Постанова

від 17.03.2015 по справі 923/1792/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р.Справа № 923/1792/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Денисюк В.Г. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 22 січня 2015 року

у справі № 923/1792/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани"

про стягнення 682.171 грн. 44 коп.

ВСТАНОВИЛА:

05.12.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Агро" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани" про стягнення грошових коштів у сумі 682.171 грн. 44 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 06/10/14 від 06.10.2014 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а саме: сої, внаслідок чого має борг по її оплаті в сумі 660.727 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а також ще й 18257 грн. 44 коп. - інфляційних витрат за період з 07.10.2014 р. по 31.10.2014 р. та 3187 грн. - 3 % річних за період з 07.10.2014 р. по 27.11.2014 р.

У відзиві відповідач позовні вимоги не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що позов заявлено позивачем передчасно, оскільки останнім не дотримана процедура досудового врегулювання спору, а крім того, позивач всупереч ст. 530 ЦК України не звертався до відповідача з відповідною вимогою, а тому строк виконання відповідачем обов'язку ще не настав, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Заявою від 05.01.2015 р. позивач просив змінити первісного відповідача на належного та збільшив розмір інфляційних витрат та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на його користь до 30.791 грн. 25 коп. та 4870 грн. 50 коп. відповідно за період з 07.10.2014 р. по 30.11.2014 р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 р. (суддя Немченко Л.М.) позов задоволений у повному обсязі та з відповідача на користь позивача стягнуто: 660.727 грн. - боргу, 18257 грн. 44 коп. - інфляційних витрат за період з 07.10.2014 р. по 31.10.2014 р., 3187 грн. - 3 % річних за період з 07.10.2014 р. по 27.11.2014 р. та 13.643 грн. 42 коп. - понесених судових витрат на оплату судового збору за подання позову.

Рішення суду мотивоване тим, відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 06/10/14 від 06.10.2014 р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а саме: сої, внаслідок чого має борг по її оплаті в сумі 660.727 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 18257 грн. 44 коп. - інфляційних витрат за період з 07.10.2014 р. по 31.10.2014 р. та 3187 грн. - 3 % річних за період з 07.10.2014 р. по 27.11.2014 р., а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 13.643 грн. 42 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати повністю та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що, по-перше, місцевим судом, всупереч ст. 77 ГПК України, необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неправомірно розглянуто справу за його відсутністю, по-друге, позивач всупереч ст. 530 ЦК України, не звертався до відповідача з відповідною вимогою про погашення боргу, а тому строк виконання відповідачем своїх зобов'язань ще не настав. Крім того, позивачем здійснено не вірно розрахунок кількості відвантаженого товару, по-третє, між сторонами у справі фактично укладено договір не купівлі-продажу, а посередницьких послуг з метою знаходження оптимального контрагента відповідачем готового придбати товар у позивача, так як відповідач є посередником між позивачем та ТОВ «ТПП «Нікагро», яке не виконало зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати товару, а тому підстави для задоволення позову - відсутні.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача будучи своєчасно та належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, внаслідок чого справа була розглянута за його відсутністю.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але оскаржене рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

До апеляційної скарги відповідачем додано додаткові документи, зокрема: повістка суду та копії товарно-транспортних накладних.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як свідчать матеріали справи розгляд справи відбувався судом першої інстанції з 08.12.2014 р. по 22.01.2015 р., тобто на протязі 1 місяця та 14 днів.

При цьому, відповідач тричі був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, а саме на: 18.12.2014 р., 13.01.2015 р. та 22.01.2015 р., але витребуванні судом додаткові або будь-які інші докази, на свій розсуд, суду не надав.

При викладених обставинах колегія суддів строк у 1 місяць та 14 днів визнає розумним та достатнім для можливості подати до суду першої інстанції всіх необхідних, на думку відповідача, доказів по справі, за умови існування такого бажання.

Так як, додаткові докази, що надані відповідачем до апеляційної скарги не були ним подані суду першої інстанції не з причин, що не залежали від нього, а внаслідок особистої недбалості, то підстави для їх залучення до матеріалів справи відсутні відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України.

З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованим і клопотання представника відповідача про витребування додаткових доказів по справі у позивача та залучення їх до матеріалів справи.

Таким, що не заслуговує на увагу колегія суддів вважає і клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до вирішення кримінальної справи за ч. 4 ст. 190 КК України порушеної відносно посадових осіб ТОВ "Торгово-промислове підприємство "Нікагро", оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, рішення у справі не впливає та й не може вплинути на права та обов'язки цієї юридичної особи, а крім того, згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України лише вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату, у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому судовому процесі до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки, як зазначалося вище, місцевий суд тричі призначав справу до розгляду, а саме на: 18.12.2014 р., 13.01.2015 р. та 22.01.2015 р.

Оскільки, представництво інтересів сторони у справі може здійснюватися любою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, а поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин 22.01.2015 р. не було, то суд першої інстанції правомірно відхилив відповідне клопотання відповідача та підставне розглянув справу за відсутністю його представника за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, без будь-яких порушень процесуальних прав скаржника, який був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але, не скористався своїм правом на участь в розгляді справи місцевим судом.

Як вбачається з матеріалів справи 05.12.2014 р. позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до відповідача про стягнення 660.727 грн. - боргу, 18257 грн. 44 коп. - інфляційних витрат та 3187 грн. - 3 % річних за період з 07.10.2014 р. по 27.11.2014 року.

Ухвалою місцевого суду від 08.12.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 18.12.2014 р.

Ухвалою місцевого суду від 18.12.2014 р. розгляд справи відкладено на 13.01.2015 р.

Заявою від 05.01.2015 р. позивач звернувся до суду із заявою щодо здійснення заміни первісного відповідача на належного відповідача та збільшення стягнення з останнього на свою користь: інфляційних витрат до 30.791 грн. 25 коп. та 3% річних до 4870 грн. 50 коп. за період з 07.10.2014 р. по 30.11.2014 р.

Як вбачається зі змісту вищезазначеної заяви позивача, останній фактично просить визнати відповідачем ту ж саму юридичну особу до якої і був пред'явлений позов, але, у позовній заяві позивачем було помилково зазначено інший ідентифікаційний код відповідача, тому колегія суддів визнає, що зазначена заява за своєю юридичною природою не є заявою, в розумінні ст. 24 ГПК України, про зміну неналежного відповідача - належним, а фактично є заявою про виправлення помилки допущеної при подачі позову щодо ідентифікаційного коду відповідача, яка підлягає виправленню з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно, що правильним ідентифікаційним кодом відповідача є 31289433, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, договором купівлі-продажу, а не ідентифікаційний код 31219433, як то зазначено позивачем у позовній заяві.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити найменування юридичних осіб, їх місцезнаходження, ідентифікаційний код.

Ідентифікаційний код визначається за довідкою органів статистики.

Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 р. N 499), ведеться Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. Згідно з пунктами 5-7 цього Положення присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється: державними реєстраторами - суб'єктам, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; органами державної статистики - суб'єктам, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" і відомості про які не становлять державну таємницю; відповідними центральними органами виконавчої влади - суб'єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держкомстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку. Порядок передачі ідентифікаційних кодів для присвоєння їх суб'єктам затверджується Держкомстатом разом з відповідними центральними органами виконавчої влади. Ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється. Ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Водночас, якщо господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з'ясувати ідентифікаційний код учасника процесу, то він не позбавлений права після порушення провадження у справі здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК, у тому числі з органів внутрішніх справ, органів державної податкової служби, адресних бюро та ін. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що правильним ідентифікаційним кодом відповідача згідно довідки ЄДРПОУ є 31289433, а не код 31219433, у зв'язку позивач правомірно на підставі ст. 22 ГПК України просив суд врахувати вищезазначені обставини та при винесені рішення по справі виправити допущену ним помилку в ідентифікаційному коді відповідача.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи 05.01.2015 р., тобто до прийняття рішення по справі, позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині збільшення стягнення з відповідача на свою користь: інфляційних витрат до 30.791 грн. 25 коп. та 3% річних до 4870 грн. 50 коп. за період з 07.10.2014 р. по 30.11.2014 р. та оплатив цю заяву судовим збором в установленому порядку та розмірі, а також направив її копію відповідачеві рекомендованим листом.

Однак, місцевий суд не звернув увагу на вищевказану заяву позивача та розглянув первісно заявлені вимоги останнього щодо стягнення на його користь з відповідача крім боргу ще й 18257 грн. 44 коп. - інфляційних витрат та 3187 грн. - 3 % річних за період з 07.10.2014 р. по 27.11.2014 р., що є порушенням вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України, внаслідок чого перегляд справи в апеляційному порядку повинний здійснюватись з урахуванням заяви позивача про збільшення стягнення з відповідача на користь позивача: інфляційних витрат до 30.791 грн. 25 коп. та 3% річних до 4870 грн. 50 коп. за період з 07.10.2014 р. по 30.11.2014 р. виходячи з суми боргу 660.727 грн.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 06.10.2014 р. між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу № 06/10/14 (далі договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача сою в кількості 168,77 т., а останній зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Згідно п. 7.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

У п. 3.1. договору сторонами передбачено, що позивач зобов'язаний у повному обсязі передати відповідачеві товар та забезпечити останнього такими документами: рахунком-фактурою, видатковою і податковою накладними.

Згідно п. 4.2. договору загальна вартість товару, що продається становить 860.727 грн. (5100 грн. за 1 т., з ПДВ).

Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобов'язання за названим договором виконав у повному обсязі, оскільки передав, а відповідач прийняв сою в кількості 168,77 т, загальною вартістю 860727 грн., що видно з підписаної та скріпленої печатками обох сторін без будь-яких зауважень щодо кількості та якості отриманого товару видаткової накладної № РН-0000011 від 06.10.2014 р. на суму 860727 грн., довіреності відповідача на отримання сої № 11 від 06.10.2014 р. та податкової накладної № 3/2 від 06.10.2014 р. на суму 860727 грн.

Позивачем виставлений відповідачеві рахунок на оплату отриманого товару № СФ-0000011 від 06.10.2014 р. на суму 860.727 грн.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

У п. 4.3. договору сторонами встановлено, що відповідач здійснює оплату отриманого товару за фактом його передачі, а тому оплата отриманого товару мала бути здійснена відповідачем негайно після його прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу чи ні. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, оскільки іншого не вбачається з укладеного між сторонами у справі договору.

Як слідує з матеріалів справи відповідач за поставлений товар розрахувався з позивачем частково в загальній сумі 200.000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 61 від 24.10.2014 р. на суму 100.000 грн., № 68 від 11.11.2014 р. на суму 50.000 грн.; № 70 від 17.11.2014 р. на суму 30.000 грн. та № 74 від 21.11.2014 р. на суму 20.000 грн. (а.с. 15-18), а від оплати решти частини отриманого товару вартістю 660.727 грн. - ухилився, так як будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність боргу у відповідача перед позивачем за вищеназваним договором в сумі 660727 грн. в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано.

При викладених обставинах суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором та має борг перед позивачем станом на час вирішення спору по-суті в сумі 660.727 грн., а тому підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК та ст. 193 ГК України стягнув з відповідача на користь позивача 660.727 грн. боргу, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Так як, за поставлений товар відповідач повинний був розрахуватися у строк до 06.10.2014 р. (включно), але здійснив оплату частково, а решту частину боргу у сумі 660727 грн. не оплатив, то місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що відповідач повинний сплатити позивачеві 3% річних та інфляційні витрати.

Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду щодо визначення періоду нарахування як 3% річних та індексу інфляції, оскільки останнім не враховано заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.

Згідно рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до якого сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розраховується починаючи з наступного місяця.

Як зазначалося вище відповідач повинний був оплатити товар 06.10.2014 р., а тому враховуючи вищезазначене сума боргу повинна індексуватися з урахуванням цього місяця, тобто з жовтня 2014 р.

Оскільки, відповідач здійснив у жовтні 2014 р. часткову оплату за товар у сумі 100.000 грн., то сума інфляційних витрат за жовтень 2014 р. повинна бути розрахована відповідно до абз.3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання» № 14 від 17.12.2013 р. з урахуванням індексу інфляції виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому мав бути здійснений платіж, помножений на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України за період прострочення.

Враховуючи вищевикладене індекс інфляції за жовтень 2014 р. повинний розраховуватись виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, тобто з суми 760727 грн. за наступним розрахунком:

Сума інфляційних втрат = С х Пс - С, де С - сума заборгованості; Пс - сукупний індекс інфляції, який розраховано наступним чином:

Пс = (П-1: 100)*(П-2: 100)*(П-3: 100)*...*(П-Z :100), де П-1 - індекс інфляції за перший місяць прострочки; П-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочки; П-3 - індекс інфляції за третій місяць прострочки; П-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочки; виходячи з суми боргу та періоду прострочки.

Індекс інфляції у жовтні 2014 р. становив 102,4%.

18257 грн. 44 коп. = 760727 грн. х 102,4% - 760727 грн.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем на протязі листопада здійснено оплату у загальній сумі 100.000 грн., внаслідок чого борг станом на 30.11.2014 р. становив 660727 грн.

Індекс інфляції у листопаді 2014 р. становив 101,9%, а тому сума інфляційних витрат у листопаді 2014 р. становить 12533 грн. 81 коп., виходячи з наступного розрахунку:

12533 грн. 81 коп. = 660727 грн. х 101,9% - 660727 грн.

Таким чином, відповідач повинний сплатити позивачеві інфляційні витрати у сумі 30.791 грн. 25 коп. (18257,44+12533,81=30791,25) за період з жовтня 2014 р. та листопад 2014 р., виходячи із сум боргу, що існували на останні дні жовтня та листопада місяців відповідно та з врахуванням часткових оплат відповідачем.

Також, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду щодо визначення періоду нарахування 3% річних, оскільки останнім не враховано заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3 % річних з огляду на наступне.

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою:

Сума боргу = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума боргу, Д - кількість днів просрочки.

Як вже зазначалось вище, відповідач повинний був оплатити товар 06.10.2014 р., але здійснив часткову оплату 24.10.2014 р. у сумі 100.000 грн., внаслідок чого позивач підставне нарахував відповідачеві 3% річних за період з 07.10.2014 р. по 23.10.2014 р. за 17 днів просточки , виходячи з наступного розрахунку: 860727 грн. х 3% х 17/365/100 = 1202 грн. 65 коп.

Наступний платіж здійснено відповідачем 11.11.2014 р. в сумі 50.000 грн., внаслідок чого позивач підставне нарахував відповідачеві 3% річних за період з 24.10.2014 р. по 10.11.2014 р. за 18 днів просточки, з урахуванням часткової оплати, виходячи з суми боргу у розмірі 760727 грн. виходячи з наступного розрахунку: 760727 грн. х 3% х 18/365/100 = 1125 грн. 46 коп.

Наступний платіж здійснено відповідачем 17.11.2014 р. в сумі 30.000 грн., внаслідок чого позивач підставне нарахував відповідачеві 3% річних за період з 11.11.2014 р. по 16.11.2014 р. за 6 днів просточки, з урахуванням часткової оплати, виходячи з суми боргу у розмірі 710727 грн. відповідно до наступного розрахунку: 710727 грн. х 3% х 6/365/100 = 360 грн. 36 коп.

Наступний платіж здійснено відповідачем 21.11.2014 р. в сумі 20.000 грн., внаслідок чого позивач підставне нарахував відповідачеві 3% річних за період з 17.11.2014 р. по 20.11.2014 р. за 4 дні просточки, з урахуванням часткової оплати, виходячи з суми боргу у розмірі 680.727 грн. відповідно до наступного розрахунку: 680727 грн. х 3% х 4/365/100 = 223 грн. 80 коп.

За період з 22.11.2014 р. по 29.12.2014 р. борг у відповідача перед позивачем складав у сумі 660727 грн., внаслідок чого за цей період відповідач повинний сплатити позивачеві 3% річних у сумі 2117 грн. 95 коп. за 39 днів прострочки виходячи з наступного розрахунку: 660727 грн. х 3% х 39/365/100 = 2117 грн. 95 коп.

Загальну сума 3% річних з урахуванням часткових оплат відповідача за період з 07.10.2014 р. по 29.12.2014 р. становить 5030 грн. 22 коп.

Оскільки, господарський суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, а позивачем пред'явлений позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог про стягнення 3% річних лише в розмірі 4870 грн. 50 коп., то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 4870 грн. 50 коп. за період з 07.10.2014 р. по 29.12.2014 р. в межах заявленого позову.

Посилання скаржника на порушення позивачем і судом першої інстанції процедури досудового врегулювання спору є необґрунтованими та хибними, оскільки рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, правосуддя здійснюється виключно судами. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятим до уваги.

Посилання скаржника на підставу для відмови у позові на заборгованість перед ним ТОВ «ТПП «Нікагро» є необґрунтованими та безпідставними, оскільки за змістом частини першої ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тому, посилання скаржника, як на підставу для відмови у позові на заборгованість перед ним ТОВ «ТПП «Нікагро» з оплати товару за іншим договором, до уваги прийнятими бути не можуть.

Доводи скаржника про те, що укладений між сторонами у справі договір є договором надання посередницьких послуг, а не договором купівлі-продажу є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з договору № 06/10/14 від 06.10.2014 р. при його підписанні сторони погодили, що за своєю правовою природою цей договір є договором купівлі-продажу та чітко визначили, що за його умовами позивач повинний передати у власність відповідачеві сою в кількості 168,77 т., а останній зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його вартість позивачеві, внаслідок чого колегія суддів вважає що цей договір є договором купівлі-продажу та йому притаманні усі риси характерні для даного типу договорів, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Оскільки, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підлягають задоволенню у повному обсязі, то відповідач на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України повинний відшкодувати позивачеві понесені витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 13.927 грн. 76 коп., тобто у повному обсязі.

Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд невірно визначив розмір 3% річних та інфляційних витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача та, як наслідок цього, здійснив неправильний розподіл судових витрат між сторонами у справі, а також невірно зазначив ідентифікаційний код відповідача, то оскаржене рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани" - залишити без задоволення.

Пункт другий резолютивної частини рішення господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 р. у справі № 923/1792/14 частково скасувати та викласти його в наступній редакції:

„2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійські лани" (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Леніна, буд. 22 кв. 7, ідентифікаційний код 31289433) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортуна-Агро" : 660.727 грн. - боргу, 30791 грн. 25 коп. - інфляційних витрат, 4870 грн. 50 коп. - 3% річних та 13.927 грн. 76 коп. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору за подання позову".

В решті частині рішення господарського суду Херсонської області від 22.01.2015 р. у справі № 923/1792/14 - залишити без змін.

Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати відповідний наказ із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.03.2015 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Ярош А.І.