Ухвала

від 05.03.2015 по справі 823/3944/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ К/800/28455/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський вагонобудівний завод" про стягнення коштів, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський вагонобудівний завод" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2013 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський вагонобудівний завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця інвалідами у 2012 році в сумі 17777,78 грн. та пені в розмірі 850,84 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач в 2012 році відповідно до його звіту не виконав вимоги чинного законодавства щодо виконання нормативу на працевлаштування інвалідів, не здійснив передбачених законодавством заходів щодо такого працевлаштування, у зв'язку з чим має сплатити адміністративно - господарські санкції з урахуванням пені.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.01.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014р., позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця інвалідами у 2012 році в сумі 17777,78грн. та пеню в розмірі 850,84грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій, з огляду на невиконання відповідачем, всупереч приписам ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. №875-XII (далі - Закон №875-XII), обов'язку з інформування державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 статті 18 Закону №875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації,фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 20 Закону №803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону №875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25.06.1991р. №1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що неподання у спірний період до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць для інвалідів (звітів за формою №3-ПН) є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 09.07.2013р., від 19.11.2013р. та від 28.01.2014р. у справах відповідно №21-200а13, №21-397а13 та №21-476а13.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 210, 220, 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смілянський вагонобудівний завод" відхилити, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Ситников О.Ф.