Постанова

від 10.03.2015 по справі 922/4653/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа № 922/4653/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Зізіній Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Моісеєнко О.М., довіреність № 11-11/2014 від 11.09.2014

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України", м. Миколаїв (вх. №148 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2014 року у справі №922/4653/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис", м.Донецьк

до: 1.Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України", м. Миколаїв,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єра Люкс", м. Харків

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду від 08.12.2014 по справі №922/4653/14 (суддя Ю.В. Светлічний ) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" 71992,35 грн. основного боргу, 10942,83 грн. інфляційних втрат, 1349,11 грн. - 3% річних, 8033,78 грн. пені та 1846,37 грн. судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення з другого відповідача суми боргу у розмірі 2000,00 грн. - у задоволенні позову відмовити.

Перший відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 08.12.2014 по справі №922/4653/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Дочірнє підприємство "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" у відзиві (вх.2004 від 09.02.2015) на апеляційну скаргу зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і відсутні підстави для його скасування. Просить рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2014 року у справі № 922/4653/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єра Люкс" відзиву на апеляційну скаргу не надав, свого представника в судове засідання 10.03.2015 не направив, про причини неявки суд не сповістив, про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали про відкладення розгляду апеляційної скарги, яка є належним доказом повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.11, 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Другий відповідач в судове засідання 10.03.2015 не з'явився, однак на адресу суду направив клопотання (від 10.03.2015 року вх.№3888), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю представника Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вищезазначене клопотання відповідача-1, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у зв'язку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У відповідності до ст. 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач - 1 та відповідач - 2 своїх представників у судове засідання 10.03.2015 не направили, у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, вислухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 08.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" (постачальник - позивач у справі) та Дочірнім підприємством "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" (покупець - відповідач - 1 у справі) був укладений договір поставки за №0811-1, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві автошини (надалі-товар) узгодженими партіями, а покупець зобов'язується його оплатити та прийняти в кількості відповідно до рахунків-фактур продавця. Кількість автошин, для постачання за цим договором визначається у рахунках-фактурах сформованих на підставі заявок покупця.

Пунктом 1.2 договору, визначено, що асортимент, кількість та вартість товару за кожною його партією вважається узгодженими сторонами з моменту поставки покупцю товару згідно відповідного рахунку-фактури постачальника.

У відповідності до пункту 3.3 договору датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем, та одночасного надання постачальником покупцю документів вказаних в п.5.2 цього договору.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний надати покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну (оформлену в порядку передбаченому Податковим кодексом України).

Приймання товару з оформленням відповідних товаросупровідних документів здійснюється відповідальними працівниками ДП "Миколаївський облавтодор" та його філій, повноваження яких підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (п.3.4 договору).

Як встановлено у п.4.3 договору покупець здійснює оплату товару відповідно до виставленого рахунку-фактури з 50% передплатою останні 50% протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання товару. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від постачальника, при затримці виконання п. 5.2, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів. Оплата товару, що поставляється, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів, в національній валюті України, на банківський рахунок постачальника (п.4.4 договору).

Сторонами погоджено у пункті 5.1 договору при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Умовами п. 5.3 встановлено, що за прострочення терміну оплати, вказаного п. 4.3 на поставку для кожної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення, діючої у період прострочення платежу.

В межах укладеного між сторонами договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" поставлено, а відповідачем отримано товар, на загальну суму 81992,35 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, які підписаними сторонами без будь-яких зауважень

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу сплатив частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 71992,35 грн.

З метою досудового регулювання спору Товариством з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" було укладено договір поруки № 10-01/2014 від 10.01.2014, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єра Люкс" поручився за виконання Дочірнім підприємством "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" зобов'язання по договору поставки № 0811-1 від 08.11.2013 в повному обсязі та надав безумовну згоду на подальші зміни забезпеченого порукою зобов'язання.

У зв'язку з тим, що відповідачами не вчинено дії по погашенню заборгованості за поставлений товар, позивач, посилаючись на норми статей 525, 530, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 господарського кодексу України та статей 1, 2 15 Господарського процесуального кодексу України був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-позивача.

Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем-1 товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 Цивільного Кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не подавав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами (позивачем та відповідачем-1) склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

З умов договору (пункт 4.3, 4.4) вбачається, що сторони узгодили порядок оплати: покупець здійснює оплату товару відповідно до виставленого рахунку-фактури з 50% передплатою останні 50% протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання товару. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від постачальника, при затримці виконання п. 5.2, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів. Оплата товару, що поставляється, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів, в національній валюті України, на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В матеріалах справи міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014 по 31.08.2014 року з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 71992,35 грн. Вказаний акт звірки взаєморозрахунків відповідно до вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення відповідачем певної господарської операції, а й доказом на підтвердження наявності поставки позивачем товару за накладними та боргу у відповідача в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами.

Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою носить інформаційний характер та є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань стороні підтверджується первинними документами.

В розрізі п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі по тексту - Положення), вбачається, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно приписів п. 2.4, 2.5 Положення первинні документи повинні містити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні видаткових накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції.

Відповідно до абзацу першого п.п. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 № 168/704 (надалі - Положення), документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Пунктом 2.13. Положення передбачено, що керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Таким чином, оформлення видаткової накладної, включаючи проставляння на ній підпису, може здійснюватися керівником підприємства або особами, перелік яких затверджується керівником підприємства.

Як вбачається із правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку ст. 692 ЦК України. (Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі № 5002-8/481-2001).

Тобто, видаткові накладні, копії яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинними документами, які констатують факт здійснення господарської операції проведеної між зобов'язаними контрагентами (позивачем та відповідачем-1).

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за договором у розмірі 71992,35 грн. відповідачем-1 суду не надано.

Беручи до уваги те, що відповідач-1 будь-якими доказами не спростував факту отримання товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 71992,35 грн., колегія суддів визначає, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 та вирішив спір між сторонами на підставі поданих позивачем належним чином засвідчених копій документів, як-то видаткові накладні, рахунки-фактури податкові накладні, виходячи з наступного.

Згідно Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"" від 14.04.2014 року № 405/2014, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-УІІ, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", яке зупинено дію розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05 листопада 2014 р., на території міста Донецьк проводиться антитерористична операція.

Періодом проведення антитерористичної операції вважається час з 14.04.2014 до дати набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, згідно з Указом Президента України 11 грудня 1998 року створено Антитерористичний центр при СБ України.

Зона АТО залишається незмінною та визначена Наказом СБУ -Антитерористичним центром №33/б/а від 07.10.2014 „Про визначення районів проведення антитерористичної операції та терміни її проведення", де чітко зазначено, що це є вся без винятку Луганська та Донецька області.

Під час активної фази АТО на території міста, тобто за обставин фактичного ведення бойових дій, силового захвату незаконними озброєними формуваннями органів місцевої влади та правоохоронних органів, неможливістю забезпечення належного рівня безпеки та сплеску кримінальних злочинів, за для збереження життя персоналу, майна та коштів було зупинено роботу майже усіх підприємств, організацій, банківських установ та органів місцевої влади.

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Шинторгсервис" зареєстровано та проводить свою господарську діяльність в м. Донецьк, яке є місцем проведення АТО, колегія суддів приходить до висновку, що на даний час позивач позбавлений будь-якої можливості надати відповідачу-1 оригінали вище вказаних документів на поставлений товар. Проте, як свідчать наявні в справі докази, на адресу відповідача-1 позивачем двічі, поштовим зв'язком, були направлені копії документів, з отриманням яких у відповідача з'являється обов'язок оплатити поставлений товар (а.с.29-41, том.1).

З огляду на вищевикладене, та те, що факт неналежного виконання відповідачем-1 зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, як-то видаткові накладні та акт перевірки взаємних розрахунків, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаного контрагента штрафних санкцій.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського Кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського Кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського Кодексу України).

Так, відповідно до ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного Кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського Кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського Кодексу України.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої ст. 231 Господарського Кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 Господарського Кодексу України.

З умов договору (п. 5.3 договору) вбачається, що сторони погодили, що за прострочення терміну оплати, вказаного п. 4.3 на поставку для кожної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення, діючої у період прострочення платежу.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені та штрафу.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 8033,78 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення позивачем суми пені, колегія суддів встановила, що розрахунок позивача виконаний з помилками, що не враховано судом першої інстанції при вирішення спору по суті. Розрахунок відповідача, який викладений в апеляційній скарзі, також містить помилки, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком колегії суддів в сумі 7628,21 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розглядаючи вимоги про стягнення 3% річних та інфляційного нарахування на суму прострочення, суд попередньої інстанцій дослідив правильність проведеного позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача 3% річних в сумі 1349,11 грн. та 10942,83 грн. інфляційних втрат.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача-1, а також правових підстав для виконання відповідачем зобов'язань з оплати за договором №0811-11 від 08.11.2013, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

В матеріалах справи наявний договір поруки № 10-01/2014 від 10.01.2014, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єра Люкс" поручився за виконання Дочірнім підприємством "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" зобов'язання по договору поставки № 0811-1 від 08.11.2013 та надав безумовну згоду на подальші зміни забезпеченого порукою зобов'язання.

Відповідно до п. 7.1. договору поруки, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту дії припинення основного договору, окрім випадків визначених в ст. 559 Цивільного кодексу України.

Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 цього Кодексу).

Із положень ст. 554 Цивільного кодексу України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

Відповідно до ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Проте, матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач на протязі шестимісячного терміну довів до відома відповідача-2 власні вимоги щодо погашення заборгованості за договором поставки в розмірі 2000,00 грн. через ухилення відповідача-1 від виконання покладених на нього зобов'язань по договору.

У зв'язку з викладеним, враховуючи, що договір поруки є припиненим, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 грошових коштів у розмірі 2000,00 грн.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду від 08.12.2014 по справі №922/4653/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права, проте наявні підстави для його часткового скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача-1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України", м. Миколаїв задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2014 року по справі №922/4653/14 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 405,57 грн. пені скасувати та в цій частині в позові відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 08 грудня 2014 року по справі №922/4653/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 березня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.