Рішення

від 12.03.2015 по справі 395/172/15-ц

НОВОМИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 395/172/15-ц

Провадження № 2/395/101/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2015 рокум. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ЩЕНЮЧЕНКА С.В.,

при секретареві РУДЕНКО І.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2, представників третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах Приватного підприємства «Агрофірма «Кам'янська»» (далі - заявник, позивач, ПП «Агрофірма «Кам'янська»») до ОСОБА_5, Фермерського господарства «ОСОБА_6.» (далі - відповідач, ОСОБА_5, ФГ «ОСОБА_6.»), , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (далі - третя особа, Відділ державної реєстрації, Відділ Держземагенства, Головне територіальне управління юстиції), про визнання недійсним договору оренди землі,

в с т а н о в и в :

У лютому 2015 р. до Новомиргородського районного суду надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ПП «Агрофірма «Кам'янська»» до ОСОБА_5, ФГ «ОСОБА_6.», третя особа: Відділ державної реєстрації про визнання недійсним договору оренди землі.

За ухвалою суду від 19.02.2015 р. було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області та Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.

Представник позивача вказала, що 17.10.2006 р. Новомиргородським відділом КРФ ДП "ЦДЗК" було зареєстровано договір оренди землі між позивачем та ОСОБА_5 (запис в книзі реєстрації за № 176).

14.07.2011 р. відділом Держкомзему Новомиргородського району Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду між позивачем та ОСОБА_5 про подовження договору оренди терміном на 5 років (запис в книзі реєстрації за № 352380004000327).

Заявник вважає, що вказаний договір є чинним (укладеним до 14.07.2016 р.), а земельна ділянка до сьогодні використовується позивачем для вирощування сільськогосподарських культур. Орендна плата сплачується відповідачеві ОСОБА_5 в повному обсязі.

Власником спірної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1У-КР № 034667 від 06.11.2001 р.

Коли представник позивача звернулася до Реєстраційної служби Новомиргородського районного управління юстиції, то з'ясувалося, що між ОСОБА_5 та ФГ «ОСОБА_6.» було укладено договір оренди земельної ділянки на строк 10 років.

Такі дії відповідачів суперечать вимогам законодавства та порушують права позивача.

Уклавши договір оренди, відповідач ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання, визначені таким договором і нормами законодавства.

Пунктом 2.2 договору і п. 1 Додаткової угоди до договору встановлено строк договору оренди 10 років, тобто до 14.07.2016 р. (з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди).

Посилаючись на ст. ст. 15, 137, 182, 202, 203, 215, 236, 526 ЦК України, ст. ст. 95, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 24, 27 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 2, 3, 6, 19, 26, 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», представник позивача просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ФГ «ОСОБА_6.» щодо земельної ділянки кадастровий № 3523882900:02:000:3545 площею 2,5277 га, що розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області та належить відповідачу ОСОБА_5, рішення про державну реєстрацію речового права оренди (№ запису 14252810 від 07.07.2014 р., зареєстрованого Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов повністю, посилаючись на обставини, викладені в заяві.

Представник відповідачів ОСОБА_2 у суді не визнала позов повністю і пояснила, що позивач неправильно трактує норми закону та зміст договору оренди земельної ділянки, що був укладений між ним та відповідачем ОСОБА_5

На думку представника відповідачів, представник позивача суттєво порушила вимоги ч. 1 ст. 215 ЦК України, бо у даному випадку позивач не є стороною оспорюваного договору оренди землі від 01.07.2014 р.

Відповідачі ФГ «ОСОБА_6.» і ОСОБА_5 не порушували охоронюваних законом прав позивача, оскільки уклали договір оренди землі після закінчення строку дії попереднього договору оренди земельної ділянки, що був укладений ОСОБА_5 з позивачем.

У позовній заяві представник позивача обґрунтовує власну заінтересованість тим, що 17.10.2006 р. Новомиргородським відділом КРФ ДП "ЦДЗК" було зареєстровано договір оренди землі між позивачем та ОСОБА_5, а 14.07.2011 р. відділом Держкомзему Новомиргородського району було зареєстровано додаткову угоду між позивачем та ОСОБА_5 про подовження договору оренди терміном на 5 років, тобто заявник безпідставно вважає, що вказаний договір є чинним (укладеним до 14.07.2016 р.).

Проте насправді 04.08.2004 р. між відповідачем ОСОБА_5 і позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років і цей договір діяв до 04.08.2009 р., бо саме така дата вказана у п. 2.2 угоди. Згаданий договір набрав чинності з моменту реєстрації Новомиргородським відділом КРФ ДП "ЦДЗК", тобто з 17.10.2006 р.

07.08.2008 р. між сторонами була укладена додаткова угода, відповідно до якої вказана земельна ділянка була передана в оренду ще на п'ять років, тобто до 07.08.2013 р.

Зазначена угода начебто була зареєстрована 14.07.2011 р., тобто набрала чинності саме з цієї дати. Проте позивачем не надано доказів державної реєстрації додаткової угоди, бо технічна документація на спірну земельну ділянку була розроблена лише у червні 2014 р. і тоді ж їй було присвоєно кадастровий номер.

До того ж у додатковій угоді не визначено поновлений строк дії договору оренди землі.

Таким чином, вказана додаткова угода є нікчемною, а нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону і не потребує визнання його таким судом.

Окрім цього, відповідач ОСОБА_5 вважає, що строк дії договору оренди землі з позивачем мав закінчитися 07.08.2013 р., бо при підписанні додаткової угоди вона бажала продовження строку дії договору оренди земельної ділянки із 07.08.2008 р. до 07.08.2013 р.

Така ж правова позиція викладена у письмових запереченнях проти позову відповідачів ФГ «ОСОБА_6.» і ОСОБА_5

Представники третіх осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишили вирішення питання на розсуд суду.

Окрім цього, представник третьої особи ОСОБА_3 пояснив, що після звернення у Відділ державної реєстрації відповідачів і подання ними витягу з державного земельного кадастру про відсутність обтяжень і заборон на спірну земельну ділянку, він також надіслав письмовий запит про наявність чи відсутність таких обтяжень і заборон до Відділу Держземагенства у Новомиргородському районі. Проте керівник вказаного відділу безпідставно відмовив у наданні такої інформації.

Оскільки ніяких перешкод для державної реєстрації оспорюваної угоди не було, він здійснив таку реєстрацію у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи ОСОБА_4 не змогла пояснити у судовому засіданні чому земельна ділянка відповідача має, за твердженням представників сторін, два різних кадастрових номери, а також чому згідно витягу з державного земельного кадастру відсутні обтяження на спірну земельну ділянку.

Крім того, вона не змогла пояснити чому на письмовий запит Відділу державної реєстрації про наявність чи відсутність обтяжень і заборон керівник Відділу Держземагенства у Новомиргородському районі відмовив у наданні такої інформації

Оповіщені у встановленому порядку про час і місце розгляду справи відповідач ОСОБА_5, представник третьої особи (Головного територіального управління юстиції) у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, відповідачі ОСОБА_5, ФГ «ОСОБА_6.» надали письмові заперечення проти позову.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність вище вказаних осіб на підставі наявних доказів, оскільки у справі мається достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши згадані пояснення та безпосередньо дослідивши докази в справі: оглянувши письмові докази та інші матеріали справи, суд вважає за необхідне відмовити у позові із таких міркувань.

У судовому засіданні безспірно з'ясовано, що відповідач ОСОБА_5 є власником земельної ділянки № 3545 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1У-КР № 034667 від 06.11.2001 р. загальною площею 2,5277 га кадастровий № 3523882900:02:000:3545, що розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Хоча представник позивача не зазначає у позовній заяві реквізити оспорюваного договору оренди земельної ділянки, із наданих представником відповідачів оригіналів документів вбачається, що 01.07.2014 р. між відповідачами ОСОБА_5 і ФГ «ОСОБА_6.» було укладено договір оренди земельної ділянки № 80 на 10 років.

Саме цей договір було зареєстровано Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області (рішення про державну реєстрацію речового права оренди № запису 14252810 від 07.07.2014 р.).

Власні позовні вимоги представник позивача обґрунтовує порушенням відповідачем ОСОБА_5 п. 2.2 договору і п. 1 Додаткової угоди до договору, котрими начебто встановлено строк договору оренди 10 років, тобто до 14.07.2016 р. (з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди), та посиланнями на ст. ст. 15, 137, 182, 202, 203, 215, 236, 526 ЦК України, ст. ст. 95, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 24, 27 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 2, 3, 6, 19, 26, 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, представник позивача не вказує у позовній заяві та не обґрунтовує наявність конкретних істотних порушень чинного законодавства при укладенні відповідачами оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 01.07.2014 р.

В той же час лише відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, що діяла на час укладення оспорюваної угоди).

Окрім цього, предметом спору є земельна ділянка площею 2,5277 га та кадастровим № 3523882900:02:000:3545, технічна документація на котру була виготовлена лише у червні 2014 р.

Згідно правовій позиції, висловленій Судовою палатою у цивільних справах ВСУ під час розгляду справи № 6-10цс15, за змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з нормою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка набуває ознак об'єкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення в Державний земельний кадастр.

Разом із тим положення статті 79-1 ЗК України, статті 3 Закону України «Про оренду землі» щодо визначення об'єкта оренди поширюється на відносини щодо оренди земельної частки (паю) з урахуванням певних особливостей.

Так, Указом Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», розділом IX "Перехідні положення" Закону України «Про оренду землі» закріплено право громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавством передбачено право оренди земельних часток (паїв) єдиним масивом (полем) згідно зі схемою поділу земель, без установлення меж кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.

Проте таке право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення стосується лише громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.

У даному ж випадку у відповідача вже був вище згаданий Державний акт на право власності на земельну ділянку як при укладанні договору оренди землі від 04.08.2004 р., так і при укладанні оспорюваної угоди від 01.07.2014 р.

Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи Відділу державної реєстрації, у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вказано, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) датована 17.06.2014 р., а відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

До того ж, незважаючи на письмовий запит керівника Відділу державної реєстрації на адресу Відділу Держземагенства, вказана третя особа відмовила у наданні конкретної інформації щодо наявності чи відсутності обмежень у використанні цієї земельної ділянки до 01.01.2013 р.

Таким чином, ніяких передбачених законом перешкод для реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки не встановлено.

Згідно правовій позиції, висловленій Судовою палатою у цивільних справах ВСУ під час розгляду справи № 6-118цс13, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

На підставі ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при вирішенні судом спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, а не на момент його державної реєстрації, вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, окрім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Тому у позові потрібно відмовити за його безпідставністю.

Вмотивовуючи власне рішення, суд керується презумпцією правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).

При прийнятті такого рішення суд виходить з того, що чинним законодавством закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, ніхто не може бути протиправно позбавлений усього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до вказаної Конвенції, ст. ст. 13-14 Конституції України, ст. ст. 316-317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 16, 19, 21, 23 Закону України «Про оренду землі»).

Тому суд погоджується із запереченнями представника відповідачів ОСОБА_2, що при пред'явленні позову ПП «Агрофірма «Кам'янська»» суттєво порушило вимоги ч. 3 ст. 215 ЦК України, згідно котрим, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, у даному випадку позивач не є стороною оспорюваного договору оренди землі від 01.07.2014 р.

Відповідачі ФГ «ОСОБА_6.» і ОСОБА_5 не порушували охоронюваних законом прав позивача, бо уклали договір оренди землі після закінчення строку дії попереднього договору оренди земельної ділянки, який був укладений ОСОБА_5 з позивачем і діяв до 07.08.2013 р.

До того ж за ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд також критично відноситься до інших положень позовної заяви, згідно яким представник позивача власні вимоги обґрунтовує лише порушенням відповідачем ОСОБА_5 п. 2.2 договору і п. 1 Додаткової угоди до договору.

Хоча представник позивача не зазначає у позовній заяві реквізити вище згаданого договору оренди земельної ділянки, із наданих нею оригіналів документів вбачається, що 04.08.2004 р. між відповідачем ОСОБА_5 і позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,53 га, що належить відповідачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1У-КР № 034667 від 06.11.2001 р. та розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Із аналізу змісту наведених частин документів витікає, що вони не відповідають не лише вимогам чинного законодавства, а й законам формальної логіки.

Так, у п. 2.2 цього договору вказано, що він укладається строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації, і діє до 04.08.2009 р.

Саме згаданий договір було зареєстровано 17.10.2006 р. Новомиргородським відділом КРФ ДП "ЦДЗК" (запис в книзі реєстрації за № 176).

За хибною логікою такої угоди, вона одночасно діє як до 04.08.2009 р., що прямо вказано у договорі, так і до 17.10.2011 р., якщо рахувати з дати його фактичної державної реєстрації, що за законом неприпустимо.

Адже строк дії договору оренди є однією з істотних умов договору оренди землі (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно поясненням сторін, а також акту приймання-передачі земельної ділянки № 213 в оренду від 04.08.2004 р. вказана земельна ділянка була фактично передана в оренду саме 04.08.2004 р. і до цього часу не вибувала з володіння позивача.

Таким чином, насправді позивач здійснює вирощування сільськогосподарських культур на орендованій землі понад 10 років і 5 місяців поспіль до пред'явлення позову і продовжує використовувати її для товарного виробництва, вважаючи, що строк дії договору сплине лише 14.07.2016 р., тобто планує здійснювати виробничу діяльність на цій землі майже 12 років.

В той же час навіть у позовній заяві представник позивача стверджує, що сторони начебто домовились про оренду землі на загальний строк 10 років.

Визначаючи у ч. 1 ст. 251 ЦК України поняття строку і терміну, законодавець вказав, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

До того ж у ч. 1 ст. 252 ЦК України законодавець зазначив: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або

годинами.

Оскільки п. 2.2 договору оренди не містить конкретної домовленості між сторонами про збільшення (на роки, місяці, тижні, дні чи години) встановленого за домовленістю строку його дії з урахуванням дати державної реєстрації, заперечення представника відповідачів та відповідачів суд вважає обґрунтованими.

В той же час у цьому пункті договору чітко вказано кінцевий термін його дії: 04.08.2009 р., котрий відповідає наведеним вимогам закону.

Проте заявник не звернула уваги на вимоги п. 9.1 Договору оренди землі від 04.08.2004 р., що він набуває чинності після його підписання сторонами і державної реєстрації.

Окрім цього, представник позивача також не звернула уваги на вимоги п/п "а" п. 5.2 Договору оренди землі та ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно вимогам ст. 228 ЦК України:

ч. 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,

якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод

людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або

юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,

територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

ч. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У даному випадку одне з положень п. 2.2 договору оренди землі між сторонами, що він укладається строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації, і діє до 04.08.2009 р., суд вважає таким, що порушує публічний порядок, бо воно спрямовано на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 41 Конституції України), а також незаконне заволодіння майна держави і територіальної громади.

Саме внаслідок такого викладення змісту угоди позивач має змогу з 04.08.2004 р. володіти земельною ділянкою відповідача, а також стверджувати, що буде використовувати цю землю до 14.07.2016 р., тобто майже 12 років.

Окрім цього, при такому трактуванні змісту договору у позивача виникає можливість не здійснювати платежі до Державного і місцевого бюджетів, пов'язані з орендою спірної земельної ділянки та сплатою орендної плати відповідачеві, протягом кількох років, тобто з моменту підписання договору і до його фактичної реєстрації.

Тому суд приймає заперечення відповідача, що вона не давала згоди позивачеві на оренду належної їй землі більш ніж до 07.08.2013 р., бо на момент підписання як самого договору оренди, так і додаткової угоди до нього їй не було відомо коли будуть зареєстровані вказані договір та угода.

Таким чином, положення договору оренди землі від 04.08.2004 р. про відлік строку його дії з моменту державної реєстрації є нікчемним.

Хоча представник позивача не зазначає у позовній заяві реквізити додаткової угоди, із наданих нею оригіналів документів витікає, що вона була укладена між позивачем та ОСОБА_5 07.08.2008 р.

Саме вказану додаткову угоду було зареєстровано 14.07.2011 р. відділом Держкомзему Новомиргородського району Кіровоградської області (запис в книзі реєстрації за № 352380004000327).

Відповідно до п. 1 цієї угоди позивач та ОСОБА_5 начебто вирішили подовжити терміном на 5 років дію договору оренди з моменту реєстрації додаткової угоди.

Нікчемність такої домовленості полягає у тому, що дія договору оренди була обмежена конкретною датою 04.08.2009 р. Тому позивач не мав би законного права користуватися земельною ділянкою із 04.08.2009 р. до 14.07.2011 р., тобто до дати державної реєстрації додаткової угоди.

Окрім цього, додаткова угода, як і договір оренди землі, набирають чинності лише після їх державної реєстрації. Проте на момент реєстрації додаткової угоди (14.07.2011 р.) договір оренди землі вже втратив чинність (04.08.2009 р.) і тому така додаткова угода є нікчемною (ст. 228 ЦК України).

До того ж у п. 5 Додаткової угоди зазначено, що вона вступає в силу з моменту підписання її сторонами, тобто із 07.08.2008 р. У такому випадку дія договору була продовжена на 5 років, тобто до 07.08.2013 р.

Пунктом 5.6 договору оренди землі від 04.08.2004 р. передбачалося, що по закінченні строку дії договору орендар за рівних умов має переважне право на поновлення його на новий термін. У цьому разі зацікавлені сторони домовилися, що дія цього договору продовжується на наступний термін, якщо не пізніше, ніж за шість місяців до його закінчення, жодна з сторін не повідомить письмово другу сторону про припинення дії договору.

Суд також ураховує правову позицію, висловлену Судовою палатою у цивільних справах ВСУ під час розгляду справи № 6-10цс15, що ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Так, у частинах першій-третій статті 33 цього Закону (у редакції, що була чинною на момент укладення договору) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, згідно з частинами першою-третьою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін.

У досліджуваному договорі оренди земельної ділянки передбачено продовження договору на наступний термін, якщо жодна з сторін не повідомить письмово другу сторону про припинення дії договору.

Проте фактично позивач взагалі не дотримався передбаченого як договором, так і законом порядку поновлення дії договору.

Представник позивача не змогла пояснити у суді чому додаткова угода була укладена 07.08.2008 р., тобто майже за рік до закінчення строку дії договору оренди, а фактично зареєстрована тільки 17.07.2011 р.

Окрім цього, з лютого 2011 р. стаття 33 Закону України «Про оренду землі» набула нової редакції і встановила новий порядок поновлення договору оренди, що суттєво відрізняється від попереднього, котрий існував на момент підписання вище згаданої додаткової угоди.

За таких обставин орган державної реєстрації повинен був відмовити у реєстрації додаткової угоди до договору від 07.08.2008 р., бо на момент реєстрації (17.07.2011 р.) зміст вказаної додаткової угоди не відповідав ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Згідно правовій позиції, висловленій Судовою палатою у цивільних справах ВСУ під час розгляду справи № 6-127цс13, реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Як витікає із положень Закону України "Про оренду землі" у редакції, що була чинною на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 04.08.2004 р.:

ст. 13 - Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

ст. 15 - Істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Із наданих представником позивача оригіналів документів витікає, що у даному випадку неможливо визначити об'єкт оренди за його договором оренди і додатковою угодою, бо в них мається лише посилання на те, що відповідач ОСОБА_5 є власником земельної ділянки на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1У-КР № 034667 від 06.11.2001 р.

Проте на самому Державному акті останні чотири цифри кадастрового номеру земельної ділянки відповідача видалені механічним способом невідомою особою і тому з'ясувати їх неможливо.

В той же час місцем розташування земельної ділянки є територія Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, а її розмір становить 2,53 га.

В долученому до вказаних угод акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 04.08.2004 р. зазначено, що він становить додаток 1 до Договору оренди земельної ділянки № 213.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Проте долучені до договору оренди від 04.08.2004 р. та додаткової угоди до нього акт встановлення в натурі і погодження меж земельної ділянки та кадастровий план земельної ділянки не посвідчені і не підписані особами, котрі їх начебто склали.

Суд не бере до уваги надані представником позивача вище вказані акт встановлення в натурі і погодження меж земельної ділянки та кадастровий план земельної ділянки, бо ці докази були одержані з порушенням порядку, встановленого законом. До того ж суд вважає, що ці обставини справи за законом мають бути підтверджені лише певними засобами доказування і не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК України).

До того ж у них йдеться про земельну ділянку площею 2,5353 га, яка має кадастровий № 3523882900:02:000:0213.

Такий же кадастровий номер зазначений при реєстрації договору оренди 17.10.2006 р. Новомиргородським відділом КРФ ДП "ЦДЗК" (запис в книзі реєстрації за № 176), а також додаткової угоди 14.07.2011 р. відділом Держкомзему Новомиргородського району Кіровоградської області (запис в книзі реєстрації за № 352380004000327).

В той же час предметом спору є земельна ділянка площею 2,5277 га та кадастровим № 3523882900:02:000:3545, технічна документація на котру була виготовлена лише у червні 2014 р.

Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи Відділу державної реєстрації, у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вказано, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) датована 17.06.2014 р., а відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані.

До того ж, незважаючи на письмовий запит керівника Відділу державної реєстрації на адресу Відділу Держземагенства, вказана третя особа відмовилась надати конкретну інформацію щодо наявності чи відсутності обмежень у використанні цієї земельної ділянки.

Таким чином, у позові потрібно відмовити повністю.

Ураховуючи наведене, керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 208-215, 223, 292, 294, 296 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити у позові представнику позивача ОСОБА_1 в інтересах Приватного підприємства «Агрофірма «Кам'янська»» до ОСОБА_5, Фермерського господарства «ОСОБА_6.», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову: Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 80 площею 2,5277 га кадастровий номер 3523882900:02:000:3545, що був укладений між ОСОБА_5 та Фермерським господарством «ОСОБА_6.» 01.07.2014 р., повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд.

Головуючий:

суддя

С. В. Щенюченко