Постанова

від 18.02.2015 по справі 910/17190/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р. Справа№ 910/17190/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.02.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року

у справі № 910/17190/14 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Національної спілки художників України

до товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське

автотранспортне підприємство-17141»

про стягнення 124 179,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/17190/14 позовні вимоги Національної спілки художників України до товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» про стягнення 124 179,70 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» на користь Національної спілки художників України 83 729, 57 грн. заборгованості, 9 115,46 грн. інфляційних втрат, 5 156,21 грн. 3% річних, 12 532,95 грн. пені та 2 210,68 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.10.2014 року ТОВ «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/17190/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17190/14 повернуто на підставі п.3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Так, товариство з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» повторно звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 04.02.2015 року та 18.02.2015 року представник ТОВ «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник Національної спілки художників України у судових засіданнях 04.02.2015 року та 18.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.10.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (в особі його управління, що не є юридичною особою) та відповідачем були укладені договори найму (оренди) № 53-09 від 20.07.2009 року, № 53-09 від 17.01.2011 року, № 53-09 від 17.06.2011 року та № 53-09 від 01.09.2013 року.

Умови вищевказаних договорів оренди є схожими між собою за змістом, де позивачем (в особі його управління) в оренду відповідачу передавалося приміщення №806а, корисною площею 28,1 кв.м., у складі 1 кімнати, розташоване за адресою: 04655, МСП, м. Київ, вул. Артема, 1-5. Фактичні почергові передачі вказаного приміщення в оренду відповідачу за договорами оренди підтверджуються залученими до матеріалів справи актами приймання-передачі.

За умовами вказаних договорів, відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі у встановлені договорами оренди строки та розмірах.

Крім того, судом враховано, що 20.07.2009 року договір оренди № 53-09 укладався між позивачем та Оснач Оленою Вікторівною, та заборгованість останньої в розмірі 29504 грн. 80 коп. визнана нею в додатковій угоді №3 від 03.10.2011 року до договору. 14.10.2011 року був укладений договір про переведення боргу за договором оренди № 53-09 від 20.07.2009 року, згідно з яким борг Оснач О.В. в розмірі 29504 грн. у порядку ст. 520 ЦК України було переведено на відповідача.

Також, щодо іншого договору найму (оренди) № 53-09 від 17.06.2011 року, то його дія продовжувалась додатковими угодами від 12.01.2012 року та від 17.04.2012 року, останнього разу до 17.04.2013 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, директор ТОВ «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» листом від 30.05.2013 року вих. № 30/05-001 звертався до позивача з проханням продовжити термін оренди приміщення до 31.08.2013 року та визнанням боргу (взяттям на себе обов'язку погасити заборгованість). На дану пропозицію позивач погодився, оренду було продовжено, відповідач частково сплачував заборгованість, однак сплатив її не у повному обсязі.

Про наступне визнання боргу відповідачем свідчить укладена між сторонами 14.10.2013 року додаткова угода №1 до договору № 53-09 від 01.09.2013 року.

Окремо від орендної плати за умовами укладених між сторонами договорів відповідач зобов'язався сплачувати за телефон (п. 1.6 договорів), що також підтверджується актами приймання-передачі приміщення, в яких продубльовано обов'язок вносити оплату та зазначено номер телефонної лінії, наявний в орендованому приміщенні.

Існування заборгованості за телефон також було підтверджено відповідачем у додатковій угоді № 1 до договору № 53- 09 від 01.09.2013 року. Окрім того, відповідно до складених пізніше актів звірки вбачається, що по бухгалтерському обліку відповідача сума заборгованості за телефон погашена не була та збільшилась.

Як зазначає позивач, за надані по договорам послуги оренди та за користування телефоном за період від укладення першого з договорів оренди та по липень 2014 року включно за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 83729,57 грн., яка є непогашеною на даний час.

Так, у серпні 2014 року Національна спілка художників України звернулася до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» про стягнення 124179,70 грн. заборгованості та санкцій з орендної плати та з плати за технічне забезпечення. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеними з позивачем договорами оренди, з врахуванням договору про переведення боргу.

Як зазначалося раніше, рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року по справі № 910/17190/14 позовні вимоги Національної спілки художників України до ТОВ «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» про стягнення 124 179,70 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 83729, 57 грн. заборгованості, 9115,46 грн. інфляційних втрат, 5156,21 грн. 3% річних, 12532,95 грн. пені та 2210,68 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами у даній справі укладений договір, який за своєю правовою природою є договором оренди. Договір оренди є одним з видів зобов'язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов'язального права та майнового найму. Одним з основних обов'язків наймача (орендаря) за даним договором є своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 83729,57 грн. орендної плати ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується матеріалами справи, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача вказаної заборгованості з орендної плати.

Крім основної суми заборгованості за договором оренди позивач просив стягнути з відповідача 26178,47 грн. пені нарахованої у відповідності до п. 3.4 договорів, 5156,21 грн. 3 % річних та 9115,46 грн. інфляційних втрат.

Так, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 5156,21 грн. 3 % річних та 9115,46 грн. інфляційних втрат, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Так, здійснивши перевірку розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 5156,21 грн. та інфляційних втрат у сумі 9115,46 грн. є правомірними та підлягають стягненню.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Так, здійснивши перевірку правильності розрахунку пені з урахуванням строку її нарахування відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів Київського апеляційного господарського вважає що місцевим господарським судом правомірно було стягнуто з відповідача 12532,95 грн. пені, а не 26178,47 грн. як просив позивач.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 83729,57 грн. заборгованості, 9115,46 грн. інфляційних втрат, 5156,21 грн. 3% річних та 12532,95 грн. пені.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жашківське автотранспортне підприємство-17141» на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17190/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/17190/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/17190/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 23.02.2015 року