Постанова

від 10.03.2015 по справі 912/2168/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015 року Справа № 912/2168/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дмитренко Г.К.- доповідач

суддів: Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.

при секретарі: Однорог О.В.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час і місце засідання суду повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу колективного підприємства "Консул плюс" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 02.09.2014 року у справі № 912/2168/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс", м. Кіровоград

до колективного підприємства "Консул плюс", м. Кіровоград

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 10.02.2015 року по 10.03.2015 року (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 02.09.2014 року витребувано з незаконного володіння колективного підприємства "Консул плюс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" комплекс будівель автозаправочної станції, що розташований за адресою: Кіровоградська область, м. Кіровоград, вул. Короленка, буд. 64, до складу якого входять: адмінбудівля Літ. "Акр", убиральня Літ. "Б"; резервуар Літ. "В"; резервуар Літ. "Г"; резервуар Літ. "Д", що знаходиться на земельній ділянці площею 5206,9 кв. м. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з колективного підприємства "Консул плюс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" 913 грн. 50 коп. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду колективне підприємство "Консул плюс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" відмовити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс"у відзиві на апеляційну скаргу просить в її задоволенні відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

07.04.2005 року у місті Кіровограді третейський суд виніс рішення (а.с. 24-25), яким визнав за товариством з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" право власності на комплекс автозаправочної станції, яка розташована за адресою: м. Кіровоград, вул. Короленка, 64, до складу якої входять: операторська (цегляна) - 1 шт., блок пункт (АБП-15 м3) - 3 шт., вбиральня - 1 шт.

13.04.2005 року обласним комунальним підприємством "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" за реєстраційним номером 10474691 за позивачем було зареєстровано право власності на комплекс будівель автозаправочної станції, що розташований за адресою: Кіровоградська обл., м. Кіровоград, вул. Короленка, буд. 64. Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.01.2010 року № 24972774 (а.с. 25, на звороті) зазначений комплекс будівель (реєстраційний номер 10474691) складається з: адмінбудівлі Літ. "Акр"; убиральні Літ "Б"; резервуара Літ. "В"; резервуара Літ. "Г"; резервуара Літ. "Д" та розташований на земельній ділянці площею 5206,9 кв.м. (а.с. 25 на звороті).

03.03.2007 року між Кіровоградською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" укладено договір оренди землі № 418, відповідно якого позивачу на десять років передано в оренду земельну ділянку площею 5206,90 кв.м для несільськогосподарського використання, цільове призначення земельної ділянки - землі транспорту.

Договір зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.05.2007 року № 43 (а.с. 42-44).

Як свідчать додатки до договору оренди від 03.03.2007 року № 418 та акт про передачу та прийом земельної ділянки (в натурі), земельна ділянка, що надана позивачу в оренду, знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Короленка, 64 (а.с. 45,46).

Із змісту листа управління Держкомзему у місті Кіровограді Кіровоградської області від 31.01.2012 року №21-1вих12 вбачається, що в подальшому товариством з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" зареєстровано право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000060470005, за адресою: м. Кіровоград, вул. Короленка, 64, площею 5206,9 кв.м, під розміщення житлового багатоповерхового будинку з вбудовано-прибудованим торговельно-побутовим комплексом відповідно договору оренди, який зареєстровано 28.10.2009 року за № 040939000140.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 10.02.2011 року у справі №13/29/11 товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" визнано банкрутом, відкрито щодо банкрута ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено ініціюючого кредитора - управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді (а.с. 11). Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 05.04.2011 року припинено повноваження управління Пенсійного фонду України в місті Кіровограді в якості ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Білугу І.В. (а.с. 12).

В ході проведення ліквідаційної процедури 24.06.2011 року між торговою біржею "Кіровоградська універсальна товарна біржа" (організатор торгів), арбітражним керуючим - ліквідатором товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" Білугою І.В. (продавець) та колективним підприємством "Консул плюс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майна № 18 (а.с. 13).

Згідно умов договору купівлі-продажу майна від 24.06.2011 року № 18 відповідно до результатів проведеного «організатором торгів» цільового аукціону з продажу майна продавцем було продано, а покупцем придбане майно банкрута товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" на загальну суму 43935 грн., а саме: комплекс будівель автозаправочної станції: операторна Літ. «А,кр»; ємкості літ. «В, Г, Д» 3 шт., загальний V-33 куб.м.; замощення 1100 кв.м.; вбиральня літ. «Б», який знаходиться на земельній ділянці 5206,9 кв.м.

Як зазначено у договорі купівлі-продажу № 18, майно знаходиться за адресою: вул. Короленка, 64, м. Кіровоград, Кіровоградської області.

Ухвалою від 02.12.2011 року у справі № 13/29/11 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" припинено обов'язки арбітражного керуючого Білуги І.В. в якості ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" та призначено ліквідатором зазначеного банкрута арбітражного керуючого Ретьмана О.А. (а.с. 6).

Саме арбітражним керуючим Ретьманом О.А., в якості ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" подано даний позов про визнання права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" на майно, яке продано згідно договору № 18, та витребування такого майна з незаконного володіння колективного підприємства "Консул плюс".

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (ст. 650 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У відповідності із статтею 185 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

В силу статті 15 Закону України "Про товарну біржу" біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Отже, біржовий контракт з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання відповідача в апеляційній скарзі на норми Закону України «Про товарну біржу», який є спеціальним нормативним актом щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів. З останнього питання спеціальними є норми Цивільного кодексу України.

Так, у статті 657 Цивільного кодексу України зазначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

З наведеного випливає, що закони України, в тому числі і Закон України "Про товарну біржу", не можуть суперечити нормам Цивільного кодексу України, а в разі виникнення неузгодженостей, переважному застосуванню підлягають норми саме Цивільного кодексу України.

Оскільки на виконання вимог статті 657 Цивільного кодексу України договір № 18 не був посвідчений нотаріально, то в силу статті 220 цього ж кодексу він є нікчемним, тому що відповідно до частини 1 згаданої статті у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 6 статті 15 Закону України "Про товарну біржу" передбачено, що не можуть бути предметом біржової торгівлі речі, визначені індивідуальними ознаками, якщо вони не продаються як партія, а також будь-які вживані товари, включаючи транспортні засоби, та капітальні активи. Таке обмеження не поширюється на майно, яке відчужується з податкової застави, а також майно, конфісковане відповідно до закону.

Як вірно встановлено судом першої інстанції майно, що продано згідно договору № 18, є індивідуально визначеним, а також таким, що не перебуває у податковій заставі і не конфісковане відповідно до закону, тому це майно не могло бути предметом продажу на товарній біржі, а продавати його необхідно було згідно договору купівлі-продажу, вимоги до якого визначені у Цивільному кодексі України на загальних підставах, в тому числі із нотаріальним посвідченням такого договору згідно вимог статті 657 Цивільного кодексу України.

Відтак господарський суд дійшов правомірного висновку про нікчемність договору купівлі-продажу майна від 24.06.2011 року № 18.

У відповідності із частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В силу частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно пункту 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину

Поряд з цим, відповідно частин 1, 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 377 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

В порушення вимог цієї статті договір купівлі-продажу майна від 24.06.2011 року № 18 не містить такої істотної умови, як кадастровий номер земельної ділянки, право на яку перейшло до відповідача у зв'язку з переходом права власності на комплекс будівель автозаправочної станції.

Відповідно пункту 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами).

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 Цивільного кодексу України.

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

Згідно частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Зважаючи на нікчемність договору купівлі-продажу майна від 24.06.2011 року № 18 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині витребування комплексу будівель автозаправочної станції, що розташована за адресою: Кіровоградська обл., м. Кіровоград, вул. Короленка, 64, з незаконного володіння колективного підприємства "Консул плюс".

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 14-17) за колективним підприємством "Консул Плюс" зареєстровано право власності на майно (комплекс за реєстраційним номером 10474691 за адресою: м. Кіровоград, вул. Короленка, буд. 64 на земельній ділянці площею 5206,9 кв.м), підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу, 18, 24.06.2011, Кіровоградська універсальна товарна біржа.

Як зазначено у пункті 2.16. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", судове рішення про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає такій реєстрації, за позивачем (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Водночас господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" про визнання за ним права власності на комплекс будівель автозаправочної станції, що розташований за адресою: вул. Короленка, буд. 64, м. Кіровоград Кіровоградської області, оскільки за ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В порушення приписів ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України позивачем не надано доказів оспорювання відповідачем або невизнання ним права власності позивача на майно, яке було предметом договору купівлі-продажу від 24.06.2011 року № 18.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на сплив строку позовної давності не заслуговує на увагу, тому що згідно ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

До апеляційної скарги відповідачем додані копії протоколу № 18 про хід торгів на аукціоні з продажу майна банкрута товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Сервіс" від 24.06.2011 року, акту приймання-передачі до біржового договору купівлі-продажу від 24.06.2011 року № 18, два рахунки-фактури від 24.06.2011 року №№ СД-0000025, платіжні документи про сплату за придбане майно, рішення Кіровоградської міської ради від 20.11.2013 року № 2581 «Про надання КП «Консул Плюс» дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по вул. Короленка,64», які не були предметом дослідження у господарському суді. Неподання цих документів суду першої інстанції колективне підприємство "Консул плюс" пояснює тим, що «у зв'язку з погіршенням стану здоров'я директор підприємства змушена була виїхати за межі міста Кіровограда. Збіг обставин призвів до того, що підприємство не отримало ухвал суду та, відповідно, не змогло прийняти участь у судових засіданнях і надати відповідні документи».

З цього приводу судова колегія зазначає, що відповідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Між тим відповідачем не доведено наявності обставин, які, за його твердженням, стали причиною неподання вищеперелічених документів до господарського суду. Тому згадані вище документи (а.с. 85-89, 92) не приймаються судом апеляційної інстанції.

В заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження колективне підприємство "Консул плюс" зазначає, що не отримувало ухвали суду першої інстанції у зв'язку з чим не мало можливості прийняти участь у засіданнях суду.

Скаржник у вищезазначений заяві підтверджує, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців зазначено адресу колективного підприємства "Консул плюс": вул. Родникова, б.80, кв.28, м. Кіровоград.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали господарського суду про прийняття позовної заяви та призначення її до розгляду від 07.07.2014 року, про відкладення розгляду справи від 29.07.2014 року та про відкладення розгляду справи від 19.08.2014 року направлялись судом першої інстанції на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: вул. Родникова, б.80, кв.28, м. Кіровоград, що підтверджується поверненнями поштової кореспонденції з відміткою " за закінченням терміну зберігання" (а.с. 19,31,56).

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 пункту 3.9 цього пункту постанови.

Згідно пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на викладене колегією суддів відхиляються доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, а рішення господарського суду є таким, що прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 02.09.2014 року у справі № 912/2168/14 залишити без змін, а скаргу колективного підприємства "Консул плюс" без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Дмитренко

Суддя А.Є. Прокопенко

Суддя В.І. Крутовських