Рішення

від 03.03.2015 по справі 903/48/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 березня 2015 р. Справа № 903/48/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг"

до приватного підприємства "Хороший смак"

про стягнення 44 000,00грн.

Суддя Філатова С.Т.

за участю представників сторін:

від позивача: Ягнюк М.Г., дов. №152 від 01.10.2014р.

від відповідачів: н/в

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.

Суть спору:

товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" звернулось з позовом до приватного підприємства "Хороший смак" про стягнення 49 806,78грн., в т.ч. 44 000,00грн. в повернення помилково перерахованих коштів, 4 410,84 грн. пені за період з 10.06.2014р. по 10.12.2014р., 1 395,94 грн. річних за період з 18.11.2013р. по 10.12.2014р. згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" є правонаступником фермерського господарства "Волиньагрохолдинг" згідно рішення №1 від 17.12.2013р., оформленого протоколом зборів учасників ТзОВ "Волиньагрохолдинг" №1 від 28.04.2014р., п. 1.2 статуту ТзОВ "Волиньагрохолдинг", затвердженого загальними зборами учасників, протокол №34 від 15.10.2014р.

12.11.2013р. відповідач надіслав електронною поштою позивачу рахунок-фактуру №24 на суму 44 000,00грн. за послуги по сушінню кукурудзи.

Платіжним дорученням №961 від 12.11.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" перерахувало відповідачу 44 000,00грн. з призначенням платежу "послуги по сушінню кукурудзи" по рахунку №24 від 12.11.2013р.

11.10.2014р. ТзОВ "Волиньагрохолдинг" направило на адресу ПП "Хороший смак" вимогу про повернення коштів, що стверджується описом вкладень до цінного листа від 14.10.2014р. №1153.

В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, п. 6 Указу Президента України №227 від 16.03.1995р. «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України».

Ухвалами суду від 10.02.2015р., 16.02.2015р. розгляд справи відкладався на підставі ст.77 ГПК України у зв'язку з неподанням витребуваних документів, необхідністю витребування додаткових доказів.

У листі від 18.02.2015р. вхід. №01-54/1434/15 позивач повідомив, що 12.11.2013р. між ним та ФОП Донченко Н.М. був укладений договір на проведення сільськогосподарських робіт та розрахунки за них №ПОС 19/13 від 12.11.2013р., проте, враховуючи те, що сума коштів, яка передбачалась для здійснення попередньої оплати за надані послуги , була помилково перерахована відповідачу, ФОП Донченко Н.М. приступив до виконання робіт лише 04.12.2013р., що стверджується актом виконаних робіт №АГ-0029 від 04.12.2013р.

Зазначив, що оскільки сторони не заключали жодних договорів, а відповідач не надав та не мав жодних намірів надати послуги по сушінню кукурудзи протягом 2013р., то сума коштів, яка зарахована останньому 12.11.2013р. має бути повернута у п'ятиденний строк з моменту зарахування згідно п. 6 Указу Президента України №227 від 16.03.1995р. «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України».

У судовому засіданні 03.03.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 44 000,00грн. попередньої оплати.

У позовній заяві позивач, крім попередньої оплати, просив стягнути з відповідача 4 410,84 грн. пені, 1 395,94 грн. річних згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд зауважує, що оскільки позивачем не подано доказів укладення угоди у належній формі про встановлення розміру пені за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, а чинне законодавство, зокрема, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, ч. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють розміру пені за відповідне порушення, то нарахування пені є безпідставним.

Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам законодавства, зокрема, ст. 343 ГК України, ст.ст. 12, 625 ЦК України, не порушує прав та інтересів відповідача, судом прийнята заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 44 000,00грн.

Відповідач вимоги ухвал суду від 26.01.2015р., 10.02.2015р., 16.02.2015р. не виконав, пояснень не подав, повноважного представника в судове засідання не направив, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №4301032948086 від 31.01.2015р., №4301032983582 від 16.02.2015р., витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", де зазначено, що відправлення за номером 4301032999500 (номер рекомендованого відправлення згідно списку рекомендованої кореспонденції за 19.02.2015р.) вручене адресату (одержувачу) особисто 23.02.2015р. (а.с. 35, 44, 58, 59).

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" , був повідомлений ухвалами суду, що у разі неявки в судове засідання спір буде розглянуто за наявними в справі матеріалами, явку відповідача не було визнано обов'язковою, відповідач не був позбавлений права на направлення витребуваних доказів поштою, господарський суд, заслухавши пояснення позивача, визнав зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України,

ВСТАНОВИВ:

12.11.2013р. відповідач надіслав електронною поштою позивачу рахунок-фактуру №24 на суму 44 000,00грн. за послуги по сушінню кукурудзи.

Платіжним дорученням №961 від 12.11.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньагрохолдинг» (який є правонаступником фермерського господарства «Волиньагрохолдинг» згідно рішення №1 від 17.12.2013р., оформленого протоколом зборів учасників ТзОВ «Волиньагрохолдинг» №1 від 28.04.2014р., п. 1.2 статуту ТзОВ «Волиньагрохолдинг», затвердженого загальними зборами учасників, протокол №34 від 15.10.2014р., а.с. 14, 19) перерахував відповідачу 44 000,00грн. з призначенням платежу "послуги по сушінню кукурудзи" по рахунку №24 від 12.11.2013р., в т.ч. ПДВ 20% - 7 333,33грн. (а.с. 7).

11.10.2014р. ТзОВ «Волиньагрохолдинг» направило на адресу ПП "Хороший смак" вимогу про повернення помилково перерахованих коштів (а.с. 9). Вимога залишена відповідачем без відповіді. Надіслання вимоги стверджується описом вкладень до цінного листа від 14.10.2014р. №1153 (с. 8).

Із долучених доказів вбачається, що відповідач, прийнявши попередню оплату, зобов'язання щодо надання послуг по сушінню кукурудзи не виконав, що спричинило звернення з позовом до суду про повернення коштів в сумі 44 000,00грн.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно зі ст. 206 ЦК України усна форма угоди допускається за умови її виконання під час укладення, тобто характерною ознакою усної угоди є співпадіння в часі двох стадій її розвитку -виникнення і припинення -шляхом виконання дій, що складають зміст угоди.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що, зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Правовідносини, що склалися між сторонами не є договірними, оскільки перерахування коштів за надання послуг не спричинило виникнення зобов'язань внаслідок не передання насіння, що підлягало сушінню, а тому в разі, якщо на виконання юридично ще не укладеного договору стороною передчасно передано майно (до якого згідно зі ст. 177 ЦК України відносяться і гроші), між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212-1215 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі №5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Виконання послуг по сушінню кукурудзи передбачало передання зерна і така передача позивачем заперечена, а відповідачем не доведена, що унеможливило виконання послуг.

11.10.2014р. ТзОВ «Волиньагрохолдинг» направило на адресу ПП "Хороший смак" вимогу про повернення перерахованих коштів (а.с. 9). Вимога залишена відповідачем без відповіді (а.с. 9).

Оскільки відповідач всупереч вимогам суду докази в підтвердження фактичного виконання послуг не подав, позивач виконання послуг та передачу зерна заперечив, тому перераховані відповідачу 44 000,00грн. попередньої оплати за надання послуг по сушінню кукурудзи є майном, набутим без достатньої правової підстави та які відповідач утримує безпідставно, зворотнє суду не доведено всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд не приймає доводи позивача про помилкове перерахування коштів як такі, що суперечать змісту призначення платежу у платіжному дорученні №961 від 12.11.2013р. (а.с. 7).

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827,00грн. слід віднести на нього згідно зі ст.49 ГПК України.

Відповідно до ст.90 ГПК України господарський суд вважає за необхідне надіслати окрему ухвалу ТзОВ «Волиньаргохолдинг» у зв'язку з недотриманням позивачем вимоги ст.67 ГК України щодо обов'язкового укладання господарських договорів при взаємовідносинах підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44-49, 82-85, 90 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства «Хороший Смак», м. Луцьк, вул. Львівська, 85, код ЄДРПОУ 35782362

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньаргохолдинг», Луцький район, с. Маяки, вул. Бригадний двір, 16, код ЄДРПОУ 34557127

44 000,00грн. попередньої оплати, 1 827,00грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 45 827,00грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Надіслати окрему ухвалу ТзОВ «Волиньаргохолдинг».

Повне рішення

складено 10.03.2015р.

Суддя С. Т. Філатова