Постанова

від 24.02.2015 по справі 910/22459/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа№ 910/22459/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карусель"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.14року. (повний текст якого складено 22.12.14р.)

у справі №910/22459/14 (судя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карусель"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус"

про внесення змін до договору

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карусель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" про внесення змін до договору суборенди № 4/08-Ш від 29.02.2008р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карусель" у редакції договору про внесення змін та доповнень № 6 до договору від 29.02.2008 № 4/08-Ш.

Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем власних договірних обов'язків з приводу забезпечення необхідного опалення площі, а також її вентиляції та кондиціювання, що визначено п. 3.1.1. та п. 3.1.2 Договору. З огляду на те, що відповідач не надав позивачу результатів розгляду пропозиції про внесення змін до договору, позивач, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 188 ГК України звернувся до суду з позовом про внесення змін до договору суборенди № 4/08-Ш від 29.02.2008р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22459/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на припинення договірних відносин.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.12.2014 року у справі № 910/22459/14, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 року було прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.02.2015 року у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 16.12.2014 р. у справі № 910/22459/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 16.12.2014 р. у справі № 910/22459/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно було встановлено судом першої інстанції 29.02.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карусель" (суборендар) було укладено Договір суборенди № 4/08-Ш (надалі - Договір), відповідно до умов якого орендар передає, а орендар приймає в оперативну суборенду "площу" - нежилу площу (в секторі А) у будівлі Торгово-виставкового комплексу "Глобус", розташованого за адресою: місто Київ, Майдан Незалежності, підземний торговий простір № 1, сектор А, Україна, а саме: частина нежилої площі 104,2 (сто чотири цілих і дві десятих) квадратних метрів (1/2 частини від нежилих приміщень з № І по XXI (групи приміщень № 1) технологічного підвалу, з № 1 по № 7, № 7 а, з № 8 по № 26, № 26 а, з № 27 по № 35, 35а, з № 36 по №139, з № 142 по № 153 (групи приміщень № 1) підвалу з антресоллю загальною площею 9 077,20 (дев'ять тисяч сімдесят сім цілих та дві десятих) квадратних метрів.

Згідно п. 2.1. Договору, строк суборенди встановлюється з: 01 квітня 2008 року по 31.12.2016 року включно.

Сторони складають та підписують акт прийому-передачі площі, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.2.).

На виконання умов Договору орендар передав, а суборендар прийняв в оренду площу 104,2 кв.м. за адресою: місто Київ, Майдан Незалежності, підземний торговий простір № 1, сектор А.

У відповідності до п. 5.2. Договору, вартість площі визначається за цього балансовою вартістю, визначеною власником площі. Вартість площі підлягає індексації згідно законодавства.

Пунктом 5.4. Договору передбачено, що суборендар вносить орендні платежі (крім додаткових витрат і податків або якщо інше спеціально не визначено сторонами додатково) щомісячно авансом не пізніше 3 календарного дня кожного місяця.

В подальшому сторонами вносились зміни та доповнення до Договору суборенди №4/08-Ш шляхом укладення Договорів про внесення змін та доповнень: №1 від 20.11.2008р., №2 від 26.11.2009р., №3 від 27.12.2010р., №4 від 27.07.2012р., №5 від 17.06.2014р.

Згідно умов Договору про внесення змін та доповнень №4 від 27.07.2012р. сторони дійшли згоди, зокрема, що розмір орендної плати в період з 27 грудня 2011 року по 31 липня 2012 року становитиме 33809,22 грн. за умови дотримання суборендарем строків її оплати зазначених у п. 2 цього Договору №4.

Якщо суборендар не перерахував орендарю грошові кошти у розмірі та у строк, вказані у п. 1-2 цього Договору №4, розмір орендної плати за період з 27.12.2011р. по 31.07.2012р. становитиме 513475,80 грн.

Крім того, сторони вирішили викласти п. 5.3., п. 5.4. Договору у новій редакції. Так, згідно з Договором про внесення змін та доповнень №4 від 27.07.2012р., суборендар вносить орендні платежі (крім додаткових витрат і податків або якщо інше спеціально не визначено сторонами додатково) щомісячно авансом не пізніше 6 календарного дня кожного місяця.

Договором про внесення змін та доповнень №5 від 17.06.2014р. сторони дійшли згоди викласти у новій редакції з 01 лютого 2014 року по 30 червня 2014 року п. 5.2. Договору.

03.03.2014р. позивач направив відповідачу пропозицію вих. №4 від 28.02.2014р. про зменшення орендної плати та про зміну договору і внесення змін до договору разом з проектом договору про внесення змін та доповнень № 6.

Разом з тим, у зв'язку з наявністю непогашеної заборгованості зі сплати орендних платежів за Договором за період з лютого 2014 року по вересень 2014 року, відповідач звернувся до позивача повідомленням вих. №300 від 11.09.2014 р. про розірвання договору з 18.09.2014р. та повернення орендованого приміщення за актом-приймання передачі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено ст. 760 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами по справі від 29.02.2008 існували договірні відносини щодо оренди нежилої площі.

Проте як було вірно зазначено місцевим господарським судом дані договірні відносини станом на 18.09.2014 року припинили свою дію з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов а також зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку відповідно до статей 525, 651 Цивільного кодексу України, 188 та 193 Господарського кодексу України не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст.. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Таким чином законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У відповідності до п. 8.2.2. Договору, даний Договір укладений під скасувальною обставиною, настання якої буде передбачати направлення суборендарю повідомлення щодо застосування умов скасувальної обставини щодо дострокового припинення Договору суборенди площі на визначених орендарем умовах, тощо у випадках, зокрема: непогашення суборендарем заборгованостей перед орендарем по сплаті орендної плати, сплаті комунальних платежів, а також інших платежів на умовах та в строки, передбачені цим Договором.

Факт наявності заборгованості у позивача перед відповідачем за Договором суборенди № 4/08-Ш від 29.02.2008р. по орендній платі з лютого 2014 року по вересень 2014 року та по компенсації комунальних платежів у період з грудня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 655002, 22 грн. підтверджується довідкою ТОВ "ЛР Глобус" вих. №0210/1 від 02.11.2014р. та у свою чергу не спростований позивачем.

Пунктом 4.2. Договору №2/2 від 03.02.2012р. передбачено, що замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір через тридцять календарних днів після письмового повідомлення про це виконавця.

Як було вірно досліджено місцевим господарським судом 30.04.2014р. відповідач у відповідності до п. 8.2.2. Договору № 4/08-Ш від 29.02.2008р. та ст. 782 ЦК України надіслав позивачу повідомлення вих. №300 від 11.09.2014р., в якому повідомив позивача про розірвання даного Договору з 18 вересня 2014 року та необхідність повернення орендованого приміщення за актом-приймання передачі

Факт направлення вказаного повідомлення підтверджено наявними в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення 04071 22410784 та фіскальним чеком № 8181 від 23.09.2014р., дане повідомлення було отримано 03.10.2014р. про що свідчить відмітка про вручення на вказаному повідомленні

Заперечення позивача стосовно отримання вказаного повідомлення суду надано не було.

З огляду на вищенаведені обставини колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції надав вірну правову оцінку вставленим обставинам справи та дійшов вірного ґрунтовного висновку про доведеність стороною відповідача факту припинення договірних відносин між сторонами по справі станом на 18.09.2014 року.

Доводи апелянта з приводу того, що договірні правовідносини у відповідності до умов укладеного між сторонами по справі договору суборенди припиняються лише після підписання акту приймання -передачі орендованих приміщень, колегія суддів взагалі вважає абсурдними, оскільки у відповідності до положень статей 653, 795 ЦК України після підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві є окремою дією, яка лише надає можливість фіксування розміру заборгованості за фактичне користування орендованим приміщення після закінчення або дострокового розірвання договору оренди, а отже така дія не може розцінюється у якості остаточного моменту припинення договірних відносин з огляду на те, що законодавством та самим договором такий момент пов'язаний саме з отриманням відповідного повідомлення про розірвання договору.

Таким чином у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про внесення змін до Договору № 4/08-Ш від 29.02.2008р., з огляду на припинення його дії.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для припинення провадження на підставі ст. 81 ГПК України, з огляду на ту обставину, що предмет спору був відсутній до моменту звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Отже в даному випадку, з урахуванням вищеперерахованого, колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд ґрунтовно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карусель» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 16.12.2014 року у справі № 910/22459/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/22459/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко