ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2015 року справа № 823/133/15
м. Черкаси
09 год. 50 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гараня С.М.,
при секретарі - Рахліній В.В.,
за участю:
представника позивача приватного підприємства "Людмила-Транс" Котляренко Л.М. - за посадою,
представника відповідача державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області Руденка І.С. - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Людмила-Транс" до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Людмила-Транс" (далі - позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 15.01.2015р. № 0000102301.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства при відображенні взаємовідносин з ТОВ «Прод-Ресурс» (код 38649745) у вересні 2014 року, складено акт №54/23-01-22-04/36543556 від 29.12.2014р., на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. На думку позивача, наведене податкове повідомлення-рішення необхідно скасувати, оскільки між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс» вчинені реальні господарські операції, а тому податкові зобов'язання визначено без урахування вимог Податкового кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача подав заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначив, що операції між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс» фактично не відбулись, оскільки первинні бухгалтерські документи складені з порушенням встановлених законодавством вимог, товарно-транспортні накладні не містять відомостей про надання транспортно-експедиційних послуг товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс», а наведене підприємство не має власних ресурсів для здійснення перевезень.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Приватне підприємство "Людмила-Транс" зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Черкаської міської ради 22.05.2009р. (ідентифікаційний код 36543556) та є платником ПДВ з 02.07.2009р.
Суд встановив, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при відображенні взаємовідносин з ТОВ «Прод-Ресурс» (код 38649745) у вересні 2014 року, за результатами якої складено акт №54/23-01-22-04/36543556 від 29.12.2014р. Згідно висновків акту перевірки позивачем допущено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2014 року на загальну суму 6 967 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000102301 15.01.2015р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на загальну суму 8 709 грн., в тому числі: за основним платежем - 6 967 грн., за штрафними санкціями - 1 742 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне зазначити, що безумовною підставою для відображення у податковій звітності податкового кредиту з ПДВ та витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є фактичне здійснення господарських операцій.
Досліджуючи обставини фактичного здійснення господарських операцій, судом встановлено, що між ПП «Людмила-Транс» (Замовник) та ТОВ «Прод-Ресурс» (Перевізник) укладено договір №180 від 01.09.2014р., за яким останнє зобов'язалось здійснювати перевезення вантажів автомобілем та надавати, у разі потреби, комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цим перевезенням.
В свою чергу, ПП «Людмила-Транс» уклало аналогічні договори із ТОВ Торгова Група «Інтерпап» та ТОВ «Промтехторг».
На підтвердження реальності вчинених господарських операцій щодо перевезення вантажів, позивачем надані суду та досліджені в судовому засіданні первинні бухгалтерські документи, сформовані за період з 01.09.2014 по 30.09.2014р., а саме: податкові накладні виписані позивачу товариством з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс"; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) складені між позивачем та ТОВ "Прод-Ресурс", між позивачем та ТОВ Торгова Група "Інтерпап", а також між позивачем та ТОВ "Промтехторг"; товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару; платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів товариству з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс"; рахунки, виставлені товариством з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс" позивачу; заявки про необхідність здійснення перевезень.
Суд переконаний, що наведені докази підтверджують не тільки надання позивачу послуг товариством з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс", а і їх подальше використання у власній господарській діяльності, а саме організацію перевезень вантажів на замовлення ТОВ Торгова Група "Інтерпап" та ТОВ "Промтехторг", що відповідає основному виду діяльності позивача, який міститься в його реєстраційних документах.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, який набрав чинності 1 січня 2011 року.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Як вбачається з пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Виходячи з положень пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
В силу положень пунктів 198.1-198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Аналізуючи зазначені положення законів, суд приходить до висновку, що законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
При вивченні матеріалів справи, судом встановлено, що на момент виписки податкових накладних позивачу за перевірений період, товариство з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс" було зареєстровано як суб'єкт господарювання та як платник податку на додану вартість, а тому мало право виписувати податкові накладні. При цьому, позивач мав право розраховувати на добросовісність дій свого контрагента.
Всупереч наведеному, приймаючи податкове повідомлення-рішення, податковий орган не врахував правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум грошових коштів, які сплачені контрагенту - ТОВ "Прод-Ресурс" за надані послуги.
У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою контрагентом своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням цим контрагентом правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Посилання відповідача на встановлення безпідставності формування податкового кредиту за наслідками договірних взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс", суд до уваги не приймає, оскільки, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит, не можуть ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України.
Щодо наявності окремих недоліків в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Суд також відхиляє посилання відповідача на неподання ТОВ "Прод-Ресурс" балансу підприємства та звіту 1-ДФ за ІІІ квартал 2014 року як докази відсутності в останнього працівників та відповідно відсутність факту здійснення господарських операцій, оскільки саме по собі неподання звітності не є доказом відсутності трудових та інших ресурсів. При цьому, податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того за рахунок яких ресурсів - власних чи залучених, виконують свої договірні зобов'язання контрагенти цього платника податків.
Суд погоджується з позицією позивача про наявність достатніх доказів надання послуг з перевезення саме товариством з обмеженою відповідальністю "Прод-Ресурс".
Так, в судовому засіданні суд встановив, що до початку здійснення кожного перевезення вантажу між позивачем та ТОВ "Прод-Ресурс" підписувались заявки на перевезення вантажу у яких відображено маршрут перевезення, найменування вантажу, його кількість, дата і адреса завантаження, вартість перевезення, назва та державні номерні знаки автомобілів, що здійснювали перевезення, а також прізвище та ім'я водія. Відповідні дані знайшли своє відображення у товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів за перевірений період.
Суд вважає неправомірними посилання контролюючого органу в акті перевірки про відсутність відображення у звітності з ПДВ ТОВ "Прод-Ресурс" операцій з позивачем як на доказ відсутності факту здійснення господарських операцій, оскільки при здійсненні господарських взаємовідносин, позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи послуг цим контрагентам, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків постачальниками, або за можливу недостовірність відомостей про них.
Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) зазначив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Зазначена правова позиція також знаходить своє підтвердження у постановах Верховного Суду України (постанови від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10).
Крім того за даними акту перевірки однією з підстав, яка позбавляє ПП «Людмила-Транс» права на податковий кредит є невідповідність дат завантаження товару датам складання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкових накладних.
Суд вважає обґрунтованими посилання позивача, що наведені обставини не є доказом відсутності факту господарських операцій між ним та ТОВ «Прод-Ресурс», оскільки можливість складення первинних бухгалтерських документів після проведення господарської операції передбачено положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та обумовлено специфікою самих перевезень, тобто віддаленістю населених пунктів, витратами часу на завантаження та розвантаження товарів.
На думку суду, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак, відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій позивача та доказів, які виключають право позивача на формування податкового кредиту.
Оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів, як того вимагають положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які можуть підтвердити відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
З огляду на наведене, суд погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.
Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, сплачений позивачем судовий збір згідно ст. 94 КАС України підлягає поверненню з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 15.01.2015 р. № 0000102301 про збільшення суми грошового зобов'язання приватному підприємству "Людмила-Транс" з податку на додану вартість за основним платежем 6967 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1742 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя С.М. Гарань
Повний текст постанови виготовлено 16.03.2015р.
Суд | Черкаський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.03.2015 |
Оприлюднено | 19.03.2015 |
Номер документу | 43112934 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Черкаський окружний адміністративний суд
С.М. Гарань
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні