Постанова

від 18.02.2015 по справі 826/17853/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/496

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 лютого 2015 року 14:30 № 826/17853/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Тур Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Дельфін" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення, за участі представників сторін:

представника позивача Яловий С.В.,

представника відповідача Шульги О.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18.02.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Дельфін" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2014 № 41326552209.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17853/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 18.02.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 06.12.2013 № 2705, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Київ-Дельфін» (код ЄДРПОУ 36592320) з питань правильності обчислення ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Лабіринт» (код ЄДРПОУ 32747922) за період серпень 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 12.12.2013 № 782/26-55-22-07/36592320 (т. 1, арк. 13-18).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 12.12.2013 № 782/26-55-22-07/36592320:

- ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення суми від'ємного значення ПДВ на суму 116538,28 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 12.12.2013 № 782/26-55-22-07/36592320 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013:

- № 112826552207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 116538,00 грн. (т. 1, арк. 25).

Не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням, позивачем до Головного управління Міндоходів у м. Києві подано скаргу від 09.01.2014 вих. № 06, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 27.02.2014 № 1911/10/26-15-10-06-15, яким скасовано податкове повідомлення-рішення № 112826552207 від 27.12.2013 та зобов'язано відповідача винести податкове повідомлення - рішення форми В4, а скаргу - задоволено (т. 1, арк. 31-33).

У зв'язку з чим, 21.03.2014 відповідачем на підставі акта перевірки та рішення від 27.02.2014 № 1911/10/26-15-10-06-15 прийнято податкове повідомлення-рішення № 41326552209, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 116538,00 грн. (т. 1, арк. 34).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став:

- акт Токмацької ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 31.08.2013 № 595/22/32747922 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лабіринт» (код ЄДРПОУ 32747922) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Київ-Дельфін» (код ЄДРПОУ 36592320) за період з 01.08.2013 по 31.08.2013 (т. 1, арк. 15, 94-99), згідно якого перевіркою не підтверджено факт виконання будівельно-монтажних робіт у зв'язку з відсутністю на підприємстві технічних можливостей, основних засобів, робітників та не наданням документів щодо отриманих послуг субпідряду, відтак, у ТОВ «Лабіринт» відсутній об'єкт оподаткування ПДВ по операціях з ТОВ «Київ-Дельфін» (т. 1, арк. 15).

У зв'язку з чим, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла висновку, що ТОВ «Київ-Дельфін» безпідставно включило до податкового кредиту суму ПДВ за липень 2013 року в розмірі 116538,65 грн., оскільки фінансово-господарська діяльність ТОВ «Київ-Дельфін» здійснювалася поза межами правового поля, а тому господарські взаємовідносини ТОВ «Київ-Дельфін» з контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами (т. 1, арк. 16).

Проте, позивач не погодився з такою позицією податкового органу та прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 21.03.2014 № 41326552209, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до розділу 5 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 № 678 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" зазначено, що платники, які заповнили рядок 22 декларації 0110 та відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають до декларації 0110 (Д3) (додаток 3).

Значення рядка 3 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 23 декларації 0110 за поточний звітний (податковий) період. Залежно від обраного платником напряму повернення суми бюджетного відшкодування (на рахунок цього платника у банку або у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) така сума вказується або в рядку 23.1, або у рядку 23.2, або частково розподіляється у рядках 23.1 та 23.2 податкової декларації 0110.

При цьому платники податку, які мають право на отримання бюджетного відшкодування та прийняли рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку (заповнено рядок 23.1 декларації 0110), подають до декларації 0110 (Д4) (додаток 4).

Залишок від'ємного значення (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Отже, від'ємне значення суми ПДВ виникає у разі, коли податковий кредит платника більший за податкове зобов'язання, тобто платник податку придбав більше робіт/товарів/послуг ніж продав протягом звітного (податкового) періоду.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «Київ-Дельфін» (замовник) та ТОВ «Лабіринт» (генеральний підрядник) було укладено договір генерального підряду на будівництво об'єкта від 23.04.2013 № 23/04/13 (т. 1, арк. 146-150).

Згідно умов даного договору, генеральний підрядчик зобов'язується за дорученням замовника власними та залученими силами, власними механізмами, матеріалами і матеріалами та обладнанням замовника, виконати на власний ризик будівельні, монтажні та інші роботи по будівництву об'єкта - Центра дельфінотерапії, реабілітації та відпочинку в м. Алушта АРК по вул. Горького, а замовник зобов'язується надати генеральному підряднику будівельний майданчик, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти від генерального підрядчика закінчені роботи та оплатити їх вартість на умовах викладених в даному договорі.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додаткову угоду; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи щодо ТОВ «Лабіринт»; довідку з ЄДРПОУ щодо ТОВ «Лабіринт»; ліцензію ТОВ «Лабіринт»; свідоцтво платника ПДВ щодо ТОВ «Лабіринт» (т. 1, арк. 151-155); загальний журнал робіт; банківські виписки; акт звірки розрахунків; довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрат (форми КБ-3); акти прийому виконаних будівельних робіт (форми КБ-2В); відомості використаних ресурсів витрат замовника (витрати - по факту); підсумкові відомості ресурсів (витрати - по факту) (т. 1, арк. 156-250, т. 2, арк. 1-145); договір суборенди земельної ділянки; акт приймання-передачі земельної ділянки; рішення Алуштинської міської ради АРК; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; договір про розробку проектної документації і виконання авторського нагляду; схему генерального плану; договір на виконання експертизи проекта будівництва; експертний звіт; дозвіл на виконання будівельних робіт (т. 1, арк. 129-145); заяву про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видачі сертифіката; акт готовності об'єкта до експлуатації; сертифікат закінченого будівництва, договір пайової участі замовника будівництва в створенні інфраструктури міста Алушти; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; витяг з Державного реєстру речових прав (т. 2, арк. 146-155).

Крім того, як вбачається з акту перевірки від 12.12.2013 № 782/26-55-22-07/36592320 (стор. 4, т. 1, арк. 14 на звороті), відповідачем зазначено, що ТОВ «Лабіринт» відображено у складі податкового зобов'язання у серпні 2013 року загальну суму 699231,93 грн., в тому числі ПДВ 116538,65 по взаємовідносинах з ТОВ «Київ-Дельфін», відповідно до податкової накладної від 28.08.2013 № 5.

Отже, ТОВ «Київ-Дельфін» мало право на формування податкового кредиту на підставі податкової накладної від 28.08.2013 № 5, виданої ТОВ «Лабіринт».

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «Київ-Дельфін» та ТОВ «Лабіринт», згідно укладеного договору генерального підряду на будівництво об'єкта від 23.04.2013 № 23/04/13, а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість по даним взаємовідносинам.

Отже, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, що господарські операції між ТОВ «Київ-Дельфін» та ТОВ «Лабіринт» не мали ніякого юридичного змісту, оскільки, порушення податкового законодавства контрагентом платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ «Київ-Дельфін», ані до його контрагента - ТОВ «Лабіринт» та лише посилається на акти перевірок/звірок ТОВ «Лабіринт» та його контрагента, який загалі не має жодного відношення до ТОВ «Київ-Дельфін».

Відтак, судом було встановлено, що позивач наданими доказами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із ТОВ «Лабіринт».

Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

Крім цього, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, такого рішення суду відповідачем не надано.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податковий орган на основі припущень дійшов хибного висновку про завищення ТОВ «Київ-Дельфін» суми податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Лабіринт».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2014 № 41326552209.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Дельфін" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 21.03.2014 № 41326552209.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Дельфін" (код ЄДРПОУ 36592320) понесені судові витрати в розмірі 235,00 грн. (двісті тридцять п'ять грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова