Постанова

від 08.07.2015 по справі 903/48/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 903/48/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гулова А.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Кацевич Сергій Іванович, представник за довіреністю № 153 від 25.05.15 р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 03.03.15 р. у справі № 903/48/15 (суддя Філатова С.Т.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг"

до Приватного підприємства "Хороший смак"

про стягнення 44 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Волиньагрохолдинг" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 5-6) до ПП "Хороший смак" (надалі -відповідач), в якій (з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог) просить стягнути 44000 грн. попередньої оплати.

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.03.15 р. (а.с.62-64) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що оскільки відповідач всупереч вимогам суду докази в підтвердження фактичного виконання послуг не подав, позивач виконання послуг та передачу зерна заперечив, тому перераховані відповідачу 44 000,00 грн. попередньої оплати за надання послуг по сушінню кукурудзи є майном, набутим без достатньої правової підстави та які відповідач утримує безпідставно, зворотне суду не доведено всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.73-74) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 03.03.15 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що оплата в розмірі 44000 грн. проводилась згідно рахунка-фактури, який був виписаний по факту виконання робіт контрагентом, а не на здійснення попередньої оплати. Позивач не надав належних доказів відсутності здійснення господарської операції, а отже вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими, а рішення господарського суду Волинської області таким, що підлягає скасуванню.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/435/13 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Юрчук М.І.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 05.05.15 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І.

Розпорядженням голови суду від 07.07.15 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гулова А.Г., суддя Юрчук М.І.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, заперечив проти апеляційної скарги, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення змінити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.13 позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 44000 грн., як оплату за послуги сушіння кукурудзи, що підтверджується платіжним дорученням №961 від 12.11.2013р. (а.с. 7). В графі "призначення платежу" позивачем вказано - послуги по сушінню кукурудзи по рах. № 24 від 12.11.2013р., в т.ч. ПДВ 20% - 7333,33 грн.

Доказів надання даних послуг відповідачем не надано, а судом не здобуто.

11.10.2014р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 44000 грн. (а.с. 9), що підтверджується описом вкладень до цінного листа від 14.10.2014р. №1153 (с. 8). Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує факт перерахування позивачем коштів в сумі 44000 грн. та їх отримання.

Крім того позивачем надано договір № ПОС 19/13 на проведення сільськогосподарських робіт та розрахунки за них від 12.11.2013р. та акт здачі виконання робіт по наданню послуг від 04.12.13р., укладені між ФГ "Волиньагрохолдинг" та ФОП "Донченко Н.М." (а.с. 54-56). Предметом договору є послуги виконавця - ФОП "Донченко Н.М." по закладці вологого зерна кукурудзи в полімерні рукава, що виконуються технікою виконавця машиною RomiLL CP та трактор.

Згідно пояснень позивача (а.с. 45) дана угода укладена у зв'язку з відсутністю договору з ПП "Хороший смак" та наявності на складах позивача більше 430 тонн кукурудзи, що підтверджено відомостями про рух зерна та іншої продукції (а.с. 52-53).

Виходячи з обставин справи, підтвердженими відповідними матеріалами, суд вважає, що у позивача станом на листопад-грудень 2013р. виникла необхідність здійснити сушіння зерен кукурудзи для подальшого тривалого зберігання, у зв'язку з чим позивачем було перераховано відповідачу 44000 грн. для надання відповідних послуг.

За своєю правовою природою надання послуг по сушінню зерна кукурудзи відповідають поняттю підряду, що передбачає виконання робіт однією стороною за завданням іншої.

У договорі підряду сторонами визначаються ціна робіт або способи її визначення, строки виконання робіт, порядок оплати (параграф 1 графи 61 ЦК України).

Позивачем перераховано відповідачу 44000 грн. платіжним дорученням № 961 від 12.11.13р., вказавши призначення платежу - послуги по сушінню кукурудзи по рах. 24 від 12.11.13р.

До матеріалів справи рахунку № 24 від 12.11.13р. не долучено, натомість міститься рахунок фактура № 24 (а.с. 10), який, згідно твердження відповідача в апеляційній скарзі, є підставою для перерахування коштів у сумі 44000 грн.

Дослідивши даний документ суд встановив, що рахунок-фактура не містить дати, будь-яких вказівок на особу, що його складала, відсутній підпис, печатка сторони. Також даний рахунок фактура не визначає способу формування ціни роботи, а саме в графі "одиниця виміру" визначено - "шт.", в графі "кількість" - "1".

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи норми чинного законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що рахунок-фактура № 24 не містить обов'язкових реквізитів, передбачених ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: дату складання, підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а відтак не може вважатися належною підставою для проведення розрахунків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 638 цього Кодексу встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Аналогічне положення закріплено в ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору .

Згідно ст.. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі договір не укладався, оскільки немає жодних документів, якими сторони спільно погодили умови сушіння зерна (зокрема, досягнення визначених показників вологості), строки виконання робіт, ціну виконаних робіт.

Правовідносини, що склалися між сторонами, не можна вважати договірними, оскільки перерахування коштів за надання послуг не спричинило виникнення зобов'язань внаслідок не передання насіння, що підлягало сушінню.

Отже, характер відносин, що склалися між сторонами, вказує на те, що на виконання юридично ще не укладеного договору стороною передчасно передано майно (до якого згідно зі ст. 177 ЦК України відносяться і гроші), у зв'язку з чим відповідач набув його без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином .

Колегія суду враховує те, що виконання послуг по сушінню кукурудзи передбачало передання зерна і така передача позивачем заперечена, а відповідачем не доведена, що унеможливило виконання послуг.

Оскільки відповідач всупереч вимогам суду, докази в підтвердження фактичного виконання послуг не подав, позивач виконання послуг та передачу зерна заперечив, тому перераховані відповідачу 44 000,00грн. є майном, набутим без достатньої правової підстави та які відповідач утримує безпідставно.

Оскільки кошти, які позивач просить стягнути, отримані відповідачем поза межами договору, то такі кошти слід вважати набутими без наявності правових підстав, а тому можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

З посиланням на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, про обґрунтованість позовних вимог та присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 44000 грн.

Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, згідно якого 44000 грн. слід вважати попередньою оплатою, оскільки сторонами не надано доказів на підтвердження узгодження строків та порядку розрахунків за замовлені позивачем роботи.

Апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що оплата в сумі 44000 грн. проводилась згідно рахунка-фактури, який виписувався по факту виконання робіт, а не на здійснення попередньої оплати, з підстави відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження виконання таких робіт.

При цьому, Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.03.15 р. зобов'язано відповідача надати докази надання послуг позивачу на суму 44000 грн., однак відповідач не виконав вимог даної ухвали.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку, однак помилково визначив спірну суму, як попередню оплату, а тому апеляційний суд змінює оскаржуване рішення.

При цьому, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПП "Хороший смак" на рішення господарського суду Волинської області від 03.03.15 р. у справі № 903/48/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 03.03.15 р. у справі № 903/48/15 змінити, викласти п. 2 резолютивної частини в наступній редакції:

"Стягнути з приватного підприємства "Хороший Смак" (м. Луцьк, вул. Львівська, 85, код 35782362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньаргохолдинг" (Луцький район, с. Маяки, вул. Бригадний двір, 16, код 34557127) 44 000,00 грн. та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 45 827,00 грн.".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №903/48/15 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Юрчук М.І.