Ухвала

від 10.03.2015 по справі 816/2024/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" березня 2015 р. м. Київ К/800/49240/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Бетон» на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року по справі № 816/2024/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Бетон» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Бетон» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.03.2014 року №0001052202/357.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року, у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ «Бетон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами та встановлено порушення позивачем приписів пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі даного висновку відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001052202/357, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 612022,50 грн., в тому числі 408015,00 грн. - основний платіж, 204007,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом спірного рішення слугувало те, що згідно «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» встановлено відхилення між сумами податкових зобов'язань позивача та його контрагентів, а також висновок актів ДПІ у Печерському районі Головного правління Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача. Крім того, на думку податкового органу, надані ПАТ «Бетон» товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням норм діючого законодавства

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Крім того, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Крім того, попередніми судовими інстанціями значено, що для підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій позивачем надано недостатньо документів. Зокрема, акти виконаних робіт (наданих/отриманих послуг) та товарно-транспортні накладні заповнені з недоліками, тому не дозволяють з'ясувати рух активів у процесі здійснення господарських операцій.

Вищий адміністративний суд України вважає такі висновки попередніх судових інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит може формуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Докази, надані платником податку на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів не може сама по собі свідчити про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, з урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, чи наявності у таких документах недоліків, не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція висловлена і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Оскільки зазначені обставини справи не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Бетон» задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року по справі № 816/2024/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Бухтіярова І.О. підписЮрченко В.П.