Постанова

від 16.03.2015 по справі 826/1085/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/50

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( в порядку письмового провадження)

м. Київ

16 березня 2015 року 16:50 № 826/1085/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КУК-Україна" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КУК-Україна» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2014 № 0007502208, № 0007512208 та від 24.11.2014 № 0000152208, № 0000142208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2015 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1085/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2015 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 11.03.2015 представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 11.03.2015 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу від 26.05.2014 № 1307, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено планову виїзну перевірку ТОВ «КУК-Україна» (код ЄДРПОУ 33441453) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 08.07.2014 № 281/1-23-08/33441453 (т. 1, арк. 13-73).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 08.07.2014 № 281/1-23-08/33441453:

- п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 369866,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 27670,00 грн.

На підставі складеного акта перевірки від 08.07.2014 № 281/1- 22 -08/33441453 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014:

- № 0007512208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 34588,00 грн., з якої: за основним платежем - 27670,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6918,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 84);

- № 0007502208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 462333,00 грн., з якої: за основним платежем - 369866,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 92467,00 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств (т. 1, арк. 83).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 23.07.2014 № 0007502208 та № 0007512208 позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, відповідно до ст. 56 ПК України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.10.2014 № 10880/10/26-15-10-06-15 скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208 про сплату ПДВ в частині основного платежу в сумі 966,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 241,50 грн., а в іншій частині - залишено без змін, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007502208 та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 20091,00 грн. (основний платіж - 18601,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1490,00 грн.), а скаргу ТОВ «КУК-Україна» - без задоволення (т. 1, арк. 100-115).

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208 вважається відкликаним, відповідно до пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України.

В той жде час, відповідно до п. 60.6 ст. 60 ПК України, якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення , а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

У зв'язку з чим, 24.11.2014 відповідачем на підставі акта перевірки від 08.07.2014 № 281/1- 22 -08/33441453 та рішення від 23.10.2014 № 18125/7/26-15-10-0612 винесені податкові повідомлення-рішення;

- № 000015208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 20091,00 грн., з якої: за основним платежем - 18601,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1490,00 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств (т. 1, арк. 85);

- № 0000142208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 33380,00 грн., з якої: за основним платежем - 26704,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6676,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 86).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 26.12.2014 скаргу ТОВ «КУК-Україна» залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення від 23.07.2014 № 0007502208 та № 0007512208 з урахуванням рішення, прийнятого за результатами первинної скарги - без змін (т. 1, арк. 118-123).

Крім того, рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.12.2014 ТОВ «КУК-Україна» залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення від 24.11.2014 № 0000142208 та № 0000152208 - без змін (т. 1, арк. 126-128).

Як вбачається з акта перевірки від 08.07.2014 № 281/1- 22 -08/33441453, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали:

- акт ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.08.2013 № 1255/26-57-22-03-07/35704724 щодо перевірки підприємства - постачальника ТОВ «Ятекс» (ЄДРПОУ 35704724) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період серпень 2010 року - вересень 2012 року, у зв'язку з чим не встановлено факт реального здійснення операцій ТОВ «Ятекс» з ТОВ «КУК - Україна» за період: серпень 2010 року - вересень 2012 року, оскільки у ТОВ «Ятекс» відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям за травень 2013 (т. 1, арк. 21);

- акт ДПІ у Джержинському районі м. Харкова від 26.07.2013 № 60/20-30-22-01/35587545 щодо перевірки підприємства - постачальника ТOB «Торговий дім Магія світла» (ТОВ «Харпромсервіс-2013») (ЄДРПОУ 35704724) щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «СПЕЦАГРОРЕСУРС» (код ЄДРПОУ 38112611) за період липень, серпень 2012р. та покупцями даних товарів, робіт, послуг, у зв'язку з чим не встановлено факт реального здійснення операцій ТОВ «Торговий дім Магія світла» (ТОВ «Харпромсервіс-2013») (ЄДРПОУ 35704724) з ТОВ «КУК - Україна» за період: серпень 2010 року - вересень 2012 року, оскільки не встановлено факту передачі повару (надання послуг) від контрагентів-постачальників до ТОВ «ХАРПРОМСЕРВІС-2013» та від ТОВ «ХАРПРОМСЕРВІС-2013» до контрагентів-покупців (т. 1, арк. 22-23);

- акт ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15.11.2013 № 1877/26-57-22-03-07/37588080 щодо перевірки підприємства - постачальника ТОВ «Авіста-Логістик» (ЄДРПОУ 37588080) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 02.03.2011 по 31.12.2012, у зв'язку з чим не встановлено факт реального здійснення операцій ТОВ «Авіста-Логістик» з ТОВ «КУК - Україна» за період з 02.03.2011 по 31.12.2012, оскільки на ТОВ «Авіста-Логістик» не встановлені достатні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності (т. 1, арк. 25-26).

У зв'язку з вищенаведеним, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві дійшла висновку, що у ТОВ «КУК - Україна» відсутнє право на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування по операціях з ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак» (т. 1, арк. 27).

Крім того, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві дійшла висновку, що ТОВ «КУК - Україна» завищено витрати по взаємовідносинах із «КUК Handelsges GmbH» (Австрія).

Як вбачається з акта перевірки, відповідачем було встановлено, що послуги, зазначені в договорі про надання послуг, укладеного з «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) (з пошуку постачальників, інформаційно-консультаційних послуг щодо властивостей товару), не пов'язані із веденням господарської діяльності ТОВ «КУК - Україна», виходячи з того, що постачальники наведені в актах виконаних робіт є постійними постачальниками ТОВ «КУК - Україна», a договори з даними постачальниками, були укладені, до укладання договору між ТОВ «КУК - Україна (Замовник) та «KUK Handelsges GmbH» /Австрія/ (Виконавець), а тому вони не можуть бути віднесені до складу витрат (т. 1, арк. 29).

Крім цього, в акті перевірки зазначено, що не можуть бути віднесені до складу витрат, послуги за ліцензійним договором, укладеним з «КUК Handelsges GmbH» (Австрія), оскільки зазначені послуги не пов'язані із веденням господарської діяльності ТОВ «КУК - Україна», так як не встановлено отримання товарів від «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) та не встановлено укладання ТОВ «КУК - Україна» договорів про нанесення відповідного маркування на упаковку інших постачальників, а оплата за складеними актами в перевіряємому періоді не здійснювалась.

Крім того, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві дійшла висновку, що ТОВ «КУК - Україна» завищено податковий кредит, оскільки бухгалтерські та податкові документи, складені від імені ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістик» складені з порушенням (т. 1 арк. 57).

Однак, позивач не погоджується з такою позицією податкового органу та вважає, що податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007502208, № 007512208 та від 24.11.2014 № 0000152208, № 0000142208 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки, господарські операції між ТОВ «КУК - Україна» та ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак», «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) оформленні належними первинними бухгалтерськими документами та відображені в податковому обліку, в той час я висновки відповідача ґрунтуються виключно на суб'єктивних припущеннях інспекторів відповідача.

Таким чином, позивач стверджує, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно із п. 62.1 ст. 62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом:

- ведення обліку платників податків;

- інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів;

- перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

В той же час, пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України чітко визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним , зокрема, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно п. 60.4 ст. 60 ПК України, у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.10.2014 № 10880/10/26-15-10-06-15 скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208 про сплату ПДВ в частині основного платежу в сумі 966,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 241,50 грн., а в іншій частині - залишено без змін.

Отже, з наведено вбачається, що контролюючим органом, в даному випадку, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві, було зменшено суму грошового зобов'язання ТОВ «КУК - Україна», зазначену у податковому повідомленні-рішенні від 23.07.2014 № 0007512208 в частині основного платежу в сумі 966,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 241,50 грн.

В той же час, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на виконання вимог рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.10.2014 № 10880/10/26-15-10-06-15 було винесене податкове повідомлення-рішення від 24.11.2014 № 0000142208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 33380,00 грн., з якої: за основним платежем - 26704,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6676,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 86).

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208 вважається відкликаним з моменту отримання ТОВ «КУК - Україна» податкового повідомлення-рішення від 24.11.2014 № 0000142208.

Отже, враховуючи, що податкове повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208 є нечинним в силу положень пп. 60.1.3 п. 60.1 та п. 60.4 ст. 60 ПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208.

Крім того, суд звертає увагу позивача що допущені відповідачем описки щодо номеру рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві, винесеного за результатами первинної скарги товариства на податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 № 0007512208 та № 0007512208, а також щодо номеру акта перевірки, які зазначені в спірних податкових повідомлень-рішень не є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2014 № 0007502208 та від 24.11.2014 № 0000152208, № 0000142208 суд зазначає наступне.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «КУК-Україна» (клієнт) та ТОВ «Авіста-Логістік» (експедитор) було укладено договір транспортного експедирування від 14.11.2011 № 1808/28 (т. 2, арк. 5-8).

Згідно умов даного договору, експедитор приймає на себе зобов'язання за плату та за рахунок клієнта здійснити виконання зазначених цим договором транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення матеріальних цінностей, інших предметів (надалі - вантажу) автомобільним транспортом, на підставі замовлення, що надається уповноваженою особою клієнта з оформленням експрес-накладної (ТТН) для кожного перевезення, що є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором та використання отриманих послуг у власній господарській діяльності, позивачем надано до суду: додаток № 1 (умови перевезення вантажів); додаток № 2 (терміни та поняття); акт звірки взаємних розрахунків за січень-травень 2012 року, за період з 05.09.2011 по 30.05.2013; рахунки-фактури; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); замовлення на перевезення; вантажно-митні декларації; акти приймання товарів; видаткові накладні та довіреності на отримання товару; товарно-транспортні накладні (т. 2 арк. 9-216, т. 3 арк. 1-239, т. 4 арк. 1-254, т. 5 арк. 1-88); податкові накладні (т. 5 арк. 89-194), податкову декларацію ТОВ «Авіста-Логістік» з ПДВ за 2012 рік; банківську виписку (т. 8 арк. 110-120)

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «КУК - Україна» та ТОВ «Авіста - Логістак», в той час як позиція відповідача ґрунтується лише на акті про неможливість проведення звірки ТОВ «Авіста - Логістак», а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до валових витрат та податкового кредиту суми витрат щодо отримання послуг по даним взаємовідносинам.

Крім того, між ТОВ «КУК-Україна» та ТОВ «Ятекс» були взаємовідносини щодо транспортно-експедиційних послуг по Україні, що підтверджується наступними документами: рахунками-фактури; актами здачі-приймання робіт (надання послуг); видаткові накладні щодо постачання ТОВ «КУК-Україна» товару; довідки щодо відпуску товару зі складу; договори-заявки на транспортне перевезення вантажу (т. 6 арк. 5-225); податкові накладні (т. 6, арк. 226-245, т. 7 арк. 1-17).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «КУК - Україна» та ТОВ «Ятекс», оскільки відповідач не надав суду доказів, що ТОВ «Ятекс» не мало фізичної можливості виконати договірні зобов'язання, а тому ТОВ «КУК - Україна» було правомірно включено до валових витрат та податкового кредиту суми витрат щодо отримання послуг по даним взаємовідносинам.

Крім того, між ТОВ «КУК-Україна» (замовник) та ТОВ «Торговий дім «Магія світла» (експедитор) було укладено договір транспортно - експедиційного обслуговування від 24.07.2012 № 24/07/12 (т. 7, арк. 22-25).

Даний договір регулює та визначає порядок взаємовідносин експедитора та замовника, які пов'язані зі здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування (ТЕО) по організації перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів замовника автомобільним транспортом на території України та за її межами, а також із надання замовнику інших послуг, узгоджених в заявках до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором та використання отриманих послуг у власній господарській діяльності, позивачем надано до суду: рахунки - фактури; акти здачі - прийняття робіт (надання послуг); договори-заявки на транспортне перевезення вантажу; видаткові накладні щодо постачання ТОВ «КУК-Україна» товару; довіреності на отримання товару; товарно-транспортні накладні; довідки щодо відпуску товару зі складу (т. 7 арк. 26-41); податкові накладні (т. 7 арк. 42-43).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «КУК - Україна» та ТОВ «Торговий дім «Манія світла» (ТОВ «Харпромсервіс-2013»), а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до валових витрат та податкового кредиту суми витрат щодо отримання послуг по даним взаємовідносинам.

Крім цього, між ТОВ «КУК-Україна» (замовник) та «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) (виконавець) було укладено договір про надання послуг від 04.10.2009 (т. 7 арк. 44-54).

Згідно умов даного договору, виконавець зобов'язується надати замовнику наступні послуги:

- з пошуку постачальників товару , які протягом одного кварталу, здійснять поставку товару для замовника в кількості не менш, ніж 1 тона (виконавець вважається таким, що належним чином надав послуги з пошуку постачальників, у разі поставки постачальником на користь замовника протягом одного кварталу товару в кількості не менш, ніж 1 тона у розмірі 2 513,50 євро за кожного нового постачальника; для уникнення сумнівів, послуги з пошуку постачальників не обмежуються лише представленням замовника постачальнику, а вважаються наданими виконавцем щоразу та підлягають оплаті за кожну поставку );

- інформаційно-консультаційні послуги щодо властивостей товару та збільшення обсягів продажу товарів (виконавець, за запитом замовника зобов'язується надати замовнику Інформаційно-консультаційні послуги відповідно до умов цього договору).

Таким чином, обов'язковою умовою щодо пошуку постачальників товару є не лише знаходження контрагентів, а саме реалізація контрагентам товару замовника протягом одного кварталу товару в кількості не менш, ніж 1 тона.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додаток № 1; додаток № 2; картку рахунку 632: євро; платіжні доручення в іноземній валюті (т. 7 арк. 55-78).

Відтак, позивач наданими доказами спростував позицію відповідача та підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «КУК - Україна» та «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) щодо пошуку постачальників товару, які протягом одного кварталу, здійснять поставку товару для замовника в кількості не менш, ніж 1 тона, а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до валових витрат суми витрат щодо отримання послуг по даним взаємовідносинам.

Крім того, між ТОВ «КУК-Україна» (ліцензіат) та «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) (ліцензіар) було укладено ліцензійний договір від 04.10.2010 (т. 7 арк. 79-88).

Згідно умов даного договору, ліцензіар, який є власником свідоцтва на словесні - торговельні марки «KUK» (далі - «Торговельні марки») за плату надає ліцензіату виключний дозвіл (виключну ліцензію) на використання Торговельних Марок на території України (далі - «Ліцензія»).

Під використанням Торговельних Марок розуміється нанесення їх на товар для якого Торговельні Марки зареєстровані, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет; застосування Торговельних Марок під час пропонування та надання будь-якої послуги, застосування їх в діловій документації, в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором та використання отриманих послуг у власній господарській діяльності, позивачем надано до суду: додаток № 1; додатки № 2 (т. 7 арк. 89-104).

Крім того, позивач надав докази використання Торговельних Марок «КUК Handelsges GmbH» у власній господарській діяльності щодо нанесення логотипів на візитки, бланки, блокноти, в журналі, самоклеючій етикетці, тощо (т. 7 арк. 105-236, т. 8 арк. 1-26).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «КУК - Україна» та «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) щодо використанням Торговельних Марок шляхом застосування їх в діловій документації, в рекламі, а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до валових витрат суми витрат щодо отримання послуг по даним взаємовідносинам.

Отже, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «КУК - Україна» та ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак», «КUК Handelsges GmbH» (Австрія), а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до валових витрат та податкового кредиту суми витрат щодо отримання послуг по даним взаємовідносинам.

Таким ТОВ «КУК - Україна» мало право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак», як і мало право відносини витрати ТОВ «КУК - Україна» у зв'язку із придбанням послуг від ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак», «КUК Handelsges GmbH» (Австрія) до валових витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Таким чином, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 № 826/19844/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Хрімлі О.Г., суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.).

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У зв'язку з чим, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ «КУК - Україна», ані до його контрагентів - ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак» та лише посилається на акти звірок/перевірок ТОВ «Ятекс», ТОВ «Харпромсервіс-2013», ТОВ «Авіста - Логістак» (т. 8, арк. 173-196).

Проте, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентами позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для них, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2014 № 0007502208 та від 24.11.2014 № 0000152208, № 0000142208.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «КУК - Україна» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.07.2014 № 0007502208 та від 24.11.2014 № 0000152208, № 0000142208.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КУК - Україна» (код ЄДРПОУ 33441453) понесені судові витрати в розмірі 366,00 грн. (триста шістдесят шість грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова