Постанова

від 25.02.2015 по справі 804/2301/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 р. Справа № 804/2301/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрновотранс» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

05.02.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрновотранс» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000252203 від 20.01.2015 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що 27.11.2014 р. податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укрновотранс» (код ЄДРПОУ 38470349) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» (код ЄДРПОУ 37567316) за липень 2014 р., за результатами якої складено Акт № 655/233/38470349 від 27.11.2014 р. (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 р. на суму 48758,87 грн.

20.01.2015 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000252203, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання на суму у розмірі 73138,31 грн., в тому числі за основним платежем - 48758,87 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 24379,44 грн.

Доказів оскарження Акту перевірки та/або податкового повідомлення-рішення до податкового органу вищого рівня позивачем до матеріалів справи не долучено.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» (код ЄДРПОУ 37567316) згідно договору купівлі-продажу частин до вантажних автомобілів №08/07-2014 від 08.07.2014 р.

ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, стан платника податків - 8 до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля, свідоцтво ПДВ №200111656 від 01.03.2013 р. анульоване 01.08.2014 р.

На виконання умов договору ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» передало у власність позивачу запасні частини до вантажних автомобілів, про що виписано (оформлено) податкові накладні, видаткові накладні за липень 2014 р. на загальну суму 235300,25 грн. в т.ч. ПДВ на суму 39216,71 грн. №42 від 09.07.2014 р., №148 від 22.07.2014 р., №68 від 14.07.2014 р., №170 від 24.07.2014 р., №199 від 29.07.2014 р., №220 від 31.07.2014 р.

Суми податку на додану вартість за зазначеними вище податковими накладними включено до податкового кредиту ТОВ «Укрновотранс» за липень 2014 р., відображено в реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації за липень 2014 р.

48758,87 грн. врахована у декларації №9048021385 від 19.08.2014 р. за липень 2014 р.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за надані товари проводилися в безготівковій формі. Згідно з наданих до перевірки платіжних доручень, ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» отримано від ТОВ «Укрновотранс» оплату, згідно банківських виписок на загальну суму 292553,25 грн. в т.ч. ПДВ 48758,87 грн. (платіжне доручення №9 від 30.07.2014 р.).

Згідно умов договору неможливо дослідити перевезення товару.

Перелічені вище податкові накладні не пройшли реєстрацію у базі даних «Перегляд податкових накладних», оскільки сума ПДВ по даним податковим накладним становить менше 10000,00 грн., відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних встановлено взаємовідносини в один день з одним контрагентом більші ніж на 10000,00 грн., але виписано декілька накладних по сумах до 10000,00 грн.

Відповідно інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу «Податковий блок» підсистем: «Аналітична система автоматизованого результату співставлення» за липень 2014 р. основними постачальниками ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» були ТОВ «ФЛОРЕНЦІЯ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39079832) та ТОВ «РАМБУТАН» (код ЄДРПОУ 39059402).

Податковим органом встановлено неможливість простеження походження товару по ланцюгу постачання від підприємств ТОВ «ФЛОРЕНЦІЯ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39079832) та ТОВ «РАМБУТАН» (код ЄДРПОУ 39059402). ТОВ «ФЛОРЕНЦІЯ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39079832) перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, основний вид діяльності - оптова торгівля фруктами та овочами. Податкові накладні з вищезазначеним контрагентом не пройшли реєстрацію у базі даних «Перегляд податкових накладних», оскільки сума ПДВ по даним податковим накладним становить менше 10000,00 грн., відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, встановлено взаємовідносини в один день з одним контрагентом більше ніж на 10000,00 грн., але виписано декілька накладних по сумам до 10000,00 грн.; ТОВ «РАМБУТАН» (код ЄДРПОУ 39059402), перебуває на обліку в ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля. Податкові накладні з вищезазначеним контрагентом не пройшли реєстрацію у базі даних «Перегляд податкових накладних», оскільки сума ПДВ по даним податковим накладним становить менше 10000,00 грн., відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, встановлено взаємовідносини в один день з одним контрагентом більш ніж 10000,00 грн., але виписано декілька накладних по сумам до 10000,00 грн.

З огляду на зазначене, податкові накладні по загальному ланцюгу постачання з сумою ПДВ менше ніж 10000,00 грн. на загальну суму ПДВ - 48758,87 грн. що були надані позивачу, свідчать про відсутність прозорості походження товарів (робіт, послуг).

Відповідно до переліку продукції, яка підлягає сертифікації в Україні, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. №28, групи товарів, які були придбані звіряємим підприємством постачальників підлягають обов'язковій сертифікації.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про підтвердження відповідності» (обов'язки виробників та постачальників продукції, яка підлягає підтвердженню відповідності законодавчо регульованій сфері) постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Приймання продукції за якістю та комплектністю провадиться за супровідними документами, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т. ін.).

При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, чи тари упакування вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції, одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, у якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

У зв'язку з вищевикладеним, у ТОВ «Укрновотранс» відсутній факт поставки товарів робіт/послуг), незважаючи на формально складені видаткові, податкові накладні, виписані ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ», що у свою чергу призвело до відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з зазначеним підприємством постачальником.

В наслідок вказаного, податковий орган дійшов висновку, що операції з поставки товару за липень 2014 р. по ланцюгу (ТОВ «ФЛОРЕНЦІЯ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39079832) та ТОВ «РАМБУТАН» (код ЄДРПОУ 39059402) - ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» - ТОВ «Укрновотранс») не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів (робіт, послуг) і не спричиняють реального настання правових наслідків. Вбачається проведення формальних фінансово-господарських операцій по всьому ланцюгу постачання, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання та створені тільки з метою формування податкової вигоди. Тобто, у контрагентів/постачальників відсутні об'єкти оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у відповідній редакції) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Чинним законодавством передбачено обов'язковість наявності транспортних, супроводжувальних та інших документів, а саме: якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363, зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998 р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Пунктами 11.1, 11.3 та 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Позивач вказує, що ним надано усі первинні документи підприємства, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом.

Суд звертає увагу, що усі доводи позивача ґрунтуються виключно на наявності первинних документів підприємства. Щодо не надання до перевірки певних документів (щодо транспортування товару, якості (відповідності) товару) доводів не наведено, пояснень не надано.

Судом наявність таких документів не встановлена.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договору з контрагентом без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду справи.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту поставки товарів/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд погоджується з висновком відповідача, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо визнання правочинів нікчемними під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Щодо твердження позивача, що податковим органом неправомірно враховано висновок комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу, суд зазначає, що дана інформація не була визначальною та виключною при визначенні податкових зобов'язань підприємства. При проведенні перевірки досліджувалися господарські відносини позивача з ТОВ «БІЗНЕС-СЛЛ-КОНСАЛТ» при виконанні укладеного з ним договору.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрновотранс» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 182,70 грн., із необхідних 1827,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644,30 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрновотранс» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрновотранс» судовий збір в розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 25.02.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун