Постанова

від 10.03.2015 по справі 826/17642/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17642/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудкомплект-2000» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Укрбудкомплект-2000» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов'язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013; скасувати наказ від 15.07.2014 №702 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект 2000» з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов'язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013; скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.08.2014 №0010932212 та №0010942212.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до наказу ДПІ у Шевченківському районі від 15.07.2014 №702 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» (код за ЄДРПОУ 35548375)» на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України наказано забезпечити проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по відносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 на 5 робочих днів з 15.07.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 21.07.2014 №1237/26-59-22-12/35548375 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» (код за ЄДРПОУ 35548375) з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов'язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» (код за ЄДРПОУ 38319825), ТОВ «Бравіус» (код за ЄДРПОУ 38292369) за період з 01.01.2011 по 31.12.2013», в якому встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок прибуток за 2012, 2013 роки на суму 65 895,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень, листопад 2012 року та травень 2013 року на загальну суму 65 087,78 грн.

На підставі акту перевірки 04.08.2014 відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0010932212, згідно якого ТОВ «Укрбудкомплект 2000» збільшено суму грошового зобов'язання з податку прибуток на 82 369, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 65 895,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 474, 00 грн.;

- №0010942212, згідно якого ТОВ «Укрбудкомплект 2000» збільшено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість на 81 360, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 65 088, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 272, 00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ДПІ у Шевченківському районі не доведено правомірність дій по проведенню перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог адміністративний позов ТОВ «Укрбудкомплект-2000» підлягає задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що дії ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві по проведенню перевірки та оформленні її результатів, а також при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є правомірними та такими, що проведенні згідно до норм податкового законодавства, а тому позивачу в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 у справі № 21-25а10 вказано, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки, а тому позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, позивач допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та як наслідок не використав свого права недопуску посадових осіб Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві до проведення перевірки, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов'язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 та скасування наказу від 15.07.2014 №702 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект 2000» з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов'язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

Щодо позовної вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.08.2014 №0010932212 та №0010942212, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Укрбудкомплект-2000» (покупець) та ТОВ «Каргаріус» (постачальник) 01.10.2012 укладено договір поставки товару №0110/2, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити будівельні матеріали, найменування, асортимент, марка, одиниця виміру, кількість якого зазначаються в погоджених сторонами специфікаціях.

Згідно зі специфікаціями та видатковими накладними протягом жовтня та листопада 2012 року постачальник поставив позивачу труби, стовбури сміттєпроводу, хомути та інші товари, та виписав податкові накладні на загальну суму 243 763,55 грн., у тому числі податок на додану вартість - 40 627,26 грн.

07.05.2013 між ТОВ «Укрбудкомплект-2000» (покупець) та ТОВ «Бравіус» (постачальник) укладено договір поставки товару №0705/1, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити будівельні матеріали, найменування, асортимент, марка, одиниця виміру, кількість якого зазначаються в погоджених сторонами специфікаціях.

Згідно зі специфікаціями та видатковими накладними протягом травня 2013 року постачальник поставив позивачу ліфтові портали, фланець, стакани ствола сміттєпроводу, хомут опорний та виписав податкові накладні на загальну суму 146 762,77 грн., у тому числі податок на додану вартість - 24 460,46 грн.

Оплата за виконані роботи здійснювалась позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу, що згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (директор ТОВ «Бравіус»), який відбувся у приміщенні ГСУ фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України, ОСОБА_2 пояснила, що вона не приймала участі у здійсненні господарських операцій ТОВ «Бравіус», будь-яких первинних документів не підписувала.

Також, в матеріалах справи наявні пояснення гр. ОСОБА_3, який пояснює, що він за грошову винагороду та без мети ведення господарської діяльності зареєстрував ТОВ «Каргіріус».

Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013, визнано винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205 КК. України (пособництво у створенні ряду фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності), у тому числі у реєстрації ТОВ «Бравіус» та ТОВ «Каргіріус».

Відповідно до постанови Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що виписані контрагентами позивача податкові накладні, які стали підставою для формування ТОВ «Укрбудкомплект 2000» податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, що не було встановлено судом першої інстанції.

Крім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так, на підтвердження позиції стосовно безтоварного характеру фінансово-господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, відповідачем було проаналізовано податкову звітність ТОВ «Укрбудкомплект 2000» та встановлено відсутність управлінського та технічного персоналу та відсутність умов для ведення господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду ще й на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус», не потребує доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.08.2014 №0010932212 та №0010942212 є правомірними, оскільки винесені з дотриманням норм чинного податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували правомірність позовних вимог, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2015 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудкомплект-2000» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.,

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 12.03.2015.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.