано лист від 01.04.2013 вих. № 0104-13 про розірвання договору від 22.02.2013 №222/1, у зв'язку з наданням не кваліфікованих послуг.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП «Юридична компанія «Форт», відповідачем вказано на протокол допиту гр. ОСОБА_2 від 09.10.2013 (засновника спірного підприємства), відповідно до якого ОСОБА_2 пояснила, що вона є тільки номінальним засновником, господарську діяльність ПП «Юридична компанія «Форт» не здійснювала, договорів від підприємства не укладала, податковий та бухгалтерський облік не вела. Також, ОСОБА_2 зазначила, що ПП «Юридична компанія «Форт» ніякої господарської діяльності, спрямовану на одержання прибутку, не вело, а договори, укладені підприємством з іншими контрагентами, є нікчемними та фактично не виконувались.

Також, відповідно до постанови старшого слідчого СУФР Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 18.11.2013 року встановлено, що ПП «Юридична компанія «Форт» створено з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом використання його реквізитів та банківських рахунків у злочинних схемах зі створення штучної документальної видимості здійснення фінансово-господарських операцій для незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки. На банківські рахунки фіктивного підприємства перераховувались кошти реально діючого підприємства за нібито надані послуги, виконані роботи чи поставлення товару з метою переведення грошових коштів у готівкову форму та повернення їх клієнтам за врахуванням певних відсотків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Крім цього, відповідач посилається на висновки акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.02.2013 №117/26-58-22-08-11/36309459 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Юридична компанія «Форт» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.11.2010 по 18.11.2013 року». Згідно з вказаним актом встановлено відсутність управлінського та технічного персоналу, виробничих активів, основних фондів, тощо. Також, перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 22, ст.134, ст.135, ст.138, ст.198, ст.201 Податкового кодексу України при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.11.2010 по 18.11.2013.

Чисельність працюючих становить - 1 особу.

Таким чином, задекларований податковий кредит ТОВ «Анніка 13» на підставі податкових накладних сформований неправомірно та перевіркою не підтверджується; задекларовані податкові зобов'язання по ланцюгу товарів (робіт, послуг) придбаних у підприємства - постачальника сформовано неправомірно та перевіркою не підтверджуються.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст. 3 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи:

- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не підтверджено фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по договірним взаємовідносинам з вказаними контрагентами.

Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом - покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім цього, суд наголошує, що що сам факт виконання робіт не є безумовним доказом реальності господарських операцій між сторонами, оскільки для податкового обліку значення має факт виконання робіт/послуг тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Аналізуючи надані документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та спірним контрагентом, суд бере до уваги наступне.

З предмету договору, кладеного між сторонами, вбачається, що виконавець розміщує в системі інтернет рекламний матеріал у вигляді та за обсягом замовника, однак до суду не надано пояснень з доказами які саме рекламні матеріали розміщувались, на який строк, якими особами здійснювались ці послуги, беручи до уваги, що на спірному підприємстві відсутній кваліфікований фаховий персонал, а лічиться лише одна особа.

Відповідно до п.2.1 договору від 22.02.2013 №222/1, ціна фактично наданих послуг на етапі рекламної кампанії вираховується згідно з алгоритму: загальна вартість робіт з розміщення контекстної реклами складається з вартості показу об'яви, визначеної відповідними рекламними майданчиками (Яндекс Дірект, Рамблер Бегун, ін.) - стягується комісія 20%. Водночас, до суду не надано доказів на яких інтернет-ресурсах здійснено розміщення реклами, яка вартість розміщення на конкретно використаних інтернет-майданчиках, не надано звіту щодо кількості переглядів реклами, не надано розрахунку вартості щодо виконання робіт по розміщенню реклами та вартості показу об'яви.

До того ж, суду не надано обґрунтованих пояснень щодо доцільності залучення спірного контрагента, а саме якими обставинами обумовлена неможливість самостійно здійснювати розміщення реклами в інтернеті.

Отже, враховуючи викладене, в ході розгляду справи судом встановлено, що операції між позивачем та ПП «Юридична компанія «Форт» не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентом перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена реальність господарських операцій, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, а також складені первинні документи не відповідають вимогам встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, з огляду на те, що ТОВ "Анніка 13" не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам із спірним контрагентом, зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаним контрагентом, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 28.08.2014 №0005782208 та №0005792208.

За вказаних обставин, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Анніка 13" відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анніка 13" (код ЄДРПОУ 33945537, 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) решту суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1644,00грн. (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох гривень 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін