Ухвала

від 15.04.2015 по справі 823/133/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/133/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Людмила-Транс" до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

23.01.2015 року Приватне підприємство "Людмила-Транс" (надалі - ТОВ "Людмила-Транс") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ДПІ у м. Черкасах) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2015 року № 0000102301.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нереальності господарських операції укладених з контрагентом ТОВ «Прод-Ресурс» є необґрунтованими і спростовуються наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 15.01.2015 р. № 0000102301 про збільшення суми грошового зобов'язання приватному підприємству "Людмила-Транс" з податку на додану вартість за основним платежем 6967 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 1742 грн..

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що прийнято у межах та на підставі наявних у податкового органу повноважень, та у зв'язку з виявленими під час перевірки позивача порушеннями вимог податкового законодавства.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при відображенні взаємовідносин з ТОВ «Прод-Ресурс» (код 38649745) у вересні 2014 року.

За результатами перевірки складено акт №54/23-01-22-04/36543556 від 29.12.2014р. про допущені позивачем порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за вересень 2014 року на загальну суму 6 967 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000102301 15.01.2015р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на загальну суму 8 709 грн., в тому числі: за основним платежем - 6 967 грн., за штрафними санкціями - 1 742 грн.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (надалі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, чинним законодавством встановлено, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних, які відповідають вимогам законодавчих актів була встановлена і під час проведення перевірки і в судовому засіданні, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Людмила-Транс» (Замовник) та ТОВ «Прод-Ресурс» (Перевізник) укладено договір №180 від 01.09.2014р., згідно якого ТОВ «Прод-Ресурс» зобов'язалось здійснювати перевезення вантажів автомобілем та надавати, у разі потреби, комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цим перевезенням.

Разом з тим, ПП «Людмила-Транс» уклало аналогічні договори із ТОВ Торгова Група «Інтерпап» та ТОВ «Промтехторг».

На підтвердження реальності вчинених господарських операцій щодо перевезення вантажів, позивачем надані суду наступні документи за період з 01.09.2014 по 30.09.2014р.: податкові накладні виписані позивачу ТОВ "Прод-Ресурс"; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) складені між позивачем та ТОВ "Прод-Ресурс", між позивачем та ТОВ Торгова Група "Інтерпап", а також між позивачем та ТОВ "Промтехторг"; товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару; платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів ТОВ "Прод-Ресурс"; рахунки, виставлені ТОВ "Прод-Ресурс" позивачу; заявки про необхідність здійснення перевезень.

Тобто, позивачем надані докази як надання позивачу послуг ТОВ "Прод-Ресурс", так і їх подальше використання у власній господарській діяльності, а саме організацію перевезень вантажів на замовлення ТОВ Торгова Група "Інтерпап" та ТОВ "Промтехторг", що відповідає основному виду діяльності позивача, який міститься в його реєстраційних документах.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та не спростовано судом апеляційної інстанції, що на момент виписки податкових накладних позивачу за перевірений період, ТОВ "Прод-Ресурс" було зареєстровано як суб'єкт господарювання та як платник податку на додану вартість, а тому мало право виписувати податкові накладні. При цьому, позивач мав право розраховувати на добросовісність дій свого контрагента.

Разом з тим, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою контрагентом своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням цим контрагентом правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не можуть ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції, що наявність окремих недоліків в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та товарно-транспортних накладних не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Не заслуговують також уваги посилання апелянта на неподання ТОВ "Прод-Ресурс" балансу підприємства та звіту 1-ДФ за ІІІ квартал 2014 року як докази відсутності в останнього працівників та відповідно відсутність факту здійснення господарських операцій, оскільки саме по собі неподання звітності не є доказом відсутності трудових та інших ресурсів. При цьому, податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того за рахунок яких ресурсів - власних чи залучених, виконують свої договірні зобов'язання контрагенти цього платника податків.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що до початку здійснення кожного перевезення вантажу між позивачем та ТОВ "Прод-Ресурс" підписувались заявки на перевезення вантажу у яких відображено маршрут перевезення, найменування вантажу, його кількість, дата і адреса завантаження, вартість перевезення, назва та державні номерні знаки автомобілів, що здійснювали перевезення, а також прізвище та ім'я водія. Відповідні дані знайшли своє відображення у товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів за перевірений період.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність посилання контролюючого органу в акті перевірки про відсутність відображення у звітності з ПДВ ТОВ "Прод-Ресурс" операцій з позивачем як на доказ відсутності факту здійснення господарських операцій, оскільки при здійсненні господарських взаємовідносин, позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи послуг цим контрагентам, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків постачальниками, або за можливу недостовірність відомостей про них.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання позивача, що невідповідність дат завантаження товару датам складання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкових накладних, що зазначена в акті як одну з підстав, яка позбавляє ПП «Людмила-Транс» права на податковий кредит, не є доказом відсутності факту господарських операцій між ним та ТОВ «Прод-Ресурс», оскільки можливість складення первинних бухгалтерських документів після проведення господарської операції передбачено положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та обумовлено специфікою самих перевезень, тобто віддаленістю населених пунктів, витратами часу на завантаження та розвантаження товарів.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апелянтом вказаний висновок суду першої інстанції не спростовано. Відповідачем доказів, які б спростовували наданні позивачем докази суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентами надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Отже, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 р., залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Людмила-Транс" до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, залишити без змін.

Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п`ять днів після направлення їх копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.