Постанова

від 17.03.2015 по справі 910/26025/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа№ 910/26025/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Ільєнок Т.В.

Авдеєва П.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.03.2015 року по справі № 910/26025/14 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 29.01.2015 року) по справі № 910/26025/14 (суддя - Демидов В.О.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Український інститут

ринкових відносин в машинобудуванні та військово-

промисловому комплексі"

до 1. Київської міської ради

2. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської

міської ради (Київська міська державна адміністрація"

3. Товариства з додатковою відповідальністю "Науково-дослідний

інститут фермерських машин"

про розірвання договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" звернулось до суду з позовом до відповідачів про розірвання укладеного між позивачем та ТОВ "Науково-дослідний інститут фермерських машин" як орендарями і Київською міською радою, як орендодавцем, договору оренди земельної ділянки від 21.06.2004 року, реєстровий номер 2-1588.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року у справі № 910/26025/14 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, приватне акціонерне товариство "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі", звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" по справі № 910/26025/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Ільєнок Т.В., Авдеєв П.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 року по справі № 910/26025/14 прийнято апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" до провадження і призначено перегляд рішення на 17.03.2015 року.

Київською міською радою, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація" та товариством з додатковою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фермерських машин" на підставі ст. 96 ГПК України не надано до суду заперечень на апеляційну скаргу.

11.03.2015 року від приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" надійшли додаткові документи.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надавав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" - без задоволення.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні надавав свої пояснення, в яких зазначив про необхідність припинення провадження у даній справі, оскільки з моменту відчуження позивачем належного йому нерухомого майна - частини будівлі, припинився договір оренди відповідної земельної ділянки в частині права оренди цієї земельної ділянки позивачем.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача-1, проти чого також не заперечують представник сторін, присутні у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року по справі № 910/26025/14 - слід змінити, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Стаття 14 Конституції України встановила, що право власності на землю гарантується. Останнє набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відностин.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

У ст. 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Приписами ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що селищний, сільський голова укладає договори від імені територіальної громади та на підставі відповідних рішень сільської ради.

Згідно частини 2 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК України).

Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І Закону України «Про оренду землі».

Типова форми договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає істотні умовами договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися і інші умови. Частиною 2 наведеної норми встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Крім того, за приписами статті 15 зазначеного Закону невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Рішенням Київської міської ради № 412/572 від 24.04.2003 року товариствам передано в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,6261 га для експлуатації та обслуговування інженерно-лабораторного корпусу по вул. Дегтярівська, 62 у Шевченківському районі міста Києва.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного рішення 21.06.2004 року між Київською міською радою (орендодавець, відповідач-1) та відкритим акціонерним товариством "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" (орендар-1, позивач), відкритим акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут фермерських машин" правонаступником якого є товариство з додатковою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фермерських машин" (орендар-2, відповідач-3) був укладений договір оренди земельної ділянки (договір, а.с. 32-36).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Укладені договори оренди за своєю правовою природою є договором найму та піднайму.

Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII, в редакції Закону України від 23.12.1997 року № 768/97-ВР, цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", в редакції Закону України від 29.06.2004 року № 1905-IV, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі п. 18 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 року № 412/572 за актом приймання-передачі передає, а орендарі приймають в спільну оренду строком на 25 років земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:91:059:0038) загальною площею 0,6261 га по вул. Дегтярівська, 62 у Шевченківському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування інженерно-лабораторного корпусу (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору його укладено на 25 років.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та сплачується орендарями пропорційно площі будівель і споруд, які знаходяться у власності орендарів.

Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І Закону України «Про оренду землі».

Типова форми договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» визначає істотні умовами договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За змістом п. 11.3 договору дія цього договору припиняється, зокрема, у випадку закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб/ та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України; поєднання в одній особі власників земельної ділянки та орендарів; ліквідації юридичних осіб орендарів; договір припиняється в інших випадках, передбачених законом. Припинення договору шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільнення орендодавця відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі коли орендарі використовували земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням систематично не сплачують орендну плату (протягом двох місяців поспіль), здійснення без згоди орендодавця передачу або відчуження права користування земельної ділянки третім особам (п. 11.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2008 року власником частини майна, що знаходиться на орендованій земельній ділянці - товариством з обмеженою відповідальністю "Київінтерпак" (продавець) та громадянином Латвії Акментіньш Марісом (покупець) укладений договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення 5 поверху нежилого будинку площею 8544,70 кв. м (реєстровий номер 4528), розташованого за адресою: місто Київ, вул. Дегтярівська, буд. 62: приміщення 1 площею 34,00 кв. м, приміщення 1а площею 34,50 кв. м, приміщення 2 площею 19,00 кв. м, приміщення 3 площею 13,80 кв. м, приміщення 4 площею 34, 20 кв. м, Ѕ частина приміщення 5 площею 1,90 кв. м, Ѕ частина приміщення 6 площею 60 кв. м, Ѕ частина приміщення 7 площею 33,10 кв. м, Ѕ частина приміщення 8 площею 0,20 кв. м, Ѕ частина приміщення 9 площею 1,50 кв. м, Ѕ частина приміщення І площею 9,60 кв. м, Ѕ частина приміщення ІІ площею 30 кв. м, загальною площею 192,40 кв. м, що складає 2/10 частини від нежилого будинку площею 8544,70 кв. м.

28.02.2014 року між приватним акціонерним товариством "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" (продавець) та громадянином Німеччини Рєзніковим Геннадієм Давидовичем (покупець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (реєстровий номер 555), предметом якого є нежиле приміщення (в літ. А) загальною площею 797,90 кв. м, яке є часткою розміром у 9/100 частин від нежилого будинку площею 8544,70 кв. м, розташованого за адресою: місто Київ, вул. Дегтярівська, буд. 62. Відповідно до вказаного договору майно, що є його предметом, розташоване не земельній ділянці площею 0,6261 га з кадастровим номером 8000000000:91:059:0038, та знаходиться у користуванні продавця на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого 21.06.2004 за реєстровим номером 2-1588.

Актом приймання-передачі від 28.02.2014 року нерухоме майно було передано продавцем покупцеві.

Після чого, 16.09.2014 року приватне акціонерне товариство "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" звернулось до відповідачів з пропозицією № 51 про розірвання договору оренди земельної ділянки, в частині оренди АТ "Укрірмаш". Пропозицію позивачем мотивовано зміною власника нерухомого майна, що знаходиться на орендованій земельній ділянці.

У відповідь відповідач-2 листом від 20.10.2014 року № 05707-11271 повідомила про те, що для внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині орендарів новим балансоутримувачам нерухомого майна слід звернутися до Київської міської ради з відповідним клопотанням.

У зв'язку з чим, приватне акціонерне товариство "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" звернулось до суду з позовом до відповідачів про розірвання укладеного між позивачем та ТОВ "Науково-дослідний інститут фермерських машин" як орендарями і Київською міською радою як орендодавцем договору оренди земельної ділянки від 21.06.2004 року, реєстровий номер 2-1588.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з наступного.

По-перше, статтею 31 Закону України "Про оренду землі" встановлені підстави припинення договору оренди землі, а саме:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- смерть фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

- ліквідація юридичної особи - орендаря;

- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Відповідно до пункту 11.4 договору оренди земельної ділянки він може бути розірваний за взаємною згодою сторін; за рішенням суду у порядку, встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою Орендодавця у визначених договором випадках.

Таким чином, укладеним сторонами у справі договором оренди земельної ділянки не передбачено можливості дострокового розірвання в односторонньому порядку (зокрема, за ініціативою одного з орендарів) вказаного договору оренди у випадку переходу права власності на розташоване на орендованій земельній ділянці нерухоме майно.

По-друге, відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Підстав дострокового розірвання в судовому порядку укладеного сторонами у справі договору оренди земельної ділянки, що відповідали б наведеним вище нормам, позивач у справі не навів.

По-третє, відповідно до частин 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, за обставин, визначених ст.120 Земельного кодексу України, відбувається перехід права оренди із заміною сторони в чинному договорі оренди.

По-четверте, позивачем викладено вимогу про розірвання договору оренди земельної ділянки частково, а саме у частині його відносин з відповідачем-1 без урахування наявності у договорі ще однієї сторони - третього відповідача, що також має права та обов'язки за договором оренди і щодо якого підстави для розірвання вказаного договору відсутні.

Чинним законодавством України не передбачено можливості часткового розірвання будь-якого договору, у тому числі договору оренди земельної ділянки. У випадку дострокового розірвання договору оренди відповідний договір є припиненим у повному обсязі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що розірвання спірного договору оренди земельної ділянки укладеного з Київською міською радою та кількома орендарями - позивачем та третім відповідачем у справі призведе до припинення орендних правовідносин не тільки з позивачем, а і з іншим орендарем - товариством з додатковою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фермерський машин", за відсутності на те відповідних правових підстав та, відповідно, до протиправного порушення інтересів останнього як сторони договору оренди земельної ділянки.

Однак, з зазначеним колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є вимога приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" про розірвання договору оренди земельної ділянки від 13.07.2004 року, з огляду на продаж нерухомого майна, що розташовані на частині земельною ділянки, посилаючись, зокрема, на приписи статей 651 Цивільного кодексу України, статтю 141 Земельного кодексу України, статтю 188 Господарського кодексу України та норми Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

При цьому, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пунктами "а", "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, між іншим, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється в разі, між іншим, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частини 1, 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі").

Разом із тим, статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, згідно частини другої статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною першої статті 377 Цивільного кодексу України також передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

Статтею 188 Господарського кодексу України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що фактичне користування земельною ділянкою, переданої позивачу та відповідачу-3 за спірним договором, на якій зведені будівлі та споруди, відчужені позивачем, здійснюють нові власники, позивач добровільно відмовляється від права користування земельною ділянкою, наданою йому за договором від 21.06.2004 року, плату за землю, якою він фактично користується, зобов'язується сплачувати відповідно до чинного законодавства.

Крім того, судом встановлено, що позивач звертався до відповідачів з пропозицією розірвати договір оренди землі від 21.06.2004 року, оскільки частина орендованої земельної ділянки перейшла в користування інших осіб у зв'язку із зміною власника об'єктів нерухомості, проте рішення щодо визначення земельної ділянки фактичним користувачем земельної ділянки, відповідач-1 не вирішив, на звернення позивача не реагував.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Вище наведена позиція колегії суддів також зазначена і в постановах Верховного суду України від 06.06.2011 року № 11/227, від 19.06.2012 року № 36/368-9/63, від 20.08.2013 року № 18/5005/12936/2011 та Вищого господарського суду України від 01.02.2011 року № 11/227, від 27.11.2012 року № 35/5005/1302/2012, від 19.12.2011 року № 36/368-9/63, від 25.12.2012 року № 18/5005/12936/2011.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку щодо частково задоволення позовних вимог заявлених до Київської міської ради про розірвання договору оренди землі з позивачем з урахуванням визначення чинним законодавством можливості дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору, з огляду на встановлені судом обставини справи.

Щодо позовних вимог до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація" та товариства з додатковою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фермерських машин", то позивачем не зазначено, яким чином та які його права або охоронювані законом інтереси порушені останніми.

Таким чином, у задоволенні позову до другого та третього відповідачів слід відмовити у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Київської міської ради прийняти у АТ "УКРІНМАШ" земельну ділянку за актом приймання-передачі, оскільки договір з позивачем розірвано, а дана вимога є похідною, то колегія суддів приходить до висновку, що вона також підлягає задоволенню.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття частково невірного рішення.

Таким чином, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід змінити, яким позов до Київської міської ради задовольнити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на зміну апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та частково задоволення апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 29.01.2015 року) по справі № 910/26025/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року у справі № 910/26025/14 змінити, яким позов до Київської міської ради задовольнити.

3. Розірвати договір оренди земельної ділянки від 13.07.2004 року № 91-6-00293 шляхом припинення в частині правовідносин між приватним акціонерним товариством "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" та Київською міською радою.

4. Зобов'язати Київську міську раду прийняти у приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" частину земельної ділянки, яка знаходиться у останнього в оренді, за актом приймання-передачі.

5. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) на користь приватного акціонерного товариства "Український інститут ринкових відносин в машинобудуванні та військово-промисловому комплексі" 2436 (два тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. судового збору за перегляд рішення у апеляційній інстанції.

6. В іншій частині рішення залишити без змін.

7. Видачу наказів на виконання постанови доручити господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи № 910/26025/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.В. Ільєнок

П.В. Авдеєв