Постанова

від 02.03.2015 по справі 910/26106/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа№ 910/26106/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Шевченко Я.А.

за участю представників:

від позивача: Дубенська О.В.;

від відповідача: Зайцева Н.В., Никончук В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛІНК-

УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.01.2015р.

у справі №910/26106/14 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛІНК-

УКРАЇНА"

до Державного агентства з інвестицій та управління

національними проектами України

про стягнення 594 692,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України (далі - відповідач) заборгованості за договором №15 від 23.05.2013р. про закупівлю послуг за державні кошти у загальному розмірі 594 692,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань зі своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що заборгованість виникла у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування, тобто з підстав, незалежних від волевиявлення відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/26106/14 від 13.01.2015р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 594 692,00 грн. заборгованості, 11 983,84 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26106/14 від 13.01.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- місцевим господарським судом було порушено ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не залучив до участі у справі Державну казначейську службу України, хоча остання є розпорядником бюджетних коштів, а відповідач організацією, яка здійснює свою діяльність за бюджетні кошти;

- на Державну казначейську службу України покладено завдання щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду;

- рішення у даній справі впливає на права та обов'язки Державної казначейської служби України, а тому вона має бути залучена до участі у справі, як співвідповідач;

- відповідно до п.7.3 укладеного між сторонами договору відповідач, як замовник, не несе відповідальності за несвоєчасне виконання ним своїх зобов'язань у випадку затримки або відсутності бюджетного фінансування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2015р.

24.02.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів відповідача, наведених у скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 02.03.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26106/14 від 13.01.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 02.03.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 02.03.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23.05.2013р. між позивачем, як учасником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №15 про закупівлю послуг за державні кошти (далі - Договір), згідно з умовами якого (п.п.1.1, 1.2) учасник зобов'язується за завданням замовника надати послуги щодо письмового та усного перекладів (послуги з перекладу на іноземні мови презентаційних матеріалів Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України - далі - послуги). Обсяг, склад, кількість послуг, які надаються за цим Договором, та вимоги до них визначені сторонами у Технічному завданні (Додаток №1 до цього Договору). Послуги надаються у повній відповідності до Технічного завдання (Додаток №1 до цього Договору) та умов цього Договору.

Ціна цього Договору (вартість послуг по цьому Договору) визначена сторонами у кошторисі (Додаток №2 до цього Договору) та становить: без ПДВ 699 200,00 грн. Послуги за цим Договором надаються за цінами, визначеними у кошторисі (Додаток №2 до цього Договору) в межах загальної ціни цього Договору. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Ціна цього Договору включає всі витрати, що можуть бути здійснені учасником для виконання умов цього Договору (розділ 3 Договору).

В розділі 4 Договору сторони погодили порядок здійснення оплати, згідно з п.п.4.1, 4.3 якого учасник здійснює виконання своїх договірних зобов'язань частинами (у відповідності до Технічного завдання) в межах загального обсягу та строку виконання зобов'язань, встановлених цим Договором. При цьому оплата здійснюється замовником частинами на підставі та у відповідності до підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг (проміжних та остаточного актів приймання-передачі наданих послуг). Розрахунки за Договором проводяться замовником протягом 15 календарних днів з дня підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг (проміжних та остаточного актів приймання-передачі наданих послуг), а у разі відсутності фінансування видатків відповідача - з відстрочкою платежу 125 банківських днів.

Строк (термін) надання послуг за цим Договором становить: з моменту укладення сторонами цього Договору до 25.12.2013р. (п.5.1 Договору).

Відповідальність сторін визначена в розділі 7 Договору, згідно з п.п.7.1, 7.3 якого у випадку невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором. У випадку затримки або відсутності бюджетного фінансування замовник не несе відповідальності за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за цим Договором.

В п.10.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2013р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов Договору надав відповідачу послуги, але відповідач не розрахувався з позивачем в порядку та строки, обумовлені Договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка на дату звернення з позовом до суду становила 594 692,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№154 від 27.08.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 51-53), в якій вимагав погасити заборгованість за Договором. Однак звернення позивача було залишено відповідачем без реагування.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Господарського суду міста Києва.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору у період з листопада по грудень 2013 року позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 696 276,00 грн., про що сторонами були складені та підписані відповідні Акти приймання-передачі наданих послуг (том справи - 1, аркуші справи - 24-39).

Жодних претензій (зауважень) щодо якості наданих позивачем послуг та/або строків їх надання від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Натомість відповідач лише частково розрахувався з позивачем, оплативши йому 101 584,00 грн.

Наведені обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями і актом звірки взаєморозрахунків за Договором, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.01.2013р. по 14.03.2014р. складає 594 692,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 41-43, 45).

Фактично відповідач не заперечує існування заборгованості, але вважає, що в даному випадку борг виник внаслідок незалежних від нього обставин, а саме: у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з п.1.3 Договору обсяги закупівель послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків замовника.

Однак при цьому, відповідно до п.11.2 Договору умови останнього не повинні змінюватися після підписання Договору до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та узгодження зменшення сторонами ціни цього Договору за згодою сторін, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо ціни Договору, порядку її коригування та здійснення розрахунків.

Натомість ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем додаткових угод до Договору про зменшення обсягів закупівель послуг з урахуванням зменшення фінансування видатків відповідача. Надані суду Акти приймання-передачі послуг за Договором також не містять жодних відміток (заперечень) відповідача щодо кількості наданих позивачем послуг. Тобто, відповідач приймав послуги, які надавалися позивачем, з урахуванням первісної ціни Договору без жодних застережень з цього приводу.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що місцевий господарський суд повинен був залучити до участі у справі Державну казначейську службу України, оскільки вона є розпорядником бюджетних коштів, а відповідач організацією, яка здійснює свою діяльність за бюджетні кошти.

Однак предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення заборгованості за Договором, сторонами якого є саме позивач та відповідач. Тобто в даному конкретному випадку спір стосується прав та обов'язків позивача і відповідача, а не Державної казначейської служби України.

Окрім того, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, згідно з ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Натомість, умовами укладеного між позивачем та відповідачем Договору не передбачено виникнення обов'язку для третьої особи, зокрема, Державної казначейської служби України.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання наведені в ст. 617 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З наведеного вище випливає, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача, як замовника, та не є передумовою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446).

Судом враховано доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що згідно з п.7.3 Договору відповідач, як замовник, не несе відповідальності за несвоєчасне виконання ним своїх зобов'язань у випадку затримки або відсутності бюджетного фінансування.

Проте, в даному випадку позивач не просив суд застосувати до відповідача відповідальність, передбачену Договором (нарахування пені) та/або діючим законодавством (нарахування інфляційної складової боргу та 3% річних). Позивачем заявлено до стягнення з відповідача лише основний борг, тобто залишок несплаченої відповідачем вартості наданих позивачем послуг. Вищезгаданий п.7.3 Договору передбачає звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання ним своїх зобов'язань, а не звільнення від виконання прямого обов'язку по оплаті вартості наданих йому послуг.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що зібраними у справі матеріалами підтверджено факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем за Договором.

На час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі борг відповідача перед позивачем за Договором становив 594 692,00 грн. Доказів на підтвердження погашення вказаного боргу повністю або частково суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 594 692,00 грн. основного боргу.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26106/14 від 13.01.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛІНК-УКРАЇНА" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/26106/14 від 13.01.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/26106/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков