Постанова

від 02.03.2015 по справі 910/23202/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа№ 910/23202/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від прокуратури: Бондарчук І.П. посв. 026128 від 13.05.2014 р.

від позивача: Новак Є.Л. за дов. № 225-КР-404 від 17.02.2015 р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.12.2014 р.

у справі № 910/23202/14 (головуючий суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс"

про внесення змін до договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 позов Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" про внесення змін до договору задоволено повністю, внесено зміни до п. 4.2 договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та закритим акціонерним товариством «Інтерфейс» 25.06.2004, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 15.07.2004 за № 85-6-00188 у книзі записів державної реєстрації договорів, виклавши його у такій редакції: «п. 4.2 Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки».

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство „Інтерфейс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 скасувати, постановити нове рішення, яким в позові заступника прокурора Подільського району м. Києва відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було винесено необґрунтоване рішення, постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з винесенням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 р. у справі № 910/23202/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 02.03.2015 р.

02.03.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" надійшло клопотання, в якому просить суд відкласти розгляд справи №910/23202/14.

02.03.2015р. в судове засідання з'явились уповноважені представники прокуратури та позивача, представники відповідача не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача.

Представник прокуратури проти доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 заперечує, просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" без задоволення.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 заперечує, просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з копій матеріалів справи, між Київською міською радою та Приватним акціонерним товариством „Інтерфейс" укладено договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:85:281:0004, площею 9 637 кв.м., по вул. Фрунзе, 82 в Подільському районі м. Києва, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 15.07.2004 р. за № 85-6-00138 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір).

Заступник прокурора Подільського району міста Києва після проведення перевірки додержання вимог земельного та податкового законодавства суб'єктами господарювання при використанні земельних ділянок, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про внесення змін до п. 4.2 договору оренди земельної ділянки, укладеного Київською міською радою та Приватним акціонерним товариством „Інтерфейс", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 15.07.2004 за № 85-6-00188 у книзі записів державної реєстрації договорів, виклавши його у такій редакції: «п. 4.2 річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (трьох) відсотків від її грошової оцінки».

В своїй апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство „Інтерфейс" зазначає, що звернувшись до суду з позовом про внесення змін до договору оренди землі від 25.06.2004 р., укладеного між скаржником та Київською міською радою, прокурор посилався на нібито виявлене ним при перевірки додержання вимог земельного та податкового законодавства суб'єктами господарювання при використанні земельних ділянок, порушення Приватним акціонерним товариством „Інтерфейс", яке полягає в тому, що із заявою про збільшення розміру орендної плати за договором по встановленню орендної плати в розмірі річної суми платежу не менше 3 % нормативної грошової оцінки до Київської міської ради не зверталось, що на думку прокурора суперечить вимогам Податкового кодексу України та рішенню Київської міської ради від 28.02.2013 р. №89/9146.

Скаржник з вищенаведеним не погоджується, посилаючись на підпункт 288.5.1 пункту 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України, яким встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки за редакцією, що діє з 01.04.2014 р. Таким чином, Приватне акціонерне товариство „Інтерфейс" не погоджується з тим, що річна сума платежу не може бути меншої 3% нормативної грошової оцінки, а також, що дана норма підлягає застосуванню до всіх договорів оренди земельних ділянок державної або комунальної власності в якості підстави для розміру збільшення розміру орендної плати, незалежно від часу їх укладення.

Приватне акціонерне товариство „Інтерфейс" посилається на ст. 58 Конституції України, де зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, вказані норми Податкового кодексу України відповідно до яких встановлено граничний мінімальний розмір орендної плати при укладенні договорів оренди вищевказаних земельних ділянок, застосовується до договорів оренди, укладених після набуття чинності вказаною правовою нормою Податкового кодексу України. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 25.06.2004 р. укладено контрагентами до набуття чинності Податкового кодексу України, то вказані норми на думку скаржника відповідно до ст. 58 Конституції України не застосовуються до вказаного договору оренди земельної ділянки. При цьому, скаржник акцентує увагу суду на тому, що жодною нормою Податкового кодексу України чи іншою нормою закону не встановлено обов'язку сторін договорів оренди землі, укладених до набрання чим чинності , внести зміни до цих договорів в частині розміру орендної плати.

Крім вищезазначеного скаржник зазначає, що обов'язок Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" звернутись до Київської міської ради щодо внесення змін до договору оренди в частині збільшення розміру орендної плати, то такого обов'язку для скаржника не передбачено чинним законодавством України. Таким чином, рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 р. №89/9146 також не внесено і не могло бути внесено в односторонньому порядку будь-яких змін до договору оренди, укладеного між контрагентами, як і не могло бути зобов'язано скаржника поза рамками договірного регулювання вчиняти чи утриматись від вчинення певних дій спрямованих на зміну правовідносин, які виникли з даного договору оренди земельної ділянки. Скаржник вважає, що рішення Київської міської ради на даний час є лише підставою для ініціювання самим орендодавцем внесення відповідних змін до вказаних в додатку до рішення договорів оренди земельних ділянок і жодним чином не може розцінюватись як підстава виникнення у скаржника обов'язку ініціювати внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині збільшення орендної плати до розміру, мінімально допустиму граничну межу якого встановлено Податковим кодексом України.

Також Приватне акціонерне товариство „Інтерфейс" стверджує, що господарським судом першої інстанції при розгляді справи не було враховано, що обґрунтовуючи позов прокурор посилався як на підставу позову на обставини порушення скаржником умов договору оренди земельної ділянки та на норми ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), зокрема на норму ч. 2 ст 651 ЦКУ відповідно до якої, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Таким чином, судом не було встановлено ті самі істотні порушення договору скаржником, а в позові прокурора взагалі не було наявно правове обґрунтування підстав та обставин порушення умов договору. На думку скаржника, суд мав застосувати норму матеріального права, а саме ч.2. ст. 632 ЦКУ відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Оскільки випадків та умов зміни орендної плати ні договором оренди землі, ні законом не встановлено, то за відсутності згоди кожної із сторін на зміну орендної плати, така зміна ціни є неможливою.

Скаржник акцентує увагу суду на тому, що господарський суд першої інстанції взагалі помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, так як його необхідно було залишити без розгляду через відсутність посилань в позові прокурора на конкретні порушення закону, вчинених скаржником, що вказує на відсутність у прокурора права на звернення до суду з позовом до Приватного акціонерноно товариства „Інтерфейс".

Пунктом 5 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Таким чином, прокурором вірно визначено позивача - Київську міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також наведено відповідні інтереси держави у сфері земельних відносин, які порушуються скаржником.

Як встановлено судом, 25.06.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ПАТ «Інтерфейс» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 15.07.2004 за № 85-6-00138 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору орендодавець на підставі п. 6 рішення Київської міської ради від 27.04.2000 № 110/831, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку для обслуговування та експлуатації адміністративних та виробничих будівель, загальною площею 9 637 кв.м, яка знаходиться на вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва, кадастровий номер - 8 000 000 000:85:281:0004 (далі - об'єкт оренди, земельна ділянка).

Договір укладено на 50 років (п. 3.1 Договору).

Пунктом 4.2 Договору визначено, що річна оренда плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 2.2 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації № Ю-28317/2004 становить 5 212 322,78 грн.

У відповідності зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем Підпунктом 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (зі змінами, внесеними законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03. 2014 №1166-VII) визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України».

Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та поклав на орендарів, зокрема, закрите акціонерне товариство «Інтерфейс» обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до п. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до п. 4.3 Договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього Договору.

Розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз на рік (п. 4.7 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. у справі №41/153пд, в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі №2-1/1006-200, від 30.05.2011 р. у справі №17/299-10, від 04.07.2011 р. у справі №41/81пд, від 23.05.2011 р. у справі №7/105-10 (30/234-09).

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленум Вищого господарського суду України надав роз'яснення у формі постанови № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у п. 2.18 якої зазначається, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, згідно з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 надсилання відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 22.04.2013 № 05704-8028 повідомляв скаржника про необхідність приведення спірного договору оренди у відповідність до вимог щодо розміру орендної плати, визначеного рішенням Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013. Проте відповідачем покладеного на нього рішенням Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 обов'язку щодо забезпечення оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки не виконано. За згодою сторін відповідних змін до договору оренди земельної ділянки внесено не було.

Враховуючи викладене, а також те, що розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено, господарськи суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав зміни договору у частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому позов прокурора задовлено.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14.

Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм законодавства, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги чи скасування рішення у суду не вбачається.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Інтерфейс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2014 р. у справі № 910/23202/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/23202/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець