Ухвала

від 04.03.2015 по справі 818/623/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/33887/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

за участю представників:

позивача - Гордієнко Л.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014

у справі № 818/623/14

за позовом приватного підприємства "Науково-технічний центр "Промтехкомплект" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 № 0001072203, від 30.01.2014 № 000192203 та від 30.01.2014 № 000182203.

У прийнятті цих судових рішень попередні судові інстанції виходили з того, що: за наявності документального підтвердження реальності виконання господарської операції перекладення на позивача тягаря відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентом, є неприпустимим; економічний ефект операцій платника з експорту товару має оцінюватися без урахування сплачених ним сум ПДВ при придбанні такого товару.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає, що податкова накладна, виписана постачальником без відповідного декларування податкового зобов'язання з ПДВ, не може підтверджувати право покупця на податковий кредит. Також, за висновком податкового органу, ділова мета операції з експорту товарів не може ґрунтуватися виключно на очікуванні податкової вигоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, оформлену актом від 14.10.2013 № 1302/2203/31209190/10. За наслідками цієї перевірки податковим органом (з урахуванням результатів процедури апеляційного узгодження) було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 06.11.2013 № 0001072203 про визначення Підприємству суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень, грудень 2011 року, січень, березень, липень, грудень 2012 року в сумі 215 013 грн. із накладенням 53753,25 грн. штрафу;

податкове повідомлення-рішення від 30.01.2014 № 000192203, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 925 408,75 грн. (у тому числі 740 327 грн. за основним платежем та 185 081,75 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 30.01.2014 № 000182203, згідно з яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2012 року в розмірі 1083 грн. із застосуванням 270,75 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття цих актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про незаконне віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними контрагентами (товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Содружество», товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд», товариством з обмеженою відповідальністю «Аратта», товариством з обмеженою відповідальністю ПМ ТЦ «Промснаб», товариством з обмеженою відповідальністю «Ферріт-Д») без декларування відповідної суми податкових зобов'язань з ПДВ.

Також, кваліфікувавши операції позивача з придбання та подальшого експорту насосного обладнання як такі, що позбавлені ділової мети, ДПІ не визнала право Підприємства на відображення у складі податкового кредиту ПДВ у ціні цього обладнання.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підставі наведених правових норм суди обох попередніх інстанцій цілком обґрунтовано сформували правову позицію, відповідно до якої податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Досліджуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту за операціями з переліченими контрагентами наведеним критеріям, суди встановили, що реальність виконання операцій з придбання Підприємством товарно-матеріальних цінностей та послуг з їх перевезення підтверджується належними первинними документами: договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій, їх учасників. Власне фактичне виконання розглядуваних поставок спірними контрагентами податковим органом не заперечується.

А відтак суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні доводи ДПІ (якими вона обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень) про невідповідність даних податкового обліку позивача та його контрагентів, у зв'язку з невиконанням останніми обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ.

Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.

Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право контролювати дотримання фізичними та юридичними особами вимог законодавства у сфері оподаткування. Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене також унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Доказів змови Підприємства з іншими платниками та узгодженості їх дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування (позивача у справі) ДПІ не представлено. Тому порушення цими платниками податкової дисципліни не можуть впливати на результати податкового обліку Підприємства. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Надаючи правову оцінку обставинами справи по епізоду, пов'язаному з формування Підприємством даних податкового обліку за операціями з придбання та подальшого експорту насосного обладнання, суди встановили, що висновок ДПІ про збитковість цих операцій ґрунтується на порівнянні ціни купівлі цього товару (що склала 3 996 270,02 грн., у тому числі 878 245 грн. ПДВ) з ціною його продажу на експорт (до якої застосовується нульова ставка ПДВ). На думку ДПІ, господарська операція позбавлена ділової мети у разі одержання економічного результату лише за рахунок податкової вигоди.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 136.1.2 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.

В силу вимог підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Зі змісту наведених законодавчих положень випливає, що при обчисленні прибутку платника ПДВ, сплачений постачальникові при придбанні товару, не повинен враховуватися та включатися до складу доходів та (або) витрат.

Отже, у даному випадку сам по собі факт реалізації товару на експорт за ціною, що є нижче ціни придбання у вітчизняного постачальника, не означає відсутність економічної вигоди та господарського результату від здійснених Підприємством операцій, позаяк при розрахунку доходу до вартості придбаного товару не враховується ПДВ, сплачений контрагентові у ціні цього товару.

Крім того, цей факт сам по собі не може розглядатися як об'єктивна ознака недобросовісності платника.

Адже досягнення економічного результату за рахунок використання платником законного права, пов'язаного із звільненням на законній підставі від сплати податку, із застосуванням пільг в оподаткуванні, не може бути визнано необґрунтованим. Господарська операція не може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника, лише на тій підставі, що прибутковість цієї операції зумовлена вчиненням платником дій, що свідомо передбачені законодавцем як підстава для отримання податкової вигоди.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженими викладені в акті перевірки висновки ДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на іншому тлумаченні наведених правових норм та не можуть слугувати спростуванням висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень у справі. Ці доводи були розглянуті судами під час вирішення даного спору та отримали належну правову оцінку в судах попередніх інстанцій.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 у справі № 818/623/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько