Рішення

від 11.03.2015 по справі 22-ц/796/4200/2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м . Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/4200/2015 Головуючий у першій інстанції - Шевченко Т.М.

Доповідач - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Оніщука М.І.,

суддів Українець Л.Д., Крижанівської Г.В.,

при секретарі Троц В.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року по цивільній справі позовом ОСОБА_2 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок», третя особа: директор-художній керівник Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» ОСОБА_6 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок», в якому просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В обґрунтування заявлених вимог вказував, що він працював у відповідача на посадах актора-ляльковода з 1987 pоку. У 2006 році йому присвоєно звання заслуженого артиста України. Наказом № 45-к від 27.06.2014 позивача звільнено з посади артиста-ляльковода, провідного майстра сцени з 30.06.2014 у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штату). На думку позивача, звільнення пов'язано не із скороченням штату, викликаним об'єктивними і обґрунтованими причинами, а з помстою та особистими стосунками, які склалися між ним та керівництвом театру через активну громадську позицію у визначенні долі театру. Крім того, скорочення штату або чисельності працівників не було, а порядок звільнення з цих підстав відповідачем не дотримано, оскільки позивачу не було запропоновано іншу посаду. Також зазначав, що він є членом профкому, а тому користується гарантіями для осіб, які перестали бути членами профкому. Відповідачем порушено його право на працю, чим заподіяно моральної шкоди, яку він оцінює в 25 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2015 позов задоволено частково:

- визнано незаконним та скасовано наказ № 45-к від 27.06.2014 художнього керівника Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_2 з посади артиста-ляльковода, провідного майстра сцени Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- поновлено ОСОБА_2 на посаді артиста-ляльковода, провідного майстра сцени Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» з 30.06.2014;

- стягнуто з Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 49 460 грн. 81 коп. та моральну шкоду в сумі 3 000 грн.;

- стягнуто з Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» на користь держави судовий збір у розмірі 616 грн. 41 коп.;

- рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вважає, що судом невірно обраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу; суд дійшов хибного висновку про те, що відповідач не мав правових підстав для скорочення штату на час звільнення позивача; суд безпідставно задовольнив вимогу про відшкодування моральної шкоди, а також порушив вимоги процесуального закону, безпідставно відмовивши у допиті свідків за клопотанням представника відповідача.

Представники відповідача та третя особа в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Позивач та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю і необґрунтованістю та просили рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене у відповідності з вимогами закону.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а тому останній підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки встановлено порушення трудових прав позивача, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вказані висновки суду є законними і обґрунтованими, за виключенням висновку суду щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з яким колегія суддів не може погодитися, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що наказом № 148-к від 08.10.1987 позивач був прийнятий на роботу на посаду артиста 1-ї категорії, а відповідно до наказу № 122-к від 23.12.1991 на посаду актора вищої категорії.

Рішенням трудового колективу Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» від 10.04.2014, оформленим протоколом загальних зборів № 10, достроково припинені повноваження і перебування у складі комітету профспілки ОСОБА_2 за неналежне виконання своїх обов'язків (Т. 1, а.с. 178).

Наказом № 21-к від 25.04.2014 директора-художнього керівника театру ОСОБА_6 введена в дію нова редакція штатного розпису з врахуванням того, що з 29.06.2014 виведені із штатного розпису 2 штатні одиниці, а саме артист-ляльковод провідний майстер сцени та артист-ляльковод вищої категорії (Т. 1, а.с. 181).

Наказом № 29-к від 29.04.2014 вирішено попередити ОСОБА_2, який займав посаду артиста-ляльковода провідного майстра сцени про подальше вивільнення 29.06.2014 у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. З даним наказом позивач був ознайомлений 30.04.2014 (Т. 1, а.с. 187).

Наказом № 22-к від 29.04.2014 запропоновано ОСОБА_2 взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, а саме артиста-ляльковода першої категорії (Т. 1, а.с. 189).

Наказом № 34-к від 15.05.2014 ОСОБА_2 вирішено попередити про подальше вивільнення 30.06.2014 у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (Т. 1, а.с. 196).

Рішенням від 28.05.2014 засідання первинної профспілкової організації Київського академічного театру ляльок (оформленого протоколом № 16), надано згоду на розірвання трудових відносин на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатів) з ОСОБА_2 (Т. 1, а.с. 201).

Наказом № 45-к від 27.06.2014 ОСОБА_2 звільнено з 30.06.2014 у зв'язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (Т. 1, а.с. 20).

Відповідач вказував на те, що театр був змушений розробити заходи економічного і раціонального використання бюджетних коштів на виконання Постанови КМУ від 01.03.2014 № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», Розпорядження виконавчого органу КМР (КМДА) № 320 «Про заходи щодо наповнення бюджету м. Києва, економічного і раціонального використання бюджетних коштів та посилення фінансово-бюджетної дисципліни у 2014» від 31.03.2014 та наказу № 66 Департаменту культури виконавчого органу КМР (КМДА) «Про затвердження плану заходів щодо економічного та раціонального використання бюджетних коштів» від 07.04.2014.

На виконання вказаних нормативно-правових актів, 16.04.2014 директор-художній керівник театру ОСОБА_6 видав наказ № 18 «Про затвердження плану заходів щодо економічного та раціонального використання бюджетних коштів», відповідно до якого вирішено було розглянути на засіданні Ради фахівців та погодити з комітетом профспілки театру план заходів щодо економічного та раціонального використання бюджетних коштів, керівникам відділів та структурних підрозділів до 20.04.2014, внести пропозиції щодо плану заходів з економічного та раціонального використання бюджетних коштів (Т. 1, а.с. 134).

Наказом № 20 від 18.04.2014 затверджено плац заходів щодо економічного та раціонального використання бюджетних коштів, згідно з яким передбачалося затвердження нової редакції штатного розпису театру відповідно до затвердженого фінансування театру на 2014 рік із врахуванням пропозицій керівників цехів та структурних підрозділів театру.

Відповідно до доповідної головного режисера театру ОСОБА_8 акторський склад театру можливо було скоротити до 22 акторів.

Також судом встановлено, що позивач має вищу освіту за спеціальністю «режисер». В трудових відносинах з відповідачем перебуває з 1987 року, працював на посадах: актора-ляльковода першої категорії, актора-ляльковода вищої категорії, провідного майстра сцени, з 2006 року - заслужений артист України. Також з 1987 року був заступником голови профкому. Відповідно до посадових обов'язків позивач зіграв ролі в нових виставах. Також актор виконує провідні ролі у виставах поточного репертуару, був учасником багатьох міжнародних фестивалів театру ляльок. Також з 2005 року працює на посаді старшого викладача кафедри акторського мистецтва та режисури театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що 03.07.2014 в Театрально-видовищному закладі культури «Київський академічний театр ляльок» проходив конкурс на заміщення вакантних посад артиста-ляльковода 1 категорії, за результатами якого на вакантні посади артиста-ляльковода 1 категорії терміном на 2 календарні роки були обрані ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (Т. 2, а.с. 74).

Відповідачем не заперечувалось, що позивачу не пропонувались посади, за якими були прийняті на роботу ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Штатний розпис театру з 01.07.2014 узгоджений з Департаментом культури 03.07.2014 (Т. 1, а.с. 152). Новий штатний розпис з артистичним складом у кількості 25 посад (замість 27) затверджений відповідачем без узгодження з Департаментом культури КМДА з 01.07.2014. Станом на 29.04.2014 (дата попередження позивача про скорочення штату) за інформацією відповідача було зайнято 24 посади артистичного складу (Т. 1, а.с. 204), тобто одна посада артиста-ляльковода першої категорії була вакантною.

У 5 із 24 працівників артистичного складу з 29.06.2014 закінчувалася дія строкових трудових договорів, тобто звільнялось ще 5 посад, а отже на дату попередження позивача була одна вакантна посада, а на дату звільнення шість вакантних посад. Відповідач підтвердив, що наказом від 29.04.2014 оголосив конкурс на шість вакантних посад акторів, за результатами проведеного 03.07.2014 конкурсу на роботу прийнято 5 акторів, а одна посада залишилась вакантною.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частина 2 вказаної статті імперативно встановлює, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові інші роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з відповідними змінами) роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулює вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, чи організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом першої інстанції дотримано вищеозначених вимог закону, а відтак суд дійшов цілком законних та обґрунтованих висновків про недотримання відповідачем процедури звільнення позивача у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, оскільки фактично скорочення чисельності працівників не мало місця і належних та допустимих доказів цього відповідачем не надано. Також, позивачу не було запропоновано іншу роботу, а пропозиція прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, суперечить вимогам закону. Крім цього, відповідачем при звільненні позивача не було враховано вимоги ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ОСОБА_2 - заслужений артист України, має 6 державних відзнак, 27 років безперервно працював у театрі, має найбільшу продуктивність).

При цьому, є не обґрунтованими доводи апелянта про те, що судом було проігноровано ту обставину, що проведення скорочення було проведено на виконання постанови КМУ від 01.03.2014 № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», Розпорядження виконавчого органу КМР (КМДА) № 320 «Про заходи щодо наповнення бюджету м. Києва, економічного і раціонального використання бюджетних коштів та посилення фінансово-бюджетної дисципліни у 2014» від 31.03.2014 та наказу № 66 Департаменту культури виконавчого органу КМР (КМДА) «Про затвердження плану заходів щодо економічного та раціонального використання бюджетних коштів» від 07.04.2014, оскільки вказані нормативно-правові акти не містять вказівок (рекомендацій) щодо скорочення чисельності працівників.

Також не заслуговують на увагу доводи скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки у відповідності з вимогами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Врахувавши вимоги вказаної норми закону, встановивши порушення трудових прав позивача та виходячи з вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.

Крім цього, є безпідставними твердження апелянта про порушення судом норм процесуального права у зв'язку з відмовою в задоволенні клопотання представника відповідача про допит свідків, оскільки це є правом суду, який спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. Водночас, слід наголосити, що відповідач вважаючи таку відмову неправомірною, в суді апеляційної інстанції не скористався правом на звернення до суду з таким клопотанням під час апеляційного розгляду справи та, відповідно, не навів доводів на його обґрунтування.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Висновок суду про необхідність виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтується на вимогах ст. 235 КЗпП України.

Разом з цим, при визначенні суми середнього заробітку суд першої інстанції допустився помилки.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок). Зокрема, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Керуючись даними, які наявні в матеріалах справи, а саме довідка про загальну суму доходів позивача в період з квітня по травень 2014 року, табель обліку та використання робочого часу акторів за квітень та травень 2014 року можна визначити, що загальна сума доходів позивача складає за квітень-травень 2014 року без відрахувань податків 15 372 грн. 54 коп. Загальне число відпрацьованих днів за квітень-травень відповідно до табелю обліку та використання робочого часу 49 днів. Відтак, середньоденна заробітна плата становить 313 грн. 73 коп. (15 372,54 грн. : 49 днів). Час вимушеного прогулу відповідно до матеріалів справи становить з 30.06.2014 по 02.02.2015. На підставі листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 кількість робочих днів за визначений період часу складає 151 день, а отже, оплата за час вимушеного прогулу становить 47 373 грн. 23 коп. (313,73 грн. х 151 день).

Виходячи з наведеного, до сплати позивачу підлягає середній заробіток у сумі 47 373 грн. 23 коп., що не заперечувалось позивачем та його представником в суді апеляційної інстанції.

Крім того, як пояснив представник відповідача рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано відповідачем - 03.02.2015 видано наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді. Після цього ОСОБА_2 було надано відповідачу трудову книжку, яка весь час розгляду справи в суді першої інстанції знаходилась у ОСОБА_2

Із трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що з 16.09.2014 по 03.02.2015 ОСОБА_2 працював на посаді старшого викладача (доцента кафедри) кафедри акторського мистецтва та режисури театру ляльок за строковим трудовим договором в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід) за півроку з 01.09.2014 року, виданої ОСОБА_2 загальний розмір заробітної плати (доходу) з якої сплачено страхові внески за період з 16.09.2014 по 03.02.2014 становить 7 549 грн. 25 коп.

З огляду на викладене, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму заробітної плати одержаної ним за іншим місцем роботи і становить 39 828 грн. 98 коп. (47 373,23 грн. - 7 549,25 грн.), з чим також погодились позивач та його представник в суді апеляційної інстанції.

Водночас, є обґрунтованими доводи апелянта про те, що суд визначає середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначається в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, в резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід вказувати про виплату цієї суми з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів. З даними доводами апелянта погодився позивач та не заперечував проти зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу й зазначення про утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду шляхом зменшення визначеного судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зазначення про те, що ця сума підлягає стягненню з відповідача з утриманням податків і інших обов'язкових платежів.

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307-309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» - задовольнити частково .

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року в частині стягнення з Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити .

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр ляльок» (м. Київ, вул. Грушевського, 1-А, ідентифікаційний код 02224583) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39 828 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 98 коп. з утриманням податків і інших обов'язкових платежів .

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року - залишити без змін .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді