Ухвала

від 13.02.2015 по справі 910/23905/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 лютого 2015 року Справа № 910/23905/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Черкащенка М.М., суддів:Вовка І.В., Грека Б.М., Губенко Н.М., Стратієнко Л.В., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 08.12.2014 у справі№ 910/23905/13 за позовомПублічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача : Дочірнє підприємство "Центр самоосвіти "Технопроф" Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві провизнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ПІРЕУС БАНК МКБ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 500,4 м 2 , розташоване на десятому поверсі адміністративно-господарської будівлі по вул. Світлицького, 35 у м. Києві, згідно з планом, що є додатком 1 до укладеного між сторонами договору пайової участі у фінансуванні будівництва №114/1/Укс від 20.02.2008.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2014 у справі №910/23905/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2014 у справі №910/23905/13 касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "ПІРЕУС БАНК МКБ" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 08.12.2014 у справі №910/23905/13, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2014 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 29.07.2010 у справі №32/147, від 07.12.2010 у справі №35/225, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 111 16 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2014 у справі №910/23905/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи стосовно того, що відповідно до умов договору пайової участі у фінансуванні будівництва право власності на спірний об'єкт у позивача виникає з моменту передання йому відповідачем відповідної частини спірного об'єкта, після завершення будівництва за актом приймання-передачі об'єкта фінансування, водночас позивачем не доведено належними доказами факту будівництва та прийняття в експлуатацію спірного об'єкту нерухомості, а також факту передачі його позивачу за актом приймання-передачі в установленому договором порядку; крім того, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві не надавались та не реєструвались дозволи на виконання будівельних робіт та інші документи дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних робіт з будівництва спірного об'єкту, що свідчить про відсутність підстав для набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно в установленому умовами договору та законом порядку.

Водночас у постанові від 29.07.2010 у справі №32/147, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва та зобов'язання зареєструвати за позивачем право власності на цей об'єкт (в частині, що стосується доводів заявника). Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на те, що позивачем доведено належними доказами його право на визнання за ним права власності на спірне майно відповідно до умов договору про інвестування, укладеного позивачем і відповідачем-1, предметом якого є фінансування інвестором (позивачем) будівництва та набуття ним права власності на об'єкт інвестування. При цьому судом враховано, що: право користування земельною ділянкою, на якій будується об'єкт, що є предметом договору про інвестування, належить Оболонській районній у місті Києві раді на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного з Київською міською радою; в матеріалах справи міститься дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва об'єктів соціально-культурного призначення; будівництво спірного об'єкту відбувалось згідно з генеральною угодою про співробітництво і організацію відносин по інвестуванню будівництва та реконструкції об'єктів житла та укладеного між відповідачем-1 та Оболонською районною у місті Києві радою договору про інвестування об'єктів житла; передача відповідачем-1 позивачу (інвестору) майнових прав на спірний об'єкт та набуття позивачем зазначених майнових прав було схвалено (погоджено) Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією (відповідачем-3); факт фінансування будівництва спірного об'єкту позивачем підтверджується платіжними дорученнями, з яких видно, що позивачем на виконання умов договору було здійснено фінансування будівництва спірного об'єкту.

У постанові від 07.12.2010 у справі №35/225 Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на нежилі офісні приміщення. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що у позивача виникло право власності на офісні приміщення на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, з огляду на виконання в повному обсязі та у встановлений термін позивачем своїх договірних зобов'язань по фінансуванню об'єкта будівництва (сплаті відповідачу всієї суми погодженої в договорі), що підтверджується банківськими виписками та не заперечується відповідачем. Проте, відповідач свої договірні зобов'язання щодо передачі офісних приміщень у власність позивачу не виконав, натомість, в порушення умов договору та прав позивача відповідач передав третій особі право на отримання у власність спірних офісних приміщень (в якості предмета договору іпотеки), які не належать відповідачу на праві власності, що свідчать про невизнання відповідачем права власності позивача на спірні нежилі приміщення та зловживання відповідачем своїми правами з наміром завдати шкоди особі (позивачу), за кошти якої збудовані ці приміщення.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків та застосував відповідні норми матеріального права.

Враховуючи викладене, відсутні передбачені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "ПІРЕУС БАНК МКБ" у допуску справи №910/23905/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя:М. Черкащенко Судді:І. Вовк Б. Грек Н. Губенко Л. Стратієнко