Постанова

від 10.02.2015 по справі 825/2693/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2693/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державного підприємства науково-виробничий комплекс "Прогрес" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства науково-виробничий комплекс "Прогрес" до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2014 року Державне підприємство науково-виробничий комплекс "Прогрес" звернулося в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області № 0001402200, № 0001392200, № 0001382200 від 23 липня 2014 року та № 0001372200 від 24 липня 2014 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень доведено обставини та надано докази, що підтверджують невідповідність операцій дійсному економічному змісту та недобросовісність позивача, як платника податків, що виключає його право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач, як добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків, через недобросовісність його контрагентів.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області було проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства науково-виробничого комплексу «Прогрес» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 08.07.2014 № 1958/22-14307297 (том 1 а.с. 27-61).

Як вбачається з акта податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог: пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8, ст. 138, пп. 139.1.7 п. 139.1 ст. 139 та п. 152.10 ст. 152 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 783 896 грн., у тому числі по періодах: І квартал 2012 року в сумі 829 грн., ІІ квартал 2012 року в сумі 304 071 грн., IV квартал 2012 року в сумі 470 141 грн., за 2013 рік на суму 1 008 855 грн.; п. 198.2., п. 193, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2011 по 31.12.2013 на загальну суму 3 557 грн., в тому числі по періодах за грудень 2012 року на суму 2 643, 47 грн., за березень 2013 року на суму 914, 32 грн.; зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування на загальну суму 15 370 грн. 74 коп., в тому числі за листопад 2012 року на суму 5 680 грн. 71 грн., за січень 2013 року в сумі 5 545 грн. 23 коп., за травень 2013 року в сумі 4 144 грн. 80 коп.; зменшено бюджетне відшкодування на загальну суму 12 034 грн. 50 коп., у тому числі за листопад 2013 року на суму 12 034 грн. 50 коп.;

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001402200 від 23.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на загальну суму 2229870,00 грн, в т.ч. за основним платежем - 1783896,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 445974,00 грн (т. 1 а. с. 23); № 0001372200 від 24.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5336,69 грн, в т.ч. за основним платежем - 3557,79 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1778,90 грн (т. 1 а. с. 24); № 0001392200 від 23.07.2014, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму завищення бюджетного відшкодування - 12034,50 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6017,25 грн (т. 1 а. с. 25); № 0001382200 від 23.07.2014, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 15370,74 грн (т. 1 а. с. 26).

На думку податкового органу, господарські операції позивача не відповідають дійсному економічному змісту, отже виключають право Державного підприємства науково-виробничий комплекс "Прогрес" на формування валових витрат та податкового кредиту.

На думку колегії суддів, Чернігівський окружний адміністративний суд необґрунтовано погодився з даним висновком податкового органу, виходячи з наступного.

. Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином платник податків має право включити суму від'ємного значення з податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, до складу відповідного бюджетного відшкодування та/або до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. При цьому залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Універсал -Сервіс» (постачальник) було укладено договір поставки № 47 від 8 жовтня 2012 року, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити матеріали: чорний та кольоровий металопрокат, провода (том 1 а.с. 74).

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано копії первинних документів, а саме: податкових накладних, платіжних доручень, рахунків на оплату та видаткових накладних (том 1 а.с. 75-155).

Також, між позивачем та ТОВ «Будресурс-К» (постачальник) було укладено договір поставки № 231013-1 від 23.10.2013, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за товар згідно специфікації (том 1 а.с. 156-157).

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем також надано копії первинних документів, а саме: податкової накладної, платіжного доручення, рахунку фактури та видаткової накладної (том 1 а.с. 158-161).

На думку колегії суду, суд першої інстанції не обґрунтовано не прийняв до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами між позивачем та його контрагентами, оскільки останні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного

закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ у встановленому законом порядку, що не заперечувалось відповідачем.

Щодо посилання суду першої інстанції на те, що у рахунках фактури та рахунках на оплату не зазначено посаду або інші данні про особу, яка їх виписувала, а також те, що з первинних документів не вбачається на виконання якого саме договору вони складені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

А тому, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а тому колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту, через окремі неточності у наданих первинних документах.

Крім того, колегія суддів вважає нобгрунтованими посилання суду першої інстанції на акти перевірок ДПІ складених за наслідками перевірки контрагентів позивача, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що дії по проведенню зустрічної звірки і дії щодо оформлення результатів зазначеної звірки у формі акту ДПІ не є тотожними, оскільки зазначений акт складається у зв'язку з встановленням факту, що не давав змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарської діяльності, а саме, у зв'язку з встановленням відсутності останнього за його місцезнаходженням.

Крім того, Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом, а тому колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на розбіжність у податковій накладній № 30 від 09.04.2012 виписаній ТОВ «Сіайті Логістік» на користь позивача.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між Позивачем та вказаними контрагентами, недійсними.

Щодо висновків суду першої інстанції про штучне збільшення позивачем витрат (без понесення витрат фактично), колегія суддів зазначає наступне.

Між Державним підприємством науково-виробничий комплекс "Прогрес" (Комітент) та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Адрон» (Комісіонер) було укладено договір комісії від 20.08.2012 № 20/08-12 за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за плату вчинити правочин з продажу станції оптико-електричного подавлення «Адрос» КТ-01 АВЕ, в комплекті згідно з паспортом від свого імені за рахунок Комітента. Перехід права власності на готову продукцію не передбачається до моменту її продажу.

Згідно накладної № 765-1, передачу товарів здійснено 28 листопада 2012 року. Продаж товарів на комісії вчинено комісіонером у червні 2013 року, що підтверджується вантажно-митною декларацією.

Згідно облікових даних підприємства, передана на комісію продукція була виготовлена 27 квітня 2102 року, 31 травня 2012 року та 28 вересня 2012 року (звіти виробництва 212, 273, 570). Передача виробів «Адрос» на комісію відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 283 за листопад 2012 року .

Оскільки в період передачі товарів на комісію позивач не мав можливості визначити їх фактичну собівартість, в зв'язку з вірогідністю доопрацювання станції по вимогам покупця, а також тим, що згідно ліцензійних договорів на використання винаходу, є зобов'язання по виплаті роялті власникам авторських прав, розмір якого формується від ціни продажу і впливає на кінцеву собівартість виробів, то такі товари передані на комісію по розрахунковій ціні, що не суперечить і не порушує вимог та правил чинних стандартів обліку.

Суд вважає, що разом з витратами на собівартість, які визнає і відповідач, у позивача наявні збитки в зв'язку з реалізацією готової продукції нижче собівартості, що не спростовано відповідачем. Це в сукупності з наведеними вище нормами законодавства дає можливість колегії суддів вважати вірними доводи апеляційної скарги, а заперечення відповідача такими, що не відповідають обставинам справи.

Крім того, згідно оборотно-сальдової відомості з рахунку 26 «Готова продукція» за червень 2013 року було списано на собівартість різницю, яка залишилася між розрахунковою та фактичною собівартістю, збільшеною на нараховане роялті в сумі 1 135 659 грн. 78 коп. З рахунку 283 «Товари на комісії» на собівартість списувалась розрахункова вартість в сумі 1 888 011 грн. 74 коп. Разом з тим, оскільки некоректно використовувався рахунок 283 «Товари на комісії, то сума роялті 1 135 659 грн. 78 коп. пройшла по рахункам 26 «Готова продукція» та 283 «Товари на комісії», що в результаті не вплинуло на собівартість готової продукції та на фінансові результати ДП НВК «Прогрес».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства науково-виробничий комплекс "Прогрес" - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року скасувати та постановити нову, якою позов Державного підприємства науково-виробничий комплекс "Прогрес" до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області № 0001402200, № 0001382200, № 0001392200 від 23.07.2014 та № 0001372200 від 24.07.2014.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2015 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.