Рішення

від 11.03.2015 по справі 910/26430/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2015Справа №910/26430/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа», м.Київ, ЄДРПОУ 36203680

до відповідача 1: Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ДРПОУ 31059253

відповідача 2: Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 30308580

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720

про визнання недійсним договору, повернення грошових коштів в сумі 282 500 грн. та стягнення збитків в розмірі 40 000 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Біденко О.М. - по дов.

від відповідача 1: Чорний Є.О. - по дов.

від відповідача 2: Чорний Є.О. - по дов.

від третьої особи 1: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача 1, Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ (з урахуванням заяви від 26.12.2014р.) про:

- визнання недійсним договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» та Дочірнім підприємством «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»;

- приведення сторін за договором №01/09-13/1 від 16.08.2013р. у первісний стан, зокрема, повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» грошових коштів в сумі 282 500 грн.;

- стягнення з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» збитків в розмірі 40 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення під час укладення спірного правочину приписів чинного законодавства України, зокрема, на думку заявника, договір №01/09-13/1 від 16.08.2013р. з боку відповідача 2 було укладено з перевищенням повноважень, а саме без отримання відповідного погодження від Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Позовні вимоги про стягнення збитків обґрунтовано тим, що саме через дії Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заявник був позбавлений можливості користуватись предметом договору та на вимогу відповідача 2 був вимушений розмістити на фасаді будівлі соціальну рекламу, в результаті чого, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа», останньому було завдано збитків в розмірі 40 000 грн.

Відповідач 1 у відзиві №898/12-2014 від 18.12.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду те, що укладання відповідачем 2 договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. не потребувало погодження Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна». До того ж, спірний правочин було виконано сторонами, що свідчить про його схвалення контрагентами.

Ухвалою від 01.12.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» та Дочірнє підприємство «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в якості третіх осіб 1, 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 24.12.2014р. господарського суду міста Києва змінено статус Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на відповідача 2.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 12.02.2015р. проти задоволення позовних вимог також заперечив з тих підстав, що договір №01/09-13/1 від 16.08.2013р. було укладено у відповідності до вимог чинного законодавства та виконано обома контрагентами.

Третя особа у судове засідання 11.03.2015р. не з'явилась, представника не направила, пояснень по суті спору не надала, правової позиції з приводу позовних вимог не представила.

Проте, за висновками суду, Публічне акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням №0103032997396.

З приводу неявки третьої особи в судове засідання 11.03.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014п. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також прийнято до уваги, що ухвалою від 22.01.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, що третя особа не з'явилась у судове засідання 11.03.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» та Дочірнім підприємством «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було укладено договір №01/09-13/1 користування частиною фасаду будівлі.

Як встановлено судом, договір №01/09-13/1 від 16.08.2013р. скріплено печатками обох контрагентів та підписано представниками обох сторін, а саме з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» правочин підписано директором Біденко О.М., а з боку Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - Каналіним А.М., який на момент укладання договору обіймав посаду генерального директора відповідача 2, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п.2.1 договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. відповідач 2 передав, а позивач прийняв у строкове платне користування частину зовнішнього фасаду будівлі об'єкту користування.

За умовами п.п.1.1, 2.2 спірного правочину об'єктом користування є частина зовнішнього фасаду будівлі, яка розташована за адресою: м.Київ, Луначарського, буд.2.

Пунктом 2.3 правочину визначено, що об'єкт передається у користування з метою розміщення на ньому зовнішньої реклами у відповідності до напрямів господарської діяльності позивача.

У п.п.4.1, 4.2 договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. зазначено, що розмір плати за користування фасадом у період розміщення на ньому рекламної інформації складає 20 000 грн. на місяць (з урахуванням податку на додану вартість), в період відсутності рекламної інформації на фасаді плата становить 5 000 грн. на місяць (з урахуванням податку на додану вартість).

Додатковою угодою №1 від 21.08.2013р. контрагенти погодили внесення змін до п.4.1 договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. та визначили, що розмір плати за користування фасадом у період розміщення на ньому рекламної інформації складає 35 000 грн.

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов'язань по ньому (п.2.1 договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р.).

Наразі, господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача 2 щодо внесення змін до договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. в частині визначення строку його дії шляхом укладання додаткової угоди №3 від 29.11.2013р., оскільки наведеною угодою погоджено внесення змін до спірного правочину в частині строку користування об'єктом, а ніяким чином не строку діх договору.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, представниками контрагентів було скріплено договір підписами та печатками суб'єктів господарювання, а отже, спірний правочин було вчинено 16.08.2013р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов в частині визнання договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р. недійсним, Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» посилалось на те, що спірний договір з боку відповідача 2 було укладено з перевищенням повноважень, а саме без отримання відповідного погодження від Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Як свідчать матеріали справи, на підставі наказу №232-К від 01.07.2008р. Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» та наказу №9-К від 02.07.2008р. Дочірнього підприємства «Будівельник» на посаду директора Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» вступив Каналін Анатолій Миколайович. Доказів скасування вказаних наказів матеріали справи не містять.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на момент укладання спірного правочину (16.08.2013р.) Каналін Анатолій Миколайович був керівником відповідача.

Наразі, судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

У п.7.4.2, 7.4.5 статутного документу відповідача 2 визначено повноваження виконавчого органу підприємства (директора): директор без довіреності діє від імені підприємства у відносинах з іншими підприємствами, установами, організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування. Директор укладає, вчиняє від імені підприємства всі правочини (угоди, договори, контракти) з урахуванням особливостей, передбачених статутом. Аналогічні повноваження керівника закріплено у п.2.2 контракту №123 від 01.08.2008р. з директором Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Каналіним Анатолієм Миколайовичем.

Господарський суд наголошує, що особливостей та обмежень повноважень директора на укладання договорів про передачу у користування частини фасаду приміщення для розміщення реклами статут Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не містить.

Тобто, зі змісту статуту Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та трудового контракту №123 від 01.08.2008р. вбачається, що директор (Каналін А.М.) на момент укладання спірного правочину мав необхідний обсяг повноважень для укладання його від імені відповідача 2 без отримання погодження Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Наразі, твердження заявника стосовно того, що укладання спірного правочину потребувало обов'язкового погодження з третьою особою з огляду на лист без номеру та дати заступника голови Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», відповідно до якого вказана особа наголошувала на передчасності укладання Дочірнім підприємством «Будівельник» договору на розміщення реклами на зовнішньому фасаді приміщення, розташованого у м.Києві, по вул.Луначарскього, буд.2, і договір №14/41 від 05.02.2001р., господарський суд вважає помилковими.

Як встановлено судом, за умовами договору №14/41 від 05.02.2001р. довіритель (Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») доручила, а повірений (Дочірнє підприємство «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України») прийняло на себе зобов'язання від імені та за рахунок довірителя виконувати функції замовника і провадити роботи по будівництву та введенню в експлуатацію адміністративного будинку , що розташований за адресою: м.Київ, вул.Луначарського, 2, а також передати довірителю отримане.

Пунктом 2.7.7 вказаного правочину визначено, що повірений лише за наявності письмової згоди довірителя має право укладати від його імені договори, контракти угоди підряду, генерального підряду, забезпечувати виконання проектно-вишукувальних, будівельно-монтажних та пуско-налагоджувальних робіт.

Отже, з наведеного вбачається, що умовами договору №14/41 від 05.02.2001р. на відповідача 2 покладено обов'язок погоджувати з третьою особою правочини, які укладаються саме від імені довірителя, тобто від імені Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», та предметом яких є виконання перелічених вище підрядних робіт.

Договором №14/41 від 05.02.2001р. ніяким чином не обмежуються повноваження відповідача 2 на укладання договорів від свого імені, предметом яких би було користування частиною фасаду. До того ж, лист голови Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не є документом, який встановлює повноваження керівника відповідача 2 на вчинення певних дій.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що твердження заявника про укладання договору №232-К від 01.07.2008р. Дочірнім підприємством «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі директора Каналіна А.М. з перевищенням повноважень є безпідставними та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Крім того, суд зазначає, що звертаючись із даним позовом, позивач необґрунтовано ставить під сумнів дійсність волевиявлення відповідача 2 на укладення та виконання спірного договору, яке, натомість, відповідачем 2 не заперечувалось та підтверджується вчиненими на виконання договору діями, зокрема, передачею часини фасаду у користування, прийняттям оплати.

Одночасно, третьою особо в процесі слухання справи також не поставлено під сумнів правомірність підписання Каналіним А.М. з боку Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р.

У судових засіданнях 11.03.2015р. представник Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» факт наявності у представника відповідача 2 повноважень на укладання оспорюваного правочину не заперечив.

Суд зазначає, що відповідно ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п.3.4 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Тобто, навіть у разі встановлення судом факту укладання договору від імені однієї зі сторін неповноважною на те особою, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним, якщо наявні в матеріалах справи докази свідчитимуть про наступне схвалення такого правочину.

Наразі, як встановлено судом, Дочірнім підприємством «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» вчинялись дії, що свідчать про виконання договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2013р. позивачем та відповідачем 2 було підписано акт приймання-передачі до договору.

До того ж, наявні в матеріалах справи платіжні доручення свідчать, що у період з серпня 2013р. по жовтень 2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» на рахунок Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» вносилась плата за користування частиною фасаду на виконання умов договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р.

Дочірнім підприємством «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» факт належного виконання позивачем своїх обов'язків за оспорюваним правочином під час розгляду спору не заперечувався.

Судом також прийнято до уваги, що у листі №4-183/13 від 20.11.2011р. Дочірнє підприємство «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» просило позивача завісити фасад, який передано у користування, сіткою або рекламою, макет якої було погоджено листом за вхідним номером №3-2407/29-13 від 14.11.2013р. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна».

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р., суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» про визнання договору недійсним, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» про приведення сторін за договором №01/09-13/1 від 16.08.2013р. у первісний стан, зокрема, повернення позивачу грошових коштів в сумі 282 500 грн. також підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» про відшкодування збитків в розмірі 40 000 грн. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаних статей, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки заподіювача збитків; наявність заподіяних діями особи збитків; причинний зв'язок між ними, вину заподіювача збитків.

Наразі, в обґрунтування заявлених до стягнення збитків Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» посилається те, що на вимогу Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яка викладена у листі №4-183/13 від 20.11.2013р., позивачем замість власної реклами було розміщено на фасаді будівлі, розташованої за адресою: м.Київ, вул.Луначарського, 2, соціальну рекламу, а саме рекламний банер з написом «Як тебе не любити, Києве мій!», за яку було сплачено 40 000 грн.

Проте, за висновками суду, поведінка Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не містить ознак протиправних дій та ніяким чином прав користувача фасаду за договором №01/09-13/1 від 16.08.2013р. не порушувала, оскільки насамперед позивач розмістив на фасаді будівлі рекламу наведеного вище змісту, а у листі №183/13 від 20.11.2013р. відповідач 2 просив завісити фасад рекламою (без визначення змісту) або сіткою. Тобто, право Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» на розміщення власної реклами, з метою чого і укладався спірний правочин, у даному випадку не обмежувалось. Заявник не був позбавлений реального права та можливості завісити фасад будівлі рекламними плакатами відповідно до напрямів своєї господарської діяльності.

Наведене виключає наявність такої обов'язкової складової збитків як протиправна поведінка.

До того ж, стосовно заявленого до стягнення розміру збитків суд зазначає, що листом №183/13 від 20.11.2013р. позивача не було зобов'язано завісити фасад саме рекламним плакатом соціального змісту вартістю 40 000 грн., а визначено, що це може бути зроблено, в тому числі, і сіткою, яка фактично мала б нижчу вартість.

При цьому, платіжні доручення №599 від 04.12.2013р. на суму 20 000 грн. та №626 від 19.12.2013р. на суму 20 000 грн., не свідчать про оплату саме вказаного вище рекламного банеру з написом «Як тебе не любити, Києве мій!», який було розташовано на фасаді будівлі, розташованої за адресою: м.Київ, вул.Луначарського, 2.

Таким чином, господарським судом встановлено відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини боржника, а отже і відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа», м.Київ до 1. Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, 2. Дочірнього підприємства «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ про визнання недійсним договору №01/09-13/1 від 16.08.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» та Дочірнім підприємством «Будівельник» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»; приведення сторін за договором №01/09-13/1 від 16.08.2013р. у первісний стан, зокрема, повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Світ Аутдор Медіа» грошових коштів в сумі 282 500 грн.; стягнення збитків в розмірі 40 000 грн.

У судовому засіданні 11.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 16.03.2015р.

Суддя М.О. Любченко