Постанова

від 26.02.2015 по справі 2а-12565/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Справа № 20090/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідача Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прінт Партнер Україна» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прінт Партнер Україна» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Прінт Партнер Україна» 24.12.2010 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова, в якому просило визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 12.10.2010р. №0000472304/0/35320, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 119 926,90 грн., у тому числі за основним платежем 79 951,26 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39 975,64 грн., покликаючись на реальність господарських операцій з ТзОВ «Стімтрейд».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ТОВ «Прінт Партнер Україна» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апелянт зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції зробив висновки, які суперечать правовому обґрунтуванню, так як при винесені постанови суд керується ст. 7 Закону про податок на додану вартість, яка визначає, що документом, якій підтверджує податковий кредит є належним чином оформлена податкова накладна. Однак, судом по жодному з контрагентів Позивача не вказано про відсутність належним чином оформлених податкових накладних.

Суд в оскаржуваній постанові зазначив, що по всіх операціях між позивачем та ТзОВ «Стімтрейд» відсутні належним чином оформлені документи про переміщення товарів (відсутні товаро-транспортні накладні), однак, судом не взято до уваги, пояснення представника позивача, а також фотографії товарів, які підтверджують можливість передачі таких товарів без використання перевезень автомобільним транспортом та необхідності оформлення товаро-транспортних накладних .

Судом по взаєморозрахунках між позивачем та ТзОВ «Стімтрейд» не враховано те, що товари які були придбані від ТзОВ «СТІМТРЕЙД» були використані у господарській діяльності ТзОВ «Прінт Партнер Україна» і реалізовані останнім своїм замовникам. Відтак апелянт вважає, що оскаржені рішення ґрунтуються на припущеннях податкового органу.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, вважаючи ухвалене рішення законним та обгрунтованим.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 08.11.2010р. № 608 проведена позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Прінт Партнер Україна», з питань взаємовідносин з ТзОВ «Стімтрейд»за січень 2009р. березень 2010р., травень 2010р. липень 2010р. за результатами якої складено акт перевірки від 24.11.2010р. року № 2969/23-4/36026793.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1., п.7.3, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР , ( далі Закон №168/97-ВР) а саме завищення суму податкового кредиту у періоді травень 2009 року - січень 2010 року в сумі 79951,26 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2010 р. № 0000472304/0/35320, яким позивачу визначено суму податкового зобов»язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 119926,9 грн., у тому числі за основним платежем 79951,26 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 39975,64грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності у контрагента позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів та транспортних засобів, розбіжностей в податкових зобов»язаннях, відсутності товаро-транспортних накладних.

Проте, колегія суддів вважає висновок судових інстанцій про відмову в задоволенні позову передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт) з метою їх використання в межах власної господарської діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано договор поставки, укладеного між ТзОВ «Прінт Партнер Україна»(покупець) та ТзОВ «Стімтрейд»(постачальник) від 03.01.2009 р. за №01/10, згідно якого останній зобов'язувався поставляти і передавати у власність ТзОВ «Прінт Партнер Україна» визначені у вказаному договорі поліграфічні матеріали, а покупець зобов'язувався приймати поставлений товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Слід зазначити, що судом першої інстанції наголошено, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог - відсутність у позивача товаро-транспортних накладних на товар.( п.8.2.2. договору ).Згідно цього пункту договору в момент передачі товару уповноважений представник покупця підписує видаткову накладну та товаро-транспортну накладну.

Виходячи з характеристик товару, колегія суддів погоджується з доводами позивача про можливість транспортування товару без використання перевезень автомобільним транспортом, а відтак у збереженні товаро-транспортних накладних, що не спростовано податковим органом.

Проте, доказом поставки товару є не стільки товаро-транспортна накладна, як та обставина, що датою фактичної поставки товару згідно п.8,2.4. договору є дата підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної, що в даному випадку є визначальним.( т.1 а.с.136-141)

На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Стімтрейд» за період з травня 2009 року - січень 2010 року виписано видаткові накладні, які підписані уповноваженим представником покупця ОСОБА_2: №041003 від 10.04.2009 року, №061804 від 18.06.2009 року, №061805 від 18.06.2009 року, № 080407 від 04.08.2009 року, №091506 від 15.09.2009 року, №100507 від 05.10.2009 року, №101404 від 14.10.2009 року, №111004 від 10.11.2009 року, № 112508 від 25.11.2009 року, №120120 від 01.12.2009 року, №122503 від 25.12.2009 року, №012105 від 21.01.2010 року ( т.1 а.с.111-127)

Крім того, вказаним контрагентом виписано наступні податкові накладні: №61805 від 18.06.2009 року, №80408 від 04.08.2009 року, №91508 від 15.09.2009 року, №100515 від 05.10.2009 року, №101404 від 14.10.2009 року, № 111006 від 10.11.2009 року, №112508 від 25.11.2009 року, №120121 від 01.12.2009 року, №122504 від 25.12.2009 року, №12105 від 21.01.2010 року,№ 51809 від 18.05.2010 року на загальну суму 479707,59 грн., в тому числі ПДВ - 79951,26 грн.

Суми податку на додану вартість згідно з вищезазначеними податковими накладними позивачем включено до податкового кредиту відповідних періодів, відображено в реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій нормі. У рахунок оплати за відвантажений товар сплачено грошові кошти у сумі 501277 грн., про що свідчать виписки банку та платіжні доручення, акти звірки взаєморозрахунків між контрагентами за 2009 та 2010 роки, оборотно-сальдова відомість по рахунку 63 «Основні постачальники».

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем також надано видаткові накладні, рахунки фактури, договори оренди приміщень з актами приймання передачі.

Немає також жодних підстав вбачати нікчемним вказаний вище договір поставки №01/10 від 03.01.2009 року з ТзОВ «Стімтрейд» , так як його зміст та форма відповідають чинному законодавству. Внутрішнє волевиявлення сторін як на момент укладання так і в подальшому, було спрямовано на реальне та належне виконання договору.

Зокрема, про це свідчать належним чином оформлені документи, пов'язані з реалізацією придбаного товару : довіреності та видаткові накладні контрагентів позивача.( т.2 а.с.59-103 ), які були останніми проплачені.

Крім того, на момент виконання вказаних господарських операцій «ТзОВ «Стімтрейд являлось платником ПДВ, що надавало право останньому виписувати податкові накладні.

Отже, висновок податкового органу про нікчемність вказаних правочинів ґрунтується лише на не виконанні своїх податкових зобов»язань контрагентом позивача «ТзОВ «Стімтрейд, а не самого позивача.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем .

Не виконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України при вирішенні спорів цієї категорії (постанови Верховного Суду України від 09.09.2008 року у справі №21- 500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10).

Крім того, такі рішення касаційного суду узгоджуються і з практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочини, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Показом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не подано доказів на підтвердження висновків про нікчемність правочинів позивача з «ТзОВ «Стімтрейд,, викладених в акті перевірки від 24.11.2010р. року № 2969/23-4/36026793, які є помилковими.

Відповідачем також не представлено доказів (вироку, постанови, рішення про нікчемність договорів тощо) про факт порушення зі сторони позивача чи його контрагента ст.203, ст.207, ст.215 та ст.216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, в матеріалах справи немає жодного доказу неправомірності дій Позивача. Усі доводи ДІЙ ґрунтуються виключно на припущеннях про імовірну фіктивну діяльність контрагентів, причому лише з іншими СПД, а також про безпідставне визначення угод "нікчемними".

Враховуючи, що відповідачем не спростовано факт поставки товару та використання його у господарській діяльності т, а також враховуючи, що оплата була здійснена позивачем у повному обсязі, а тому право на податковий кредит виникло і по факту отримання податкової накладної, і по факту оплати, висновок податкового органу про завищення податкового кредиту є неправомірним.

Згідно ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п.3, 4 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та доводами апелянта спростовані, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205 ч.2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прінт Партнер Україна» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року у справі №2а-12565/10 скасувати і прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прінт Партнер Україна» задовольнити.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 12 жовтня 2010 року №0000472304/0/35320 та скасувати його.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Постанова у повному обсязі складена 03.03.2015 року.