Постанова

від 03.03.2015 по справі 910/24248/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа№ 910/24248/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Самсіна Р.І.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Галицький І.В. за дов. № 30.04-2014 від 30.04.2014.

Ігнатенко О.В. за дов. № 30.04.2014 від 30.04.2014.

від відповідача: Козлов О.О. за дов. № 91/2013/01/23-9 від 23.01.2015.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014.

у справі № 910/24248/14 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек"

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про визнання договору частково недійсним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Жек» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання договору частково недійсним та зобов'язання вчинити дії відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Жек" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Самсіна Р.І., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2015 у складі суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І., прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жек» до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 03.03.2015.

В судовому засіданні 03.03.2015 представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням заяви про уточнення апеляційної скарги поданої під час апеляційного провадження, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 у справі 910/24248/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 03.03.2015 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 у справі 910/24248/14 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Жек" (споживач) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (постачальник) було укладено договір №33071 про постачання електричної енергії, відповідно до п.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок за об'єктами споживача згідно з умовами договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі.

Як передбачено ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів ст. ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ст.275 Господарського процесуального кодексу).

Відповідно до ч.2 ст. 275 Господарського кодексу України окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються Законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

Договір про купівлю-продаж електричної енергії - це домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за нерегульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за нерегульованим тарифом електричної енергії споживачу за вільними цінами (п.1.2 Правил користування електричною енергією, які затверджено Постановою № 28 від 31.07.1996 Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України).

Як вбачається зі змісту п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст. 638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом з тим, за змістом п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Як передбачено п.п. 5.5, 5.6 Правил користування електричною енергією, які затверджено Постановою № 28 від 31.07.1996 Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей:

- найменування постачальника електричної енергії та споживача;

- місце і дату укладення договору про постачання електричної енергії;

- договірні величини споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної потужності (помісячно);

- величини дозволеної та приєднаної потужності;

- клас напруги споживача за точкою продажу, порядок застосування тарифів на електричну енергію, що використовується на потреби струмоприймачів різних тарифних груп тощо;

- режим роботи електроустановки споживача.

Невід'ємними частинами договору про постачання електричної енергії є:

- акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін;

- відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії (точка встановлення, тип, покази на момент укладання договору тощо);

- схема електропостачання споживача із зазначенням ліній, що живлять електроустановки споживача, і точок їх приєднання;

- повідомлення про граничні величини споживання електричної потужності та години контролю максимального навантаження енергосистеми;

- за необхідності до договору про постачання електричної енергії додаються:

1 акти екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача;

2 порядок розрахунку технічних втрат електричної енергії в електричних мережах;

3 перелік випадків, коли постачання електричної енергії може бути обмежене споживачу, та порядок обмеження.

Договірні величини споживання електричної енергії визначаються на рівнях, заявлених споживачем. Договірні величини споживання електричної потужності на розрахунковий період визначаються для споживача на години максимуму навантажень енергосистеми окремо для кожного об'єкта з приєднаною потужністю 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 50 000 Квт/год., виходячи з встановленого енергосистемою завдання щодо граничного споживання електричної потужності (п.п. 5.2, 5.3 договору №33071 від 25.10.2013).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме з додатків №5б, №6А, №7, №9, №10, №13 до договору №33071 від 25.10.2013 сторонами було погоджено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, схему електроустановки та точки розподілу мереж, розрахунок втрат електроенергії в мережі споживача, порядок участі споживача в графіках обмеження електроспоживання на графіках відключень, однолінійну схему електропостачання, тощо.

З додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013 вбачається, що контрагентами було погоджено, що при здійсненні розрахунку вартості теплової енергії за точками підключення паркінг ТП63611.1 РУ-0,4 Кв та паркінг ТП63611.2 РУ-0,4 Кв застосовується 1 тарифна група.

Вищезазначений Договір набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31.12.2013. Правочин вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодної зі сторін не буде заявлено про припинення його дії (п.9.4 договору №33071 від 25.10.2013).

Місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги про визнання додатку №4А до договору №33071 від 25.10.2013 в частині визначення тарифної групи недійсним, проте, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції встановив, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, спірний правочин було вчинено 25.10.2013 з моменту узгодження викладених вище істотних умов договору, підписання його сторонами та скріплення печатками господарських товариств.

Згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 даного кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Беручи до уваги вищевикладене, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як визначено п. 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

З ст. ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вбачається, що суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно приписів ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до Постанови № 9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

З вищевикладеного вбачається, що позивачем обґрунтовано позовні вимоги та апеляційну скаргу з посиланням на те, що під час укладання договору № 33071 від 25.10.2013 відповідачем у додатку № 4А невірно визначено тарифну групу споживачів - замість необхідної другої групи вказано першу, оскільки фактично електроенергія, яка поставляється на підставі спірного правочину, використовується для електрозабезпечення паркінгів, користувачами яких, за даними заявника, є мешканці житлового будинку, тобто населення. На думку заявника, вказані обставини свідчать про порушення вимог чинного законодавства України під час укладання додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013, а отже і наявність підстав для визнання його недійсним.

Таким чином, беручи до уваги все вищевикладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

З ст.627 вказаного нормативно-правового акту вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно з п.5.4 Правил користування електричною енергією, які затверджено Постановою №28 від 31.07.1996 Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України, для укладення договору про постачання електричної енергії, договору про технічне забезпечення електропостачання споживача або договору про спільне використання технологічних електричних мереж заявник (споживач, власник технологічних електричних мереж (основний споживач) або субспоживач) має надати відповідній організації такі документи:

- заяву щодо укладення відповідного договору із зазначенням роду виробничої діяльності, місцезнаходження та банківських реквізитів заявника;

- акти про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

- однолінійну схему електропостачання об'єкта (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

- відомості щодо розрахункових засобів обліку (тип, марка, технічні характеристики тощо) (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

- заявку на очікуваний обсяг споживання електричної енергії та величини споживання електричної потужності у години контролю максимального навантаження енергосистеми (за необхідності), довідку про укладені державні контракти (за наявності), відомості про величину приєднаної потужності і категорії надійності електропостачання струмоприймачів;

- акти екологічної, аварійної та технологічної броні споживача (за наявності);

- копію свідоцтва про державну реєстрацію та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта);

- копію належним чином оформленої довіреності на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори;

- копію акта допуску про підключення електроустановки та у визначених законодавством випадках - сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами відповідно до Постанови №923 від 08.10.2008 Кабінету Міністрів України "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (із змінами) (для новозбудованих та реконструйованих електроустановок);

- паспортні дані силових трансформаторів, кабельних та/або повітряних ліній передачі електричної енергії (для споживачів, у яких розрахункові засоби обліку встановлені не на межі балансової належності) (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше);

- довідку про перелік субспоживачів (у разі їх наявності), дані (зазначені у підпункті 4 цього пункту) розрахункових засобів обліку субспоживачів (у разі укладення відповідного договору щодо об'єктів, які вводяться в експлуатацію вперше).

Відповідно до Листа №05-30-09/1371 від 29.04.2002 Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України "Щодо тарифної політики в електроенергетиці" роздрібні тарифи на електроенергію формуються енергопостачальними компаніями згідно з Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії за регульованим тарифом на підставі оптової ринкової ціни на електроенергію, скоригованої на нормативні втрати електроенергії в мережах (питома вага складає 82% в середньому рівні роздрібного тарифу) та тарифів, що відшкодовують витрати з передачі та постачання електроенергії - відповідно 15% і 3%. Роздрібні споживачі об'єднані у дві групи: 1 група - споживачі промислові та прирівняні до них, комерційні, сільськогосподарські виробники, непромислові споживачі; 2 група - міське та сільське населення.

Як передбачено у п.10.1 Правил користування електричною енергією споживачі електричної енергії мають право, в тому числі, на вибір виду тарифу із переліку, передбаченого нормативно-правовими актами НКРЕ, відповідно до групи та класу споживача.

З вищевказаного вбачається, щодля укладання договору на постачання електроенергії саме споживач надає всі необхідні документи, зокрема і ті, що підтверджують належність до відповідної тарифної групи. Наведе вказує, що дані, які вносяться до договору, визначаються саме на підставі представлених потенційним споживачем документів.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13.06.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Жек" звернулось до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" з заявою, в якій просило укласти договір про постачання електричної енергії. У вказаному документі зазначено, що позивач обізнаний про необхідність надання необхідної установчої та проектно-технічної документації для укладання договору.

У відповідності до листа № 0301/32/1/2085 від 17.06.2013 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" повідомило про необхідність надання документів, в тому числі, тих, якими визначено право власності чи користування на об'єкт електропостачання.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Жек" не надано доказів а ні місцевому господарському суду, а ні суду апеляційної інстанції подання до моменту укладання спірного правочину документів, які б свідчили про наявність підстав для визначення в додатку №4А до договору саме 2 тарифної групи, яка, як вказувалось вище, застосовується лише для населення.

Щодо тверджень апелянта про те, що енергопостачальна організація була обізнана щодо фактичних споживачів, оскільки до укладання спірного договору з позивачем у відповідача був укладений договір з іншим балансоутримувачем, де було визначено саме другу тарифну групу, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки при розгляді даного спору судом досліджуються правовідносини саме сторін, а не правочин, який передував укладанню спірного з іншою особою, яка не є учасником даного спору.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи документів неможливо виключити використання у спірний період приміщень паркінгу юридичними особами з метою, зокрема, технічного обслуговування чи організації автомийки тощо.

Також, апеляційний суд зазначає, що отримавши проект договору та додатків до нього, апелянт не був позбавлений права на звернення до відповідача у передбаченому чинним законодавством України порядку з протоколом розбіжностей з зазначенням про непогодження визначення у додатку №4А до договору №33071 від 25.10.2013 першої тарифної групи. Однак, позивачем факт такого звернення до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" доведено не було.

Дані висновки суду апеляційної інстанції підтверджуються тим, що фактично з документами, які підтверджують, що електроенергія, яка поставляється на підставі договору №33071 від 25.10.2013, використовується саме для задоволення потреб мешканців житлового будинку (електропостачання до паркінгів) позивач звернувся до відповідача лише після укладання договору. Наразі, про таке свідчить лист №59-11/13 від 21.11.2013 позивача до відповідача з проханням про внесення змін до договору.

Таким чином, беручи до уваги все вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тарифна група погоджується у договорах про постачання електроенергії саме на підставі даних, наданих споживачем, отже умови додатку № 4А до договору № 33071 від 25.10.2013 (в редакції від 25.10.2013) не суперечать приписам чинних на момент їх визначення нормативно-правових актів України, а отже, зазначення в додатку тарифної групи, відмінної від тієї, яка, на думку споживача, повинна була бути наведена, не свідчить про наявність підстав для визнання додатку до договору в частині визначення тарифної групи для взаємозрахунків недійсним в розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України. Водночас, інших обставин, які б вказували на недійсність окремих умов додатку № 4А до договору № 33071 від 25.10.2013 (в редакції від 25.10.2013) Товариством з обмеженою відповідальністю "Жек" не наведено.

Апеляційний господарський суд зазначає, що оскільки відповідно до Правил користування електричною енергією істотною умовою договору на електропостачання є порядок застосування тарифів на електричну енергію, яка використовується на потреби струмоприймачів різних тарифних груп, визнання недійсним додатку №4А до договору №33071 від 25.10.2013 (в редакції від 25.10.2013) про постачання електричної енергії, укладеного між позивачем та відповідачем в частині визначення тарифної групи, фактично може призвести до віднесення вказаного правочину до категорії неукладених, а отже і свідчитиме про відсутність у сторін взаємних прав та обов'язків, які на даний час з урахуванням внесення змін до спірного правочину виконуються.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції прийнято до уваги, що станом на теперішній час за взаємною згодою сторін та на підставі представлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Жек" на підтвердження використання електроенергії саме на потреби населення документів, постачальником та споживачем було внесено зміни до додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013 та змінено тарифну групу споживача з 1 на 2.

Водночас апеляційний суд зазначає, що контрагенти не були позбавлені права та можливості розповсюдити умови вказаного додатку в останній редакції і на правовідносини контрагентів, які склались до внесення зазначених змін до спірного правочину у відповідності до ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги все вищевикладене, та те що Товариством з обмеженою відповідальністю "Жек" не було доведено наявності підстав у розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України для визнання недійсним додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013 (в редакції від 25.10.2013) про постачання електричної енергії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Жек" та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" в частині перевищення тарифів, встановлених чинним законодавством для відповідної тарифної групи, задоволенню не підлягають.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек" про зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Київенерго" здійснити перерахунок вартості електричної енергії, спожитої позивачем протягом листопада 2013 - січня 2014 за договором №33071 від 25.10.2013 про постачання електричної енергії на підставі тарифу згідно п.1.6 Постанови №497 від 23.04.2012 Національної комісії з державного регулювання у сфері енергетики "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню", апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Жек", вказані позовні вимоги мотивує з посиланням на здійснення електропостачальником розрахунків вартості спожитої позивачем електроенергії з урахування тарифу, який встановлено для першої тарифної групи.

Вище вказувалось, що умовами додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013 (в редакції від 25.10.2013) про постачання електричної енергії контрагентами погоджено, що розрахунок вартості спожитої електроенергії проводиться з урахування того, що споживач належить до першої тарифної групи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на підставі вказаної умови договору виставлялись рахунки позивачу на оплату електроенергії.

На теперішній час, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек" про наявність підстав для здійснення перерахунку спожитої за період з листопада 2013 по січень 2014 електричної енергії є необґрунтованими, оскільки фактично енергопостачальником останній здійснювався відповідно до умов укладеного між сторонами правочину та у нього не було права відступити від погоджених контрагентами умов договору та використовувати для розрахунку інший тариф, ніж той, який встановлено для тарифної групи, що погоджена у додатку №4А до договору №33071 від 25.10.2013.

Разом з тим, апеляційний господарський суд зазначає, що приписами чинного законодавства учасників господарських правовідносин наділено правом на звернення до своїх контрагентів з пропозиціями щодо зміни умов договору.

Дані зміни породжують правові наслідки та свідчать про зміну взаємних прав та обов'язків сторін з моменту погодження у визначеному чинним законодавством України порядку змін до правочину, який регулює їх взаємовідносини, якщо правочином не встановлено іншого строку.

Місцевим господарським судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10.02.2014 сторонами було досягнуто згоди щодо внесення змін до додатку №4А до договору №33071 від 25.10.2013 та зміни тарифної групи з першої на другу.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності до ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З додатку №4А до договору № 33071 від 25.10.2013 в редакції від 10.02.2014 не вбачається, що контрагентами було погоджено розповсюдження його умов на правовідносини сторін, що виникли до моменту внесення змін.

Доказів наявності на теперішній час у сторін наміру на застосування додатку №4А до договору №33071 від 25.10.2013 в редакції від 10.02.2014 до попередніх правовідносин шляхом внесення змін до спірного правочину матеріали справи також не містять.

Таким чином, внесення 10.02.2014 змін в частині визначення тарифної групи до спірного договору ніяким чином не впливає на попередні правовідносини учасників спору та не може свідчити про виникнення у позивача права, а у відповідача обов'язку здійснити перерахунок вартості спожитої у період з листопада 2013 по січень 2014 електроенергії.

Отже, беручи до уваги все вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості електричної енергії, спожитої позивачем протягом листопада 2013 - січня 2014 за договором №33071 від 25.10.2013 про постачання електричної енергії на підставі тарифу згідно п. 1.6 Постанови № 497 від 23.04.2012 Національної комісії з державного регулювання у сфері енергетики "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню", задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 в справі № 910/24248/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жек" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 у справі № 910/24248/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 у справі № 910/24248/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24248/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Р.І. Самсін

С.А. Гончаров