Ухвала

від 27.01.2015 по справі 804/14165/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/48425/14

К/800/48474/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТДЕТАЛЬ ЛТД» та касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 та постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014 у справі №804/14165/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТДЕТАЛЬ ЛТД» доДержавної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТДЕТАЛЬ ЛТД» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому з урахуванням зміни позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 21.11.2013 №0006541540 про визначення суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 109603,39 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 22835,05 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 21.11.2013 №0006541540.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014 у даній справі, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 21.11.2013 №0006541540 в частині донарахування основного платежу в сумі 85246,99 грн. та 745, 96 грн. штрафних санкцій. В решті постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка податкової звітності позивача з орендної плати за землю за період: травень-грудень 2010 року, січень-грудень 2012 року та січень-квітень 2013 року, за результатами якої складено акт від 04.06.2013 №1468/15-4/19155343.

За висновками акту перевірки позивачем в порушення вимог пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, після отримання податкових запитів ДПІ, не надано уточнюючі податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2010-2013 роки. В порушення статті 2 Закону України «Про плату за землю» та пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України занижено розмір податкового зобов'язання по орендній платі за землю за травень-грудень 2010 року, 2011-2012 роки та січень - квітень 2013 року на суму 109603,39 грн.

На підставі зазначеного акту та за результатом оскарження, прийнятого на підставі нього рішення від 26.06.2013 №0002761540 у порядку адміністративного оскарження, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 №0006541540 про визначення суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 109603,39 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 22835,05 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що жоден нормативно-правовий акт не передбачає можливості зміни істотної умови договору, в тому числі і розміру орендної плати, орендодавцем або орендарем, в односторонньому порядку або автоматичної її зміни (в разі законодавчої зміни її граничного розміру).

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність спірного рішення в частині донарахування позивачу орендної плати за користування земельними ділянками з травня по грудень 2010 року без перегляду встановленого розміру орендної плати у договорі оренди землі шляхом внесення відповідних змін до нього. Проте скасував судове рішення в частині задоволення позовних про неправомірність донарахування позивачу орендної плати за користування земельними ділянками з січня 2011 по квітень 2013 року, мотивуючи рішення тим, що у зв'язку з набуттям чинності Податкового кодексу України, в тому числі і щодо зміни розміру ставок орендної плати, положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать Податковому кодексу України частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами Податкового кодексу України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач користується земельними ділянками площею 0,1225 га, 0,4419 га, 0,1383 га, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Газети «Правда» 35-А на підставі договорів оренди від 21.10.2003 №№ 4480, 4481, 4479 терміном дії до 30.07.2018, укладених з Дніпропетровською міською радою.

Відповідно до пункту 3.1 названих договорів сума орендної плати за земельні ділянки на термін дії договору складає: за ділянку площею 0,1225 га - 58147,40 грн., за ділянку площею 0,4419 га - 195220,15 грн., за ділянку площею 0,1383 га - 65647,20 грн.

Судами також встановлено, що у перевіряємому періоді позивачем було задекларовано та розраховано суму орендної плати за земельні ділянки відповідно до умов договорів.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності встановлено Законом України «Про оренду землі» (в редакції чинній у період спірних правовідносин 2010 року) та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Статтями 21 Закону України «Про оренду землі» та 8 Закону України «Про плату за землю» передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Разом із тим, статтею 30 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відтак, з огляду на вимоги вищенаведених норм, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у 2010 році зміна розміру земельного податку згідно із Законом, відповідно і розміру орендної плати є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, однак зазначене не тягне автоматичні зміни орендної палати та, відповідно, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням.

Між тим, з 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Пункт 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлює мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми, також, чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає правильним застосування судом апеляційної інстанції у даних спірних правовідносинах їх положень, у зв'язку з чим суд дійшли обґрунтованого висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Дані висновки також узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постановах від 11.06.2013 у справі № 21-443а12 та від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційних скарг про те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки в розмірі 85246,99 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 16745,96 грн. є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТДЕТАЛЬ ЛТД» та Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко