Ухвала

від 11.03.2015 по справі 815/4988/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4988/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Жукової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Столес Лоджистік до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

05.09.2014р. товариство з обмеженою відповідальністю Столес Лоджистік звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2014 року №0002122202.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає у задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з 04.06.2014р. по 11.06.2014р. на підставі повідомлення від 03.06.2014 року №222/15-54-22-02 та наказу від 03.06.2014 року №556, посадовими особами відповідача, згідно з п.п.20.1.4 п.20.2 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст.79 Податкового кодексу України, проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ Столес Лоджистік по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ Бізнес Карго за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року, ТОВ ТД Орлан за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року, ТОВ Левіском за період з 01.12.2013 року по 31.01.2014 року, ТОВ Снатр Лайн за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої складений акт від 11.06.2014р. №1450/15-54-2202. /т.1 а.с.12-33/

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп198.1-198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення податкового кредиту, в результаті чого занижено податку на додану вартість на суму 265074грн., у тому числі: грудень 2013 року на суму 37117грн., січень 2014 року на суму 22700грн., лютий 2014 року на суму 102487грн., березень 2014 року на суму 102770грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0002122202 від 25.06.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 397611грн. (за основним платежем на суму 265074грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 132537грн.). /т.1 а.с.34/

Разом з тим, відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Судом не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, яка, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та дієздатними юридичними особами.

За умови реального здійснення господарських операцій, які призвели до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару (послуг).

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ Бізнес Карго , ТОВ ТД Орлан , ТОВ Левіском , ТОВ Снатр Лайн та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Так, за договорами на перевезення вантажів та надання транспортно-експедиційних послуг ТОВ Бізнес Карго , ТОВ ТД Орлан , ТОВ Левіском , ТОВ Снатр Лайн здійснили на замовлення позивача перевезення вантажу.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема: договорами, актами прийому-передачі робіт, експедиторськими звітами, актами надання послуг, рахунками фактурами, рахунками на оплату постачальника, нарядами-замовленнями, міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR), оборотно-сальдовими відомостями, звітами про дебітові і кредитові операції, податковими накладними, платіжними дорученнями. /т.1 а.с.157-229, т.2 а.с.1-251, т.3 а.с.-249, т.4 а.с.1-200, т.5 а.с.1-149, т.6 а.с.1-147, т.8 а.с.89-239, т.9 а.с.33-251, т.10 1-70/

При цьому, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з контрагентами ТОВ Бізнес Карго , ТОВ ТД Орлан , ТОВ Левіском , ТОВ Снатр Лайн .

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку з приводу реальності господарських взаємовідносин, правильності формування позивачем податкового кредиту та протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: О.І. Шляхтицький