Постанова

від 04.03.2015 по справі 917/2007/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 917/2007/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Потапенко В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупі О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 753 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року у справі № 917/2007/14

за позовом Приватного підприємства "Векторпостач", м. Ромни Сумської області

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення 107584,85 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Векторпостач" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" про стягнення з останнього 107584,85 грн., в тому числі: 86 197,20 грн. основного боргу за укладеним між сторонами договором поставки товару № 0655-СН від 11.12.2013 р. та нарахованих на нього 10541,72 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2014 р. по 31.08.2014 р., 1441,15 грн. 3% річних за період з 24.01.2014 р. по 19.09.2014 р., 404,78 грн. пені за період з 24.01.2014 р. по 19.09.2014 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року у справі № 917/2007/14 (суддя Кульбако М,М,) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 82 777,20 грн. основного боргу, 8 768,32 грн. пені, 8 870,58 грн. інфляційних втрат, 1 335,78 грн. 3% річних, 1800 грн. судових витрат на правову допомогу та 2 080,46 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що господарським судом першої інстанції не було досліджено обставини щодо невиконання позивачем обов'язку відповідно до вимог статті 662 Цивільного кодексу України та умов договору поставки товару № 0655-СН від 11.12.2013 р. з передачі покупцю разом з товаром документів, що підтверджують якість та комплектність товару, а саме сертифікату якості або поспорту заводу виробника та притримання відповідачем оплати за поставлений товар до надання таких документів.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, представників для участі в ньому не направили.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки його представника.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів відхиляє його, оскільки відповідачем не надано доказів в обґрунтування неможливості явки його представника та він не був позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь в судовому процесі іншого представника згідно з частинами 1-3 статті 28 ГПК України, в тому числі як своїх працівників, так і осіб, що не пов'язані з ним трудовими відносинами.

Зважаючи на наведене, справа розглядається за відсутності представників сторін, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матералів справи, та встановлено господарським судом першої інстанції, 11.12.2013 р. між Приватним підприємством "Векторпостач" (далі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - Покупець) укладено Договір поставки товару № 0655-СН (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком до цього Договору.

Згідно з п. 1.4 Договору та Додаткової угоди №1 від 15.01.2014 р. загальна ціна товару становить 195 881,70 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 2.4. Договору датою поставки Товару вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника, або дата календарного штемпеля залізничної накладної чи квитанції про приймання вантажу.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що розрахунки за Товар здійснюються на умовах відстрочки оплати 30 календарних днів від дати поставки.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1 цього Договору та закінчується 31 грудня 2014 року (п. 13.1, 13.2 Договору).

Позивачем на підтвердження поставки товару за Договором надано видаткові накладні:№ 991 від 24.12.13 р. на суму 3 420,00 грн.; № 5 від 08.01.14р. на суму 5 222,40 грн., № 17 від 13.01.2014р. на суму 22 656,00 грн., № 38 від 20.01.2014р. на суму 4 410,00 грн., № 57 від 27.01.2014р. на суму 3 822,00 грн., № 88 від 05.02.2014р. на суму 9 582,00 грн., № 106 від 14.02.2014р. на суму 37 084,00 грн., а також копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та копії податкових накладних(а.с.26-42).

Відповідач у відзиві заперечує проти того, що товар за накладними №991 від 243.12.2013 року та №106 від 14.02.2014 року поставлявся за договором, на який посилається позивач.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, з копії видаткової накладної № 991 від 24.12.2013 року, в ній не зазначено договір, на підставі якого здійснюється відпуск товару. Крім того, в копії довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та копії податкової накладної зазначено договір №0533-СН від 12.11.12р ., тобто інший договір, ніж той, на який посилається позивач в своїй позовній заяві.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, а саме неотримання грошових коштів за невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за укладеним між сторонами договором № 0655-СН від 11.12.2013 р., вимога про стягнення заборгованості за іншим договором № 0533-СН від 12.11.2012 р. на суму 3 420,00 грн. не може бути задоволена в межах поданого позову.

Господарським судом першої інстанції обгрунтовано відхилено посилання відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.73-76) на те, що у видатковій накладній №106 від 14.02.2014 р. на суму 37 084,80 грн. не зазначено підставу продажу, а саме не вказано номер та дату договору, згідно якого здійснювалась поставка, оскільки в довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 13.02.2014р. зазначено договір №-0655-СН від 11.12.13р., і в податковій накладній від 14.02.2014 р. на суму 37 084,80 грн. також зазначено, що поставлено товар за договором поставки № 0655-СН від 11.12.2013 р., а тому відсутність вказівки на дату договору у видатковій накладній не спростовує того, що товар поставлено саме за договором, який вказано у позовній заяві.

Колегія суддів зазначає, що підписані покупцем видаткові накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", так як відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а тому відповідно до статті 1 цього Закону є документами, що фіксують факт здійснення господарських операцій з поставки товару, в тому числі і дату поставки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що позивачем належними і допустимими доказами доведено, що на виконання умов договору № 0655-СН від 11.12.2013 р. ним поставлено відповідачу товар за видатковими накладними № 5 від 08.01.14р. на суму 5 222,40 грн., № 17 від 13.01.2014р. на суму 22 656,00 грн., № 38 від 20.01.2014р. на суму 4 410,00 грн., № 57 від 27.01.2014р. на суму 3 822,00 грн., № 88 від 05.02.2014р. на суму 9 582,00 грн., № 106 від 14.02.2014р. на суму 37 084,00 грн. (а.с.29,32,34,36,38,41), всього на суму 82 777,20 грн.

Частиною 2 статті 662 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок продавця одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору та актів цивільного законодавства.

В пункті 4.1. договору сторони передбачили, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікат відповідності на товари, які підлягають обов'язковій сертифікації в Україні.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невиконання позивачем обов'язку із надання покупцю разом із поставленим за договором товаром документів, що підтверджують якість та комплектність продукції, оскільки відповідач прийняв продукцію, підписавши видаткові накладні без зауважень чи будь-яких претензій щодо якості чи комплектності цієї продукції.

Окрім цього в пункті 9.4 договору сторони узгодили, що приймання-передача продукції проводиться згідно з Інструкцією про прийомку продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 та Інструкцією про прийомку продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, проте в матеріалах справи відсутній складений у відповідності до п. 14 зазначених Інструкції акт про фактичну якість і комплектність продукції, який складається в разі відсутності супроводжувальних документів та документів, що засвідчують якість та комплектність продукції із зазначенням того, які документи відсутні.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 82 777,20 грн. та про відмову в іншій частині вимог щодо стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору щодо поставки товару відповідачу на суму 82 777,20 грн., у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар у встановлений договором строк, що останнім здійснено не було.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.6 Договору поставки № 0655-СН від 11.12.2013 р. сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що сума простроченої заборгованості складає 82 777, 20 грн. господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягненню підлягають нараховані на цю суму 8 768,32 грн. - пені, 8 870,58 грн. - інфляційних втрат, 1 335,78 грн. - 3% річних.

Решта позовних вимог про стягнення сум пені, інфляційних та 3% річних задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 4 352,00 грн., господарський суд першої інстанції обгрунтовано зазначив наступне.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .

Отже, в контексті вищезгаданих норм судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені особі, яка у відповідності до чинного законодавства України є адвокатом, стороною, якій ці послуги надавались, при цьому оплата таких послуг має бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" , адвокатом є фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше 2 років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р.01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»).

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2014 року між позивачем, в особі директора Самонь В.М. (далі - клієнт) та адвокатом Журенко Я.А. (далі - адвокат), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 412 від 13.03.2014 року, було укладено угоду про надання правових послуг (а.с.47), відповідно до умов якої клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання про надання клієнту правові послуги, а саме: збирання доказів, необхідних для підготовки позовної заяви, підготовка позовної заяви про стягнення боргу з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та інших процесуальних документів до суду та представництво інтересів в господарському суді Полтавської області по даній справі. Відповідно до розділу 5 вказаної угоди, розмір гонорару адвокату становить 3552,00 грн., які позивачем було сплачено на рахунок адвоката, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 3 від 23.09.2014 р., де підставою платежу є оплата за правові послуги з/г угоди від 16.04.2014 р., а також прибутковим касовим ордером № 7 від 17.10.2014 р., де підставою платежу є оплата за правові послуги участь в судовому засіданні на суму 800 грн. (а.с.50,61). Крім цього, до позовної заяви додано також довіреність № б/н від 17.10.2014 року, якою позивач уповноважує Журенко Я.А. бути представником ПП "Векторпостач" в господарських судах (а.с.62).

Відповідно до п.5 угоди про надання правових послуг, розмір гонорару адвоката за виконання цієї угоди визначається за взаємним погодженням сторін, виходячи з обсягу роботи адвоката, з розрахунку 480 грн. за годину робочого часу.

Розмір гонорару залежить від трудомісткості виконуваних робіт та розраховується залежно від факторів, що мають найбільший вплив на їх величину.

Враховуючи ціну позову, надані докази на підтвердження проведеного обсягу робіт при підготовці позовної заяви, присутність у двох судових засіданнях, обгрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на послуги адвоката в сумі 1 800,00 грн.

З урахуванням наведеного, господарський суд першої інстанції правильно зазначив, що судові витрати (в т.ч. витрати на послуги адвоката) у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського сдуу першої інстанції про часткове задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обгрунтоване.

Керуючись статтями 99, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року у справі № 917/2007/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 10.03.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.