Ухвала

від 10.02.2015 по справі 813/9099/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 р. № 876/2458/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

04.12.2013 позивач - ФОП ОСОБА_3 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення є безпідставними та необґрунтованими, оскільки підставою для формування податкового кредиту є податкові накладні, видані у відповідності до вимог чинного законодавства та первинні бухгалтерські документи, які підтверджують суми податкового кредиту. Позивачем правомірно включено суми ПДВ до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ «ПФГ 2005». Реальність господарських операцій щодо поставки вапна гашеного підтверджується усіма первинними документами, які були представлені до перевірки, а саме: прихідними, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками про оплату товару, товарно-транспортними накладними, які підтверджують факт руху товару. Висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій та про неможливість контрагента ТОВ «ПФГ 2005» реально виконати роботи та надати послуги, з підстав, які стосуються відомостей про нього (відсутність за місцезнаходженням, відсутність необхідних ресурсів для здійснення діяльності) є лише припущенням. Також, на думку позивача, ДПІ не має права надавати висновки про нікчемність правочинів, вчинених юридичними особами, оскільки визнавати недійсними господарські зобов'язання може лише суд.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2014 позов задоволено повністю.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що операції з купівлі-продажу вапна між ПП ОСОБА_3 та ТОВ «ПФГ 2005» є безтоварними, оскільки необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності передумов не було, встановлено розбіжності в задекларованих сумах податків. Покликається на недоліки первинних документів, які не дають можливості встановити хто і яким чином при відсутності ТОВ «ПФГ 2005» за місцезнаходженням, при відсутності умов для здійснення підприємницької діяльності здійснював продаж, поставку товару. Зокрема апелянт зазначає, що згідно товарно-транспортних накладних місцем завантаження товару м. АДРЕСА_2 а місцем розвантаження АДРЕСА_1. Однак, докази наявності за вказаними адресами у позивача та його контрагента складських приміщень відсутні.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Позивач у судове засідання не прибув, хоча належним чином, повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, а тому згідно ч. 4 ст. 196 КАС України його неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 24.09.2013 по 30.09.2013 працівниками ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_3, з питань повноти нарахування та сплати ПДВ за взаємовідносинами з ТОВ «Промислово-Фінансова Група 2005» за період з травня по липень 2012 року, результати якої оформлені актом від 07.10.2013 № 193/17-1002/НОМЕР_2 (а.с. 11-21).

Згідно висновків цього акта, податковим органом встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 24480 грн, у т.ч. за травень 2012 року - 10480 грн, за червень 2012 року - 11700 грн, за липень 2012 року - 700 грн, вересень 2012 року - 2200 грн.

До таких висновків відповідач дійшов з огляду на те, що під час перевірки встановлено неможливість здійснення операцій купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ТОВ «ПФГ 2005», в якого відсутні необхідні ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності, а саме підприємство відсутнє за місцезнаходженням. Вказані обставини встановлено на підставі акта перевірки ДПІ у Рогатинському районі Івано-Франківської області від 14.03.2013 № 125/220/37684584. Підставою висновків про безтоварність господарських операцій стало також і те, що на думку ДПІ, ці операції не підтверджуються первинними документами, зокрема відсутні ТТН.

За результатами перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення 30.10.2013 № НОМЕР_1, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем ПДВ на суму 36720 грн (24480 грн - основний платіж, 12240 грн. - штрафні санкції) (а.с. 22).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПФГ 2005» підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами, які були надані податковому органу під час перевірки та підтверджують факт придання, оприбуткування та оплату товару. Разом з тим, суд першої інстанції визнав безпідставним посилання податкового органу на акт перевірки ДПІ у Рогатинському районі, складеного за наслідками перевірки ТОВ «ПФГ 2005», оскільки таку перевірку проведено на основі поданої звітності, наявної інформаційної бази даних. Відсутність контрагента за податковою адресою не є безумовною підставою для оцінювання операцій з купівлі-продажу товару на предмет її безтоварності. Як вбачається, перевірку ТОВ «ПФГ 2005» не вдалось провести, таку проведено на основі поданої звітності, наявної інформаційної бази даних. Щодо фактів порушення податкового законодавства, то суд першої інстанції зазначив, що один платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки про відсутність будь-яких умов для здійснення фінансово-господарської діяльності отримані з аналізу податкової звітності, які податковим органом і не перевірялись і однозначно не доведені навіть актами. Крім того, самі по собі ці обставини не можуть впливати на зміст господарської операції. Отже, причини за яких складено акт перевірки ТОВ «ПФГ 2005», жодним чином не стосуються та не впливають на договірні зобов'язання, що виникли між ними.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).

В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту з ПДВ є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що 02.04.2012 на підставі укладеного з ТОВ «ПФГ 2005» (Продавець) договору поставки № 3, ПП ОСОБА_3 (Покупець) купував товар (вапно гашене).

На виконання договору, ТОВ «ПФГ 2005» поставило ОСОБА_3 товар (вапно гашене), про що виписано накладні, а саме: № 2 від 27.04.2012 на суму 980 грн, 1,96 тн; № 5 від 03.05.2012 на суму 25000 грн, 50 тн; № 7 від 10.05.2012 на суму 11900 грн, 23,8 тн; № 10 від 04.06.2012 на суму 40000 грн, 80 тн; № 11 від 05.06.2012 на суму 26600 грн, 53,2 тн; № 14 від 02.07.2012 на суму 4200 грн; № 19 від 26.07.2012 на суму 13200 грн, 26,400 тн.).

Також продавцем товару для позивача виписано податкові накладні на підставі яких, останнім сформовано податковий кредит з ПДВ, а саме: № 5 від 03.05.2012, № 7 від 10.05.2012, № 10 від 04.06.2012, № 11 від 05.06.2012, № 14 від 27.06.2012, № 19 від 26.07.2012).

Оплата за товар проведена у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку (а.с. 31-39). Заборгованість по взаєморозрахунках відсутня.

Також, ОСОБА_3 на підтвердження факту транспортування товару, надав наявні в нього копії товарно-транспортних накладних № 03051 від 03.05.2012, № 10052 від 10.05.2012, № 04062 від 04.06.2012, № 05062 від 05.06.2012, № 02071 від 02.07.2012, № 02071 від 02.07.2012, № 260715 від 16.07.2012 згідно з якими перевезення відбувалось з м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230 до м. Львова, вул. Тракт Глинянський, 34. В ТТН вказано особу водія (ОСОБА_4), автоперевізник ПП ОСОБА_5 (місцезнаходження АДРЕСА_3), автомобіль яким перевозився товар (МАН НОМЕР_3), відомості про вантаж, що відповідає накладним.

Контрагент позивача на час здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ та мав відповідне свідоцтво № 200038972, що підтверджується наявною у справі копією цього свідоцтва (а.с. 94), а також відомостями з акта перевірки від 14.03.2013 № 125/220/37684584, якому зазначено, що свідоцтво платника ПДВ № 200038972 - актуальне (а.с. 68).

Крім того, відомості про ТОВ «ПФГ 2005» (ЄДРПОУ № 37684584), як на час здійснення господарських операцій так і на час розгляду справи внесені до ЄДРЮОФО, що підтверджується інформацією з Реєстраційного порталу http://irc.gov.ua, який функціонує згідно Наказу Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1846/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2105/22417.

На підставі наведених вище обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що згадані вище господарські операції між позивачем та ТОВ «ПФГ 2005» мають реальний характер, оскільки факт поставки вапна підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками. Контрагент позивача на час здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ, а тому у відповідності до ст. 201 ПК України вправі був виписувати податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність ТТН, оскільки як вбачається із матеріалів справи, позивач отримавши акт перевірки надіслав податковому органу на нього заперечення до якого долучив копії ТТН за травень-липень 2013 року в кількості 16 шт. (а.с. 149-151), що узгоджується з положеннями абз. 2, 4 п. 44.7 ст. 44 ПК України, яким передбачено право платника податків після отримання акта перевірки надати контролюючому органу документи, що визначені у акті як відсутні.

Відповідно до абз. 4 п. 86.7 ст. 86 ПК України рішення про визнання грошових зобов'язань приймається керівником державної податкової служби (або його заступником) з урахування результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності).

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції відсутність товарно-транспортних накладних, само по собі, не свідчить про нікчемність господарських операцій. З твердженням ДПІ про обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних, як безумовного доказу факту поставки товару, погодитись не можна, зважаючи на основні принципи формування податкового кредиту, підтвердженням яких є відповідні розрахункові, платіжні та інші документи; серед обов'язкових таких документів ТТН немає. Відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами. Право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товарно-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товарно-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту.

Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання апелянта на відсутність доказів наявності складських приміщень у ФОП ОСОБА_3, оскільки у акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податковий орган сам встановив наявність у позивача орендованого приміщення по АДРЕСА_1 (а.с. 12). Саме за вказаною адресою і здійснювалась поставка вапна, згідно ТТН.

На підтвердження реальності придбання у ТОВ «ПФГ 2005» вапна гашеного, позивачем до матеріалів справи долучено документи, щодо подальшої реалізації придбаного товару ТОВ "БФ "Жовква ЛТД", ТОВ "Бетоніка", ДП "Західбудсервіс" ВАТ "Яворівбуд", "Максрембуд" (а.с. 95-138).

Щодо посилання апелянта на акт перевірки ТОВ «ПФГ 2005» від 14.03.2013 № 125/220/37684584, яким встановлено відсутність підприємства за податковою адресою (м. Рогатин, вул. Галицька, 125/2) та на наявність розбіжностей між даними задекларованими позивачем та його контрагентом, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі обставини не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Така позиція суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 31.01.2011 № 21-47а10, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час вирішення спору у подібних правовідносинах.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, виїзну перевірку ТОВ «ПФГ 2005», згідно вказаного вище акта, не вдалось провести, таку проведено на основі поданої звітності, наявної інформаційної бази даних, без дослідження первинних документів. Висновки про відсутність будь-яких умов для здійснення фінансово-господарської діяльності отримані з аналізу податкової звітності, які податковим органом і не перевірялись і однозначно не доведені навіть актами. Крім того, само по собі ці обставини не можуть впливати на зміст господарської операції. Отже, причини за яких складено акт перевірки ТОВ «ПФГ 2005», жодним чином не стосуються та не впливають на договірні зобов'язання, що виникли між ними.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочину, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагента на порушення укладеним договором публічного порядку та на спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у спірних правовідносинах не допускав порушень п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, оскільки господарські операції між ним та ТОВ «ПФГ 2005» мають реальний характер та підтверджені усіма характерними для даного виду операцій первинними документами. Висновки податкового органу про нікчемність правочинів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у справі № 813/9099/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 13.02.2015.