Ухвала

від 04.06.2015 по справі 826/316/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/316/15 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Анніка 13» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анніка 13» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Мін доходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Анніка 13» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Анніка 13» відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «Юридична компанія «Форт» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт від 15.08.2014 року №25/26-58-22-08-11/33945537.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.06.2014 року на суму 3 233,00 грн.; пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 3 071,00 грн..

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2014 року: №0005792208, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 4041,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3233,00 грн., за штрафними санкціями - 808,00 грн.; №0005782208, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 3839,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3071,00 грн., за штрафними санкціями - 768,00 грн..

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (замовник) та ПП «Юридична компанія «Форт» (виконавець) укладено договір від 22.02.2013 року №222/1, відповідно до якого, замовник передає виконавцю замовлення щодо розміщення рекламного матеріалу, а виконавець розміщує в системі інтернет рекламний матеріал у вигляді та за обсягом, вказаним замовником. На підтвердження виконання умов якого позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт від 31.03.2013 року №ОУ-331/4, від 28.02.2013 року №ОУ-228/7, докази оплати.

Вищезазначений договір розірвано позивачем у зв'язку з наданням не кваліфікованих послуг (лист від 01.04.2013 року вих. № 0104-13 про розірвання договору від 22.02.2013 року №222/1).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В апеляційній скарзі позивачем зазначено, що укладений договір мав реальний характер, що, на його думку, підтверджується наявними матеріалами справи. Проте, із зазначеними доводами колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту укладеного позивачем з контрагентом договору, виконавець розміщує в системі інтернет рекламний матеріал у вигляді та за обсягом замовника. При цьому, позивачем до судів першої та апеляційної інстанції не надано доказів, які саме рекламні матеріали розміщувались, на який строк, якими особами здійснювались ці послуги.

Крім того, в матеріалах справи наявний протокол допиту гр. ОСОБА_3 від 09.10.2013 року (засновника контрагента позивача), відповідно до якого ОСОБА_3 пояснила, що вона є тільки номінальним засновником, господарську діяльність ПП «Юридична компанія «Форт» не здійснювала, договорів від підприємства не укладала, податковий та бухгалтерський облік не вела. Також, ОСОБА_3 зазначила, що ПП «Юридична компанія «Форт» ніякої господарської діяльності, спрямовану на одержання прибутку, не вело, а договори, укладені підприємством з іншими контрагентами, є нікчемними та фактично не виконувались.

Також, відповідно до постанови старшого слідчого СУФР Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 18.11.2013 року встановлено, що ПП «Юридична компанія «Форт» створено з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом використання його реквізитів та банківських рахунків у злочинних схемах зі створення штучної документальної видимості здійснення фінансово-господарських операцій для незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки. На банківські рахунки фіктивного підприємства перераховувались кошти реально діючого підприємства за нібито надані послуги, виконані роботи чи поставлення товару з метою переведення грошових коштів у готівкову форму та повернення їх клієнтам за врахуванням певних відсотків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Зазначене повністю спростовує доводи позивача, що здійснені позивачем і контрагентом господарські операції мали реальний характер.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що наявність формально складених первинних документів не є безумовною підставою для визнання укладеного правочину реальним, натомість його оцінка повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судом першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішенні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Анніка 13» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 09.06.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.