Ухвала

від 24.02.2015 по справі 811/1346/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/53737/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року по справі № 811/1346/13-а за позовом Приватного підприємства «Віктор і К» до Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Віктор і К» звернулось до суду з адміністративним позовом до Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання незаконними дій щодо визнання правочинів по операціям ПП «Віктор і К» з контрагентами такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2013 року №0000211500 та №0000221500.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконними дій Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання правочинів по операціям ПП «Віктор і К» з контрагентами такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Світловодської ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Віктор і К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої, серед іншого, встановлено порушення суб'єктом господарювання п.44.1, п.44.6 ст. 44, пп.138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п.201.8, п. 201.10, п. 201.15 ст. 201, п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року №0000211500, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 731035,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 55021,00 грн., №0000221500, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 621548,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 193765,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договори, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення та ін.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено апеляційним судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування валових витрат від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на валові витрати по операціям з такими контрагентами.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Світловодської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року по справі № 811/1346/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.