Ухвала

від 26.02.2015 по справі 450/1272/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/1272/13 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.В.

Провадження № 22-ц/783/453/15 Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.

Категорія: 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - Федоришина А.В.

суддів: Приколоти Т.І., Тропак О.В.

при секретарі - Івановій О.О.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сороки-Львівської сільської ради та ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 8 липня 2014 року у справі за позовом державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" до Сороки-Львівської сільської ради, ОСОБА_3, третя особа: Головне управління Держземагенства у Львівській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки -

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням позов ДТГО "Львівська залізниця" задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Сороки-Львівської сільської ради від 26.01.2006 р. № 346 "Про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 0,0146 га та 0,1095 га в АДРЕСА_1 та скасовано державні реєстрації за №№ 01:06:458:05137; 01:06:458:05137 права власності ОСОБА_3 на ці земельні ділянки.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржила Сороки-Львівська сільська рада. Просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на те, що суд не взяв до уваги план села радгоспу "Жовтневий" від 1968 р. та від 1974 р., згідно якого спірні земельні ділянки належали до радгоспу "Жовтневий" до 1996 р. У 1996 р. було зроблено проект роздержавлення і приватизації земель агроспілки "Нива" Сороки-Львівської сільської ради в у цьому проекті зазначено, що землі залізничного транспорту 108,5 га не підлягають роздержавленню та приватизації. Згідно генерального плану села площа земель залізничного транспорту не змінювалась. Також зазначає, що План границь полоси відводу лінії Львів-Ківерці залізної дороги в адміністративних границях Брюховецького району, 1956 р., на який посилається позивач, не є належним доказом, оскільки такий не відповідає фактичним обставинам і з нього не можливо чітко визначити ширину смуги відведення, а відтак спірна земельна ділянка не відноситься до земель залізничного транспорту в силу ст.. 65 Земельного кодексу України. Крім того зазначає, що Норми відводу земель для залізниць були затверджені та впроваджені в дію Постановою Держбуду СРСР від 19.12.1974 р. № 247 з 01.07.1975 р.. і які дають можливість функціонувати залізничному транспорту. Вважає, що сільська рада, приймаючи рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до діючого законодавства.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підтримання скарги, ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів не знаходить законних підстав для її задоволення з огляду на викладені мотиви.

Судом встановлено, що рішенням 20 сесії ІV демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №346 від 26.01.2006 року ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку розміром 0,1241 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1. На підставі цього рішення ОСОБА_3 виготовив державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1095 га, кадастровий номер 4623686900:02:001:0065 та державний акт на право приватної власності на земельну площею 0,0146 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623686900:02:001:0066.

Частини цих земельних ділянок площею 0,0146 га та 0,1095 га, якими користується залізниця, були передані у власність ОСОБА_3 на підставі вищезазначеного рішення сільської ради, і на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та видано державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

Гарантоване ст. 14 Конституції України право власності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Положеннями ст. 68 ЗК України, ст. 11 ЗК "Про транспорт", ст. 6 ЗУ "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів залізничного транспорту.

Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №58, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933 року було затверджено Положення "Про землі, надані транспорту", відповідно до п.4 якого до земель, наданих транспорту відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури. Це положення набрало чинності та діяло на вказаних землях з 1939 року, на підставі Закону СРСР "Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її із УРСР" від 01.11.1939 року, до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР № 24 від 08.01.1981 року "Про затвердження Положення про землі надані транспорту". Нормами ст.1 вже цього положення встановлено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Рішенням Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 положення п.6 постанови ВРУ РСР від 08.12.1990 року "Про земельну реформу" № 563-ХІІ в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами та організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Факт зайняття спірної земельної ділянки об'єктами залізничної інфраструктури підтверджено "Планом границ полосы отвода линии Львов-Киверцы Львовской железной дороги в административных границах Брюховичского района Львовской области 1956 года", який відповідно до ст. 17 ЗУ "Про основи містобудування" є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу) передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до плану земельної ділянки смуги відведення ДТОГО "Львівська залізниця" за напрямом Львів-Ківерці в межах Сороки-Львівської сільської ради, складеного КТ НВФ "Новітехнології", земельні ділянки, які належать ОСОБА_3 знаходяться в смузі відведення залізниці.

Нормами чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1956 році нормативно-правових актів, а саме ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходитися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Разом з тим, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п. п. 54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства" (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року).

Задовольняючи позовні вимоги, суд вірно керувався приписами ст. 149 ч. 2 ЗК України, відповідно до якої вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Твердження апелянта про те, що План границь полоси відводу лінії Львів-Ківерці залізної дороги в адміністративних границях Брюховецького району, 1956 р., на який посилається позивач, не є належним доказом, оскільки такий не відповідає фактичним обставинам і з нього не можливо чітко визначити ширину смуги відведення, є невірним, оскільки план є містобудівною документацією,яка є основою, зокрема для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації.

Крім того судом також встановлено, що вилучення ділянки у встановленому порядку у залізниці не проводилося. Із залізницею, як суміжним землекористувачем, не було погоджено акт встановлення і узгодження меж землекористувачів в натурі та не було отримано погодження на вилучення земельної ділянки.

У відповідності із ст. 84 ч. 4 п. б ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Пунктом 5 постанови ВРУ №562 від 18.12.1990 року "Про порядок введення в дію ЗК України" передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що рішення 20 сесії ІV демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №346 від 26.01.2006 року є незаконним і таке підлягає скасуванню.

Статтею 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції закону від 01.01.2013 року, передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відтак висновок суду про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну земельну ділянку є вірним і відповідає нормам матеріального права.

За наведених обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність його висновків і тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу Сороки-Львівської сільської ради та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 8 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: