Ухвала

від 17.02.2015 по справі 2а-7157/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2015 р.                                                                                                                      Справа № 103/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді – Качмара В.Я., суддів  – Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про зобов'язання вчинити дії,                                                      В С Т А Н О В И В : В серпні 2012 року Приватне акціонерне товариство «Агентство економічної безпеки» (далі - ПАТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі – ДПІ) в якому, з врахуванням неодноразових уточнень позовних вимог, просило зобов'язати ДПІ розглянути в установленому порядку заяву ПАТ щодо розстрочення податкового боргу в сумі 23417,91грн. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що фінансове становище підприємства зумовило звернення ПАТ до податкового органу із обґрунтованою заявою про розстрочення податкового боргу підприємства, однак така заява Державною податковою службою України (далі - ДПС) залишена без задоволення та без наведення жодних підстав для цього, чим порушено право ТОВ на відповідне розстрочення наявної у нього заборгованості. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року в справі №2а-7157/12/1370 у задоволенні заявленого позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ПАТ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві та вказує на те, що судом безпідставно не взято до уваги доводи підприємства щодо обґрунтованості поданого ним клопотання про розстрочення податкового боргу. Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ у встановленому порядку до ДПІ не зверталось із заявою про розстрочення податкового боргу, а тому підстави для задоволення позову відсутні, як і порушення з боку відповідача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач в липні 2012 року звернувся до ДПС із заявою про розстрочення наявного у нього податкового боргу із сплати податку на додану вартість який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.06.2012 №0003611502 (а.с.19) на суму 23417,91грн терміном на 24 календарні місяці (а.с.6-7). Листом від 25.07.2012 №13238/6/19-4015 (а.с.20) ДПС фактично роз'яснено, що у відповідності до п.3.1 «Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків», затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1036 (далі - Порядок), із відповідною заявою про розстрочення податкового боргу ПАТ слід звернутися до ДПІ, а відтак відсутні підстави для прийняття рішення про розстрочення грошових зобов'язань позивача. Не погодившись із такими діями податкового органу, ПАТ звернулося до адміністративного суду із цим позовом. Згідно п.100.1 ст.100 ПК України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Відповідно до п.100.2 ст.100 ПК України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання. Підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків (п.4 ст.100 ПК України). При цьому, згідно п.100.9 ст.100 ПК України рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Відповідно до п.100.13 ст.100 ПК України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. На виконання вказаного положення Державною податковою адміністрацією України затверджено Порядок. Підпунктом 1.1, 1.2 цього Порядку встановлено, що такий розроблено відповідно до ст.100 розділу II ПК України. Дія цього Порядку поширюється на платників податків - фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, згідно з Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом. Пунктом 2.1. вказаного Порядку передбачено, що розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком: центральний орган державної податкової служби - без обмежень суми; органи державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - на суму не більше 3 млн. гривень; органи державної податкової служби в містах з районним поділом (крім міст Києва і Севастополя), в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних органах державної податкової служби - на суму не більше 300 тис. гривень. Пункт 2.3. цього ж Порядку містить положення аналогічні тим, що визначені у п.100.9 ст.100 ПК України, згідно яких рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального органу державної податкової служби за узгодженням з Міністерством фінансів України. Водночас, відповідно до п.3.1 Порядку для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до підрозділу погашення податкового боргу органу державної податкової служби за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою (додаток 1), в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо вказуються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув. До заяви додається економічне обґрунтування, яке складається з: переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення. Згідно п.3.2 Порядку за результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дати подання заяви: приймає рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), яке оформляється на бланку відповідного органу державної податкової служби; відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) в письмовій формі за відсутності підстав, наведених у пункті 3.1 цього розділу, та при недотриманні обов'язкових вимог, визначених цим Порядком. У разі якщо рішення про розстрочення (відстрочення) приймається органом державної податкової служби вищого рівня, орган державної податкової служби за місцем обліку платника податків або за місцем обліку його грошових зобов'язань (податкового боргу) протягом 10 календарних днів розглядає заяву платника, здійснює аналіз його фінансового стану та формує відповідний висновок про можливість надання розстрочення (відстрочення), який разом з копіями документів, доданих платником до заяви, надсилає на адресу органу державної податкової служби вищого рівня. У такому самому порядку здійснюється розгляд заяви платника податків у випадку, якщо рішення приймається центральним органом державної податкової служби. При цьому центральним органом державної податкової служби рішення приймається протягом 10 календарних днів. Із системного аналізу наведених вище норм вбачається, що платник податків звертається до підрозділу погашення податкового боргу органу державної податкової служби за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу), однак рішення за результатами розгляду такого звернення приймається податковим органом у відповідності до розділу ІІ Порядку. Так, як вбачається із матеріалів справи, враховуючи, що ПАТ просило розстрочити податковий борг більше аніж на бюджетний рік (24 календарні місяці), то враховуючи положення п.2.3 Порядку та п.100.9 ст.100 ПК України рішення про розстрочення повинно прийматись керівником (заступником керівника) центрального органу державної податкової служби (тобто ДПС) за узгодженням з Міністерством фінансів України, а не ДПІ, як цього вимагає позивач. Підставою для прийняття ДПС відповідного рішення є подання до ДПІ відповідної заяви про розстрочення податкового боргу, що в даному випадку ПАТ не дотримано. Відтак, враховуючи, що ДПІ не наділене повноваженнями розглядати заяву ПАТ щодо розстрочення податкового боргу, а також позивач не звертався до такої з відповідною заявою (що ним не заперечується та не спростовано), апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ПАТ щодо зобов'язання відповідача розглянути в установленому порядку заяву про розстрочення податкового боргу в сумі 23417,91грн. Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, суд,                                                         У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року - без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили. Головуючий  суддя                                                                      В.Я.  Качмар Суддя                                                                                                 О.М. Гінда Суддя                                                                                              В.В.  Ніколін