Постанова

від 04.03.2015 по справі 907/999/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 907/999/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, б/н від 22.12.2014 р. (вх. № 01-05/28/15 від 05.01.2015 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24 листопада 2014 року

у справі № 907/999/14 (суддя О.С.Йосипчук),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Старт», м. Свалява, Закарпатської області,

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, с. Голубинне, Свалявського району, Закарпатської області,

Про: зобов'язати відповідача: Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити взяте в суборенду приміщення кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та передати приміщення площею 32 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Орендарю ТзОВ «Старт» та стягнення судових витрат (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог вх. № 02.51.14/14294/14 від 11.11.2014 р.).

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: директор ОСОБА_3, адвокат ОСОБА_4 - п/к за договором № 25 від 08.10.2014 р.;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представниками позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 05 січня 2015 року, справу № 907/999/14 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р. у склад колегії для розгляду справи № 907/999/14 Господарського суду Закарпатської області введено суддів - Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року скаржнику поновлено строк для апеляційного оскарження та ухвалою суду від 12.01.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, б/н від 22.12.2014 р. (вх. № 01-05/28/15 від 05.01.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 11.02.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

У зв'язку із не явкою в судове засідання представника апелянта/відповідача ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. розгляд справи було відкладено на 04.03.2015 р., про що сторони були повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання, яке відбулось 04.03.2015 р. представник апелянта/відповідача, повторно, не прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 01-14/89/15 від 03.03.2015 р. подав електронне повідомлення № 3 від 03.03.2015 р., в якому просить розгляд справи № 907/999/14 проводити без участі представника Апелянта.

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 121-123) та доповнень до апеляційної скарги (а. с. 147-148), скаржник просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2014 р. по справі № 907/999/14 скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Від позивача в судове засідання прибув директор Товариства та адвокат, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 01-04/1157/15 від 19.02.2015 р. ними подано Заперечення б/н від 18.02.2015 р. та копію відповіді з Свалявського райвідділу міліції. Представник позивача в судовому засіданні подав для долучення до матеріалів справи копії: Протоколу № 5 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» від 05.05.1997 р. та Протоколу № 3 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» від 18.02.2005 р., проти апеляційної скарги та додаткових пояснень до апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника скаржника/відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р. скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги та 12.01.2015 року прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, б/н від 22.12.2014 р. (вх. № 01-05/28/15 від 05.01.2015 р.) та розгляд справи № 907/999/14 у зв'язку із не явкою в судове засідання представника Апелянта/відповідача ухвалою суду від 11.02.2015 р. справу № 907/999/14 було відкладено на 04.03.2015 р., про що сторін було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Крім того, в ухвалі суду від 11.02.2015 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалася (а. с. 157-158).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засіданні.

Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02 р. № 75 (із змінами та доповненнями) затверджена Інструкція з діловодства в господарських судах України (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482 ).

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції на адресу сторін у справі було направлено ухвалу про відкладення розгляду справи № 907/999/14 від 11.02.2015 року, що підтверджується штампом суду з відміткою про відправку документа (а. с. 157-158/зворот).

Крім того, апелянтом через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 01-14/89/15 від 03.03.2015 р. СПД-ФО ОСОБА_2 подано електронне повідомлення № 3 від 03.03.2015 р., в якому просить суд розгляд справи № 907/999/14 проводити без їх участі.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 907/999/14.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2014 року у справі № 907/999/14 (суддя О.С.Йосипчук) позов задоволено (пункт 1-й резолютивної частини рішення) , зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Старт» приміщення площею 32 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (пункт 2-й резолютивної частини рішення) . Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» 1827,00 грн. - судового збору та 1250,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката (пункт 3-ий резолютивної частини рішення) (а. с. 93, 94-98).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду Апелянт/відповідач (Фізична особа - підприємець ОСОБА_2) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2014 р. по справі № 907/999/14 скасувати та постановити нове рішення, яким у позові відмовити (а. с. 121-123).

Також апелянтом в процесі розгляду апеляційної скарги в апеляційній інстанції, подано 10.02.2015 р. за вх. № 01-04/907/15 Доповнення до апеляційної скарги (а. с. 147-148).

Скаржник апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Вважає, що висновок місцевого суду про те, що позивач (ОСОБА_3) відповідно до Договору оренди від 14.02.2004 р. отримав від власника (ОСОБА_7) в оренду приміщення площею 72.1 м. кв. по АДРЕСА_1 термін дії якого спливає (п. 14.1 Договору) - 13.02.2014 р. не відповідає дійсності, оскільки Договір оренди від 14.02.2004 р. був укладений між ОСОБА_7 та ТзОВ «Старт» в особі ОСОБА_8, а не ОСОБА_3 як стверджує суд.

Також Апелянт зазначає, що ОСОБА_8, який укладав даний Договір оренди і підписував його - помер, відтак відповідно до ст. 781 ЦК України, Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи наймача, якщо інше не встановлено договором або законом, однак документу який би засвідчував переукладання даного Договору між власником ОСОБА_7 та позивачем по справі ОСОБА_3 відсутній. Крім цього, апелянт зазначає, що в преамбулі Договору суборенди від 01.11.2013 р. (сторони в Договорі: ОСОБА_7, ОСОБА_3 та апелянт) визначено, що ОСОБА_3 діє в особі директора ТзОВ «Старт» посвідченого, в тому числі (протоколом Загальних зборів № 5 від 05.05.1997 р.), однак апелянт сумнівається чи місцевим судом належним чином були перевірені повноваження позивача ОСОБА_3 на підставі цього документа.

Крім того, апелянт вважає, що місцевим судом не надано правової оцінки Договору оренди від 13.02.2014 р. укладеного між матір'ю ОСОБА_7 та сином ОСОБА_3, а умови та підстави розірвання цього Договору між указаними особами, на думку апелянта, були свідомо вчинені, щоб ввести Апелянта в оману, оскільки ним було здійснено покращення на суму біля 300000,00 грн.

Також апелянт вважає, що даний Договір був розірваний на підставі «Додаткової угоди» від 23.09.2014 р., яка фактично пунктом 9.1 даного Договору не передбачена, при цьому посилається на ст. 654 ЦК України.

Скаржник зазначає, що місцевим судом не надано належної оцінки Додатковій угоді згідно якої було розірвано спірний Договір, оскільки, на думку апелянта, на даній угоді відсутня печатка однієї із сторін, а лише є печатка позивача, яка є зацікавленою стороною, вважає, що підпис на даній угоді вчинений від імені ОСОБА_7, викликає сумнів, так як суттєво різниться від підписів вчинених на інших документах (Договір суборенди від 01.11.2012 р. та 01.11.2013 р.), що дані обставини і вплинули на прийняття незаконного та необґрунтованого рішення у справі.

Апелянт/відповідач у доповненні до апеляційної скарги покликається, зокрема, на понесені витрати за Договором суборенди від 01.11.2012 р., який був укладений строком на один рік - до 01.11.2013 р. за покращення побутових та технічних умов приміщення кафе, виготовлення технічних умов електропостачання та газопостачання, проведення благоустрою прилеглої території та капітальний ремонт приміщення, здійснення реконструкції та добудови тераси, відновлення кафе-піцерії тощо, більш 300 000 грн., що на той час складало біля 40000 дол. США. Крім того, Апелянт/відповідач у доповненні покликається на домовленості із власником майна щодо досягнення згоди на проведення ремонту приміщення кафе, зарахування вартості ремонту до вартості оренди, які були проігноровані ОСОБА_3, зазначає, що за оренду нею щомісячно сплачувалося орендарю більше 10 000 грн., відтак за час оренди Апелянтом ТзОВ «Старт» було передано грошові кошти біля 200 000 грн., покликається на родинні відносини ОСОБА_3 та місце праці родичів керівника Товариства. Просить долучити доповнення до апеляційної скарги до матеріалів справи та врахувати фактичне пояснення по справі при винесення рішення.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, апелянт/відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою (Приватним підприємцем), реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце проживання: п. і. АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_2 (а. с. 29).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Старт» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи № 22108703, місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 338276 (а. с. 26).

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, що 14 лютого 2004 року між гр. ОСОБА_7 (Орендодавець - за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт», в особі ОСОБА_8 (Орендар - за Договором), який діє на підставі Статуту Товариства та протоколу Загальних зборів № 5 від 1997 року було укладено Договір оренди (надалі - Договір - 1)(а. с. 11).

Колегією суддів встановлено, що Договір оренди від 14.02.2004 р., укладено сторонами за Договором у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін за договором та посвідчено приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу ОСОБА_9, відповідно до п. 9 розділу 11 Договору-1, зареєстрований за реєстровим № 780, що відповідає приписам ст. ст. 207, 208, 209 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, Об'єкт оренди перебуває у власності ОСОБА_7, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 33099789 від 07.02.2012 р. (а. с. 28).

Відповідно до п. 1 цього Договору-1, Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове володіння наступну споруду - приміщення кафе (далі за текстом - Об'єкт, що орендується):, який являє собою будинок, що стоїть окремо, з підсобними (допоміжними) спорудами (п. 1.1. Договору-1) за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.2. Договору-1)., загальною площею: 72,1 м.кв. (п. 1.3. Договору-1).

Вартість Об'єкта, що орендується: 144 163,00 грн. (п. 1.4. Договору-1), стан Об'єкта, що орендується - задовільний (п. 1.5. Договору-1).

Відповідно до п.4.1. Договору-1, термін оренди складає 10 (десять) років з моменту прийняття об'єкта, що орендується з 14.02.2004 р. по 13.02.2014 р.

Пунктом 9 розділу 11 Договору-1 визначено, що Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення, що було вчинено 14 лютого 2004 року приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 780.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, що у періоді дії орендних відносин за Договором-1, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт» (Позивач - по справі) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою (Приватним підприємцем) ОСОБА_2 (Відповідачем - по справі) 01 листопада 2012 року було укладено Договір суборенди (далі за текстом - Договір суборенди)(а.с. 16-18).

Згідно умов Договору суборенди від 01.11.2012 р., Орендар (Позивач - у справі) зобов'язався передати відповідачу, який виступив Суборендарем, орендоване ним приміщення кафе (Об'єкт, що орендується) в суборенду за умови згоди Орендодавця у тимчасове володіння (п. 1 Договору суборенди) загальною площею 72,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартість об'єкта, що орендується: 171782,00 грн., об'єкт суборенди у задовільному стані.

За умовами Договору суборенди від 01.11.2012 р., строк суборенди складав 1 (один) рік з моменту прийняття майна, що суборендується орендарем за актом передання-приймання і може бути змінений лише за згодою Сторін (п. 4.1. Договору суборенди).

Зазначений Договір вважається укладеним і набрав чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками Сторін (п. 12.1. Договору суборенди). Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1. цього Договору та закінчується 01.11.2013 р. (п. 12.2.Договору суборенди).

Відповідно Акту приймання-передачі від 01.11.2012 р. (а.с. 19) Орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду нерухоме майно: приміщення (будівлю, споруду тощо) загальною площею 32 кв.м . у задовільному стані.

Договору суборенди від 01.11.2012 р. закінчився 01.11.2013 р .

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч. 3 ст. 774 ЦК України). Поточний ремонт речі, переданої у найм, проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 1.4. Договору суборенди від 01.11.2012 р., на який покликається Апелянт/відповідач, сторони домовились про такий порядок відновлення майна, що суборендується: проведення поточних ремонтів за власний рахунок. У п. 7.1. розділу 7 Договору суборенди від 01.11.2012 р. Суборендар зобов'язувався, серед іншого, утримувати суборендоване майно у повній справності; здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та поточний ремонт майна, усувати несправності та поломки майна, що суборендується, в п. 7.2. вказаного Договору сторони погодили, що при здійсненні поточних ремонтів та інших робіт по облаштуванню приміщення, вартість робіт суборендарю не відшкодовується .

Слід зазначити, що умови вищевказаного Договору суборенди не містять пунктів, якими б сторони, вільно укладаючи цей Договір, врегулювали порядок та спосіб відшкодування витрат на поліпшення речі (майна), що передається в суборенду.

З огляду умови Договору суборенди від 01.11.2012 р. Суборендар перед початком проведення будь-яких будівельних чи ремонтних робіт об'єкта суборенди, повинен був погодити з власником майна, в нашому випадку з Позивачем який є основним орендарем згідно Договору оренди від 01.11.2012 р. у письмовій формі та засвідчити у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії Договору суборенди від 01.11.2012 р. по 01.11.2013 р., сторони за цим Договором одна до одної жодних претензій не заявляли, в т.ч. і вимог щодо відшкодування понесених витрат на поліпшення речі (майна), що передається в суборенду, виготовлення технічних умов електропостачання та газопостачання, проведення благоустрою прилеглої території, капітальний ремонт приміщення, здійснення реконструкції та добудови тераси, відновлення кафе-піцерії тощо, відтак покликання Апелянта в доповненні до апеляційної скарги на понесені збитки у розмірі більш 300 000 грн., що на той час складало біля 40000 дол. США є недоведеними в розумінні статей 33 та 34 ГПК України. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, в матеріалах справи відсутні, Апелянтом/відповідачем не подано належних та допустимих доказів про існування у зазначений вище період «домовленостей із власником майна щодо досягнення згоди на проведення ремонту приміщення кафе, зарахування вартості ремонту до вартості оренди», оскільки усі домовленості мали бути оформлені сторонами у письмовій формі відповідно до пунктів розділу 12 Договору та відповідно до п. 13.2. Договору мали становити невід'ємну частину цього Договору. В матеріалах справи також відсутні докази про передачу Суборендарем ТзОВ «Старт» за Договором суборенди від 01.11.2012 р. протягом його дії біля 200 000,00 грн. суборендних платежів, замість встановлених Договором, тому колегія суддів вважає зазначені твердження Апелянта необгрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2013 р. між тими самими сторонами було укладено Договір суборенди (а.с. 20 - 22), згідно умов якого, Орендар зобов'язувався передати, а Суборендар прийняти в суборенду приміщення кафе (Об'єкт, що орендується) за умови згоди Орендодавця у тимчасове володіння (п. 1 Договору суборенди) загальною площею 72,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартість об'єкта, що орендується: 171782,00 грн. При цьому, укладаючи вказаний Договір суборенди, сторони зазначили, що «Стан об'єкта, що орендується, на момент передачі в суборенду: задовільний» (п. 1 Договору суборенди від 01.11.2013 р.).

Слід зазначити, що Сторони, укладаючи 01.11.2013 року Договір суборенди на новий строк, за умови згоди Власниника/Орендодавця про право передачі Орендарем в суборенду Суборендарю спірне приміщення, не реалізували «домовленостей із власником майна щодо досягнення згоди на проведення ремонту приміщення кафе, зарахування вартості ремонту до вартості оренди», тощо, тим більше, що таке право сторін не заборонено ч. 3 ст. 631 ЦК України.

За Договором суборенди від 01.11.2013 р. строк суборенди складає 2 (два) роки з моменту прийняття майна, що суборендується орендарем за актом передання-приймання і може бути змінений лише за згодою Сторін (п. 4.1. Договору суборенди від 01.11.2013 р.).

Зазначений Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками Сторін (п. 22.1. Договору суборенди). Відповідно до п. 12.2. Договору суборенди, строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1. цього Договору та закінчується 01.11.2015 р . без права автоматичного продовження строку його дії.

Відповідно Акту приймання-передачі від 01.11.2013 р. (а.с. 23) Орендар передав, а Суборендар прийняв в суборенду майно приміщення (будівлю, споруду тощо) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв.м . Стан орендованого майна задовільний в повній справності .

Як встановлено місцевим господарським судом, Позивач своїх зобов'язань за Договором суборенди від 01.11.2013 р. у повному обсязі не виконав, оскільки передав у користування Суборендарю лише частину обумовленого приміщення площею 32 кв.м., водночас позначивши адреси переданої частини: АДРЕСА_1, що підтверджується Актом приймання-передачі від 01.11.2013 р. (а. с. 23).

Згідно викладеного у Акті приймання-передавання від 01.11.2013 р. вбачається, що стан орендованого майна задовільний в повній справності. Даний Акт приймання-передачі підписаний позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень та/або заперечень.

Місцевим судом встановлено, що доказів про передачу в суборенду іншої, непереданої, частини приміщення чи звернення суборендаря із вимогами про пропорційне зменшення розміру орендної плати матеріали справи не містять, сторонами суду не представлено, в матеріалах справи такі докази - відсутні.

Відтак передана частина приміщення у суборенду є частиною приміщення, яке орендує позивач і, яке є предметом судового дослідження, оскільки з визначеної Договором суборенди від 01.11.2013 р. загальної площі об'єкта суборенди 72,1 кв.м. (п. 1 Договору), фактично за Актом приймання-передачі від 01.11.2013 р. Орендар передав в суборенду Суборендарю приміщення (будівлю, споруду тощо) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 32 кв.м. (а.с. 23).

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, що у зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди від 14.02.2004 р. укладеного між гр. ОСОБА_7 (Орендодавець - за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт» в особі ОСОБА_3 (Орендар - за Договором), між тими самими сторонами, 13 лютого 2014 року було укладено Договір оренди (далі за текстом - Договір-2) (а. с. 12-14).

Колегією суддів встановлено, що Договір оренди від 13.02.2014 р., укладено у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін за договором, що відповідає приписам ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України).

Слід зазначити, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» з 18.02.2005 р. є ОСОБА_3 на підставі Протоколу № 3 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Старт» від 18.02.2005 р. (а.с. 27), оскільки доказів, що даний Протокол № 3 Загальних зборів учасників Товариства визнаний недійсним в матеріалах справи відсутні, сторонами не подані.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданого станом на 07.10.2014 р. ОСОБА_3 є керівником Товариства та підписантом (а.с. 142-144).

Відтак, твердження Апелянта, щодо сумніву повноважень директора ТзОВ «Старт» ОСОБА_3 є надуманими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 4.1. Договору оренди-2, між Орендодавцем та Орендарем було продовжено строк дії до 01.11.2015 р. з моменту прийняття майна орендарем за Актом передання-приймання та може бути змінений лише за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін до цього Договору.

Пунктом 3.2 Договору-2, сторони погодили, що передання майна, в оренду здійснюється за відповідним Актом передання-приймання, який підписується Сторонами і скріплюється їх печатками. В акті має бути зазначений стан майна, що суборендується.

В матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі від 13.02.2014 р., який підтверджує факт передачі Орендодавцем об'єкта оренди приміщення (будівлі, споруди, тощо) за адресою: АДРЕСА_1 Закарпатської області, загальною площею 72,1 кв.м. Орендарю у задовільному стані в повній справності (а. с. 15).

В подальшому, як вбачається із матеріалів справи, 22.09.2014 р. між власником спірного майна (ОСОБА_7) та Орендарем (ТзОВ «Старт») було укладено Додаткову угоду про розірвання Договору від 13.12.2014 р. (а.с. 24).

Додаткова угода від 22.09.2014 р. про розірвання Договору оренди від 13 лютого 2014 р. підписана Орендодавцем та Орендарем за цим Договором та скріплена печаткою юридичної особи відповідно до п. 4.1 Договору 2.

Згідно умов Додаткової угоди від 22.09.2014 р. про розірвання Договору оренди від 13 лютого 2014 р. сторони дійшли згоди розірвати Договір від 22.09.2014 р. (п. 2 Додаткової угоди), укладений між Орендодавцем та Орендарем у відповідності до пункту 9.1.1. Договору за згодою сторін. Зазначена Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та закріплення її печатками сторін (п. 5 Додаткової угоди). З моменту набрання чинності цієї Угоди зобов'язання сторін, що виникли з Договору, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із Договором (п. 2 Додаткової Угоди).

Щодо тверджень Апелянта/відповідача, що на Договорі-2 та Додатковій угоді відсутня печатка Орендодавця колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки наявність печатки зі сторони гр. ОСОБА_7 є правом, а не обов'язком, тим більше, що ОСОБА_7 за Договором оренди від 14 лютого 2004 р., який посвідчено нотаріально (а.с. 11) та за Договором оренди від 13.02.2014 р. виступала як фізична особа, а не приватний підприємець та/або керівник товариства, наявність печатки для фізичних осіб не передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10 розділу 11 Договору оренди від 14 лютого 2004 р., який посвідчено нотаріально (а.с. 11), було передбачено, що цей договір може бути достроково розірвано на вимогу однієї із сторін - в будь-який час за умови попереднього повідомлення один одного за три місяці, а згідно п. 9.1.1. Договору оренди від 13.02.2014 р. (а.с. 12-14) Сторони погодили, що цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку: - за вимогою орендодавця з попереднім повідомленням про це за 10 днів; - за згодою сторін; - за вимогою орендаря при повідомленні орендодавця за 2 місяці.

В нашому випадку, Сторони розірвали Договір оренди, укладений 13 лютого 2014 року (а.с. 12-14) за згодою сторін шляхом укладення про це 22.09.2014 р. Додаткової угоди (а.с. 24).

Виходячи з наведеного, місцевим судом вірно встановлено, що з припиненням Договору оренди від 13.02.2014 р., автоматично з 22.09.2014р. припинився і Договір суборенди від 01.11.2013 р., на підставі якого спірне майно використовував Відповідач у справі (Суборендар - за Договором суборенди), а тому, з моменту припинення Договору суборенди, у Відповідача виникає зобов'язання повернути Орендарю отримане від нього у суборенду майно.

Таке зобов'язання ґрунтується на п. 8.1. Договору-2 та ст. 785 ЦК України та супроводжується виникнення саме у Позивача (а не у власника) права вимагати виконання цього обов'язку, в тому числі і у судовому порядку (ст.ст. 396, 509, 526, 527 ЦК України).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Позивач листом від 03.10.2014 р. повідомив Відповідача про припинення правовідносин суборенди та зобов'язав суборендаря повернути отримане у суборенду майно (а. с. 25).

На підставі наведених вище обставин, місцевим було вірно встановлено, що спірні правовідносини між сторонами є орендними, які регламентуються Главою 58 ЦК України (п. 3 ст. 774 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ст. 774 ЦК України, строк дії договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Отже, у разі дострокового припинення договору оренди, договір суборенди припиняється також, оскільки у противному випадку, користування на правах суборенди буде суперечити п. 2 ст. 774 ЦК України, тобто правочин правомірним не буде.

Однак, всупереч обов'язку повернути отримане у користування майно, яке ґрунтується на умовах договору суборенди (п.8.1. Договору суборенди) та закону (ст.785 ЦК України), відповідач свого зобов'язання не виконав, в матеріалах справи відсутній Акт приймання-передачі орендованого приміщення за Договором суборенди, чинність якого припинилася у зв'язку із припиненням чинності Договору оренди від Відповідача Позивачу, такі докази відсутні, сторонами, зокрема, відповідачем/апелянтом не подані.

Зазначені вище обставини слугували підставою для звернення Позивача з позовом до господарського суду Закарпатської області з вимогою зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити взяте в суборенду приміщення кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та передати приміщення площею 32 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Орендарю ТзОВ «Старт».

Твердження Апелянта/відповідача, що позивачем введено його в оману, оскільки останнім не відшкодовано вартості затрачених коштів на ремонт орендованого приміщення, а відтак у нього є право притримати орендоване приміщення до моменту, коли позивач не виконає своє грошове зобов'язання і не погасить заборгованість за проведені ремонтно-будівельні роботи у сумі 300 000,00 грн. є безпідставними, з огляду на таке.

Згідно ст. 594 ЦК України, право притримати річ боржника є можливим у випадку, коли власник майна, яке притримує особа, має чітко визначені зобов'язання відшкодувати витрати, що пов'язані із цим майном або інші зобов'язання, де він є боржником, а суб'єкт притримання - кредитором.

Таким чином, законодавець пов'язує можливість притримати річ виключно у випадку, коли існують зобов'язання власника перед суб'єктом притримання.

Законодавчо зміст зобов'язання характеризує наявність чітко визначених осіб - суб'єктів зобов'язання а також його особливого об'єкта - цивільно-правового обов'язку боржника перед кредитором (ст. 509 ЦК України). При цьому відсутність, або невизначеність зазначених елементів зобов'язання є підставою для оспорювання і вказує про відсутність ознак безумовності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим судом, відповідач стверджує про своє право на відшкодування витрат, пов'язаних із капітальним ремонтом та реконструкцією приміщення, частину якого він використовує титульно (32 кв.м., згідно Акту-приймання передачі від 01.11.2013 р. оформленого відповідно до Договору суборенди від 01.11.2013 р.), а частину - фактично, без документального оформлення.

Доводячи розмір проведених Апелянтом/відповідачем витрат, останній надав місцевому господарському суду копії видаткових накладних, накладних на придбання будівельних матеріалів та товарних чеків (а.с. 46 - 80).

Однак, наявність доказів про придбання будматеріалів само по собі не свідчить про їх спожиття відповідачем самостійно. Крім того, лише факт придбання будматеріалів також не встановлює і не підтверджує те, що ці матеріали були використані при проведенні ремонтно-будівельних робіт на об'єкті суборенди.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що у зв'язку із відсутністю узгодженого із позивачем кошторису витрат (проектно-будівельної документації), зазначені докази є неспроможними, такими, що достовірно не підтверджують наявність у позивача безумовного обов'язку відшкодувати їх вартість в силу положень ст. 776 ЦК України.

З цих же підстав, не може бути доказом наявності у позивача обов'язку відшкодувати витрати і посилання відповідача на ремонтно-будівельні роботи, що виконані за Договором про надання послуг від 30.10.2012 р. (а.с. 81), оскільки виконані за цим договором роботи не є капітальними і направлені на реконструкцію орендованого приміщення в цілому, а не його частини (32,1 кв.м. - об'єкт суборенди), то для їх проведення (за рахунок власника) відповідач повинен був узгодити із власником або орендарем їх вид та вартість (ст. ст. 773, 778 ЦК України). Лише у такому випадку посилання на існування підстав притримання може бути доречним.

Відповідно до п. 1.4. Договору суборенди від 01.11.2013 р. сторони домовились про такий порядок відновлення майна, що суборендується: проведення поточних ремонтів за власний рахунок. У п. 7.1. розділу 7 Договору суборенди від 01.11.2013 р. Суборендар зобов'язувався, серед іншого, утримувати майно, що суборендується у повній справності; здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та поточний ремонт майна, усувати несправності та поломки майна, що суборендується, а в п. 7.2. вказаного Договору сторони погодили, що при здійсненні поточних ремонтів та інших робіт по облаштуванню приміщення, вартість робіт суборендарю не відшкодовується.

З огляду на вищезазначені домовленості сторін, які викладені ними у Договорі суборенди, на думку колегії суддів, Відповідач (Суборендар) перед початком проведення будь-яких будівельних чи ремонтних робіт об'єкта суборенди, повинен був погодити з власником майна, в нашому випадку з Позивачем який є основним орендарем згідно Договорів оренди - 1 та 2, у письмовій формі та засвідчити у встановленому законом порядку.

Отже, як слідує із Договору суборенди від 01.11.2913р. та Акту приймання-передачі від 01.11.2013 р. приміщення передане Відповідачу (Суборендарю) у суборенду перебувало у задовільному стані без обумовлення необхідності у проведенні реконструкції, тобто надавало можливість його експлуатації за цільовим призначенням без проведення будь-яких ремонтних чи капітальних робіт.

За таких обставин, відповідно до ст. 767 ЦК України, передане приміщення, відповідало всім параметрам його використання суборендарем, не потребувало додаткових витрат та не породжувало обов'язку позивача відшкодовувати будь-які роботи, що вчинені відповідачем самостійно, без погодження.

Крім того, обов'язок проведення капітального ремонту об'єкта оренди лежить на власникові, права якого представляє у спірній ситуації Орендар (Позивач у справі). Такий обов'язок виникає в силу Договору (якщо умовами договору передбачена необхідність капітального ремонту), та/або внаслідок крайньої необхідності (ст. 776 ЦК України).

З Договору суборенди вбачається, що умовами Договору не передбачено необхідності у проведенні капітального ремонту, а матеріали справи не містять достовірних доказів наявності крайньої чи будь-якої необхідності у проведенні капітального ремонту предмета суборенди, а відтак висновок місцевого суду про відсутність підстав для визнання за Відповідачем зобов'язання відшкодувати вартість тих робіт, які здійснені відповідачем, і, як наслідок, - прямих підстав для обґрунтованого посилання на факт притримання, що відстрочує обов'язок повернути суборедоване майно.

Крім того, відповідно до ст. 595 ЦК України, кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний повідомити про це кредитора.

Однак, як встановив місцевий суд, що матеріали справи не містять доказів звернення Відповідача до Позивача із повідомленням про притримання суборендованого майна, а за таких обставин, суд правомірно констатує відсутність у спірній ситуації факту притримання, як юридичного явища, і, як наслідок - відсутність у відповідача права на притримання спірного майна.

Розглядаючи даний спір по-суті у суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що станом на момент розгляду справи місцевим господарським судом, докази повернення цього приміщення від Суборендаря (Відповідача - по справі) Орендарю (Позивачу - по справі) в матеріалах справи відсутні, апелянтом до апеляційної скарги не долучено.

Згідно положень ст. 16 ЦК України з якими кореспондуються положення ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право та примусове виконання обов'язку в натурі.

Враховуючи той факт, що дія Договору суборенди припинилася, а об'єкт суборенди відповідачем не був повернений позивачу і станом на день розгляду справи судом, відповідач безпідставно продовжує користуватися орендованим приміщенням, а відтак місцевий суд прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги щодо звільнення та повернення приміщень є обґрунтованими та відповідачем не спростованими, а тому підлягають до задоволення.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суми судового збору, витрат на правову допомогу, які місцевим судом задоволено в повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів та зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому разі, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Для забезпечення права на захист та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування зазначених витрат лише адвокату.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2014 р. між ТзОВ «Старт» в особі директора ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_4 було укладено Договір № 25 від 08.10.2014 р. на ведення господарської справи та представництво позивача по справі за позовом до ОСОБА_2 (а.с. 33) та сплачено кошти в сумі 1250,00 грн., що підтверджується квитанцією прибуткового касового ордера № 25 від 08.10.2014 р. (а.с. 32).

Зазначений Договір укладений в письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками двох сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статей 207, 208 ЦК України.

Також колегія суддів зазначає, що станом на час розгляду справи в суді даний Договір, є дійсним, чинним, не скасованим, таких доказів сторонами не подано.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Стаття 4 Закону України «Про адвокатуру», зазначає, що адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

До матеріалів справи додано також Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 21/339 від 11.11.2002 р. (а.с. 34), яке видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру».

Відповідно до вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 1250,00 грн.

Покликання Апелянта/відповідача на те, що відповідачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді було подано через канцелярію суду заяву вх. № 02.5-1-14/13729/14 від 30.10.2014 р. про залучення до участі у справі як третю особу на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_7, однак місцевим судом безпідставно задоволено не було є надуманим, оскільки, орендарем спірного майна за Договором суборенди є позивач, який, відповідно - носієм речового права, а відтак, наділений достатнім правовим механізмом для захисту цього орендованого майна (ст. 396 ЦК України), за яке несе пряму майнову відповідальність перед власником.

Інші твердження Апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, зокрема, у Доповненні до апеляційної скарги, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2014 року у справі № 907/999/14 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта у даній справі.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2014 року у справі № 907/999/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

04.03.2015 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 10.03.2015 р.