Постанова

від 10.03.2015 по справі 910/22990/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа№ 910/22990/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

від позивача - Ігнатенко О.О.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради по охороні та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» на рішення Господарського суду м. Києва від 12.01.2015 (Суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гідромеханіка»

до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради по охороні та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо»

про стягнення 161 853,44 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Українська гідромеханіка» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до КП «Плесо» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.01.2015 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норма матеріального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник позивач в судове засідання з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Через відділ документального забезпечення до суду надійшло клопотання від представника апелянта про відкладення розгляду апеляційної скарги, в зв`язку із занятістю представника в іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, вважає клопотання таким, що не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що представником відповідача не було надано належних та допустимих доказів на обґрунтування свого клопотання, а також не надано доказів неможливості направлення в судове засідання іншого вповноваженого представника підприємства.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

07.08.2012 між КП «Плесо» (замовник) та ТОВ«Українська гідромеханіка» (виконавець) був укладений договір № 357.

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується у 2012 році надати послуги з поставки, розвантаження та планування піску річкового на міських зонах відпочинку в терміни, зазначені у графіку надання послуг до даного договору (додаток №1), а замовник прийняти і оплатити їх.

Пунктом 4.1 договору визначено, що оплата за надані послуги здійснюється замовником у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця на умовах відстрочки платежу на термін 10 банківських днів з дати надання послуг.

За змістом п. 4.2 договору у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

На виконання умов договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 396000,26 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття наданих послуг №ОУ-0000001 від 09.08.2012, №ОУ-0000002 від 09.08.2012 та №ОУ-0000003 від 09.08.2012.

Відповідачем частково оплачено надані позивачем послуги у розмірі 234146,56 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та актом звіряння розрахунків за 01.01.2012-11.08.2014.

Додатковою угодою № 3 від 27.12.2013 та № 4 від 18.11.2014 було визначено розмір заборгованості відповідача за договором в розмірі 161853,44 грн., а також визначено порядок погашення такої заборгованості - за рахунок коштів спеціального фонду міського бюджету.

Позивач, звертаючись із даним позовом, мотивує свої вимоги тим, що відповідачем на даний час умови договру належним чингом не виконані, кошти не сплачені.

Відповідач, заперечуючи протии заявлених вимог та оскаржуючи постановлене судом першої інстанції рішення, обгрунтовує це відсутністю бюджетних коштів на виконання умов договору № 357.

Проте колегія судів не погоджується з такою позицією відповідача, вважає її не доведеною та не обґрунтованою, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Твердження представника відповідача щодо неможливості виконання договірного зобов`язання в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування, спростовується наступним.

Згідно із приписами чинного законодавства України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а отже відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічної позиції дотримується колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 № 11/446 та Європейський суд з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005.

Крім того відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів, необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Казначейства, якщо інше не передбачено законодавством; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. У разі скорочення бюджетних асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів.

За ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за виконані роботи по договору) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору, наслідком чого є неотримання позивачем коштів у сумі 161853,44 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції проте, що твердження відповідача стосовно того, що за відсутності бюджетного фінансування, строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг не настав судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів затримки бюджетного фінансування на оплату наданих позивачем послуг станом на момент винесення рішення у даній справі.

Умова договору, викладена в п. 4.2, в розумінні статей 251 та 252 Цивільного кодексу України не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати.

Таким чином, зазначена умова договору не є підставою вважати таким, що не настав, або таким, настання якого залежить від надходження коштів державного бюджету, строк виконання зобов'язань по оплаті наданих послуг, оскільки вказані положення Договору передбачають саме порядок розрахунків, а строки розрахунків сторонами чітко визначені у п. 4.1 Договору - розрахунок здійснюється протягом 10 банківських днів з дати надання послуг.

За приписами ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не вважаються обставинами, які б звільняли від відповідальності, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Також, норма ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким боржник не звільняється від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем по справі не було належним чином спростовано доводи позивача, не обґрунтовано відсутності у нього обов`язку щодо виконання договірного зобов'язання щодо сплати коштів, за виконані позивачем роботи, не надано доказів відсутності боргу перед позивачем, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги є правомірними, законними та обгрунтованими, а отже підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Крім того, апеляційна інстанція відзначає, що господарський суд міста києва обгрунтовано зазначив с воєму рішенні, що укладеною між сторонами додатковою угодою № 4 до договору не було визначено строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості у розмірі 161853,44 грн., а лише зазначено за рахунок яких саме коштів буде сплачена така заборгованість (тобто, за рахунок коштів спеціального фонду міського бюджету).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гідромеханіка», а тому апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради по охороні та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради по охороні та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради по охороні та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 у справі № 910/22990/14 - без змін.

Матеріали справи № 910/22990/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов