Постанова

від 16.03.2015 по справі 909/238/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 909/238/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

при секретарі судового засідання Оштук Н.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Ретро", б/н від 24.11.2014 р. (вх. № апеляційного суду 01-05/5559/14 від 26.11.2014 р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2014 р.

у справі №909/238/14 (головуючий суддя - Деделюк Б.В., судді - Фанда О.М. та Фрич М.М.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Болехів, Івано-Франківська область

до Приватного підприємства "Ретро", м. Болехів, Івано-Франківська область

про розірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012 р. та стягнення коштів в сумі 431 982,39 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, представник - ОСОБА_3 (довіреність №б/н від 04.08.2014 р.)

від відповідача: Кріль Т.Є. (довіреність б/н від 02.02.2015 р.)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПП «Ретро» про стягнення 431 982,39 грн. та розірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу, укладеного ПП «Ретро» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.06.2012 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1228.

Рішенням місцевого господарського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2014 року позов задоволено повністю. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що сторони підтвердили факт передачі коштів ОСОБА_2 приватному підприємству «Ретро» до укладення попереднього договору, однак договір купівлі-продажу частки майнового комплексу відповідачем і позивачем не укладено, майно у власність не передано. За таких обставин місцевий господарський суд прийшов до висновку про обгрунтованість вимог позивача як в частині розірвання попереднього договору, так і в частині стягнення з відповідача 431 982,39 грн. вартості частки майнового комплексу як попередньої оплати за договором, який не було укладено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати таке з наступних підстав.

На думку Скаржника, наслідком не укладення сторонами договору купівлі-продажу частки майнового комплексу в строк, визначений в п. 4 Попереднього договору, є його припинення в силу вимог ч. 2 с. 635 ЦК України та ч. 4 ст. 182 ГПК України, а тому немає підстав для розірвання договору, що підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року у справі №5010/1119/2012-13/71, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року.

Скаржник також вважає неналежним доказом перерахування Позивачем коштів Відповідачу за квитанцією до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року, оскільки така суперечність вимогам абзацу 10 пункту 1.2. Положення про ведення касових операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004 року та ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, у Скаржника викликають сумніви записи, здійсненні в даній квитанції, а саме: не розшифровано прізвище касира, не вказано від фізичної особи чи від підприємця ОСОБА_2 прийнято кошти.

Сукупність зазначених обставин Апелянт вважає достатньою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач - ФОП ОСОБА_2 - у відзиві б/н від 11.12.2014 р. заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що квитанція до прибуткового касового ордеру за №22/6 від 22.06.2012 р. в числі інших доказів, доводить факт отримання Відповідачем від Позивача 431 982,39 грн. вартості частки майнового комплексу за купівлю-продаж нерухомого майна. Ця квитанція до прибуткового касового ордеру, на думку Позивача, узгоджується зі змістом попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу, підписаного сторонами 22.06.2012 р. Умовами попереднього договору підтверджується факт отримання грошових коштів Відповідачем. Дана квитанція заповнена та підписана ОСОБА_6 і відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні ОСОБА_7 як директор та власник ПП «Ретро» був повноваженим оформити та підписати прибутковий касовий ордер підприємства. Відтак вважає, що для утримання Відповідачем грошових коштів за купівлю-продаж нерухомого майна немає правової підстави. Також посилається на постанову судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13.02.2013 р. у справі №6-176цс12 зазначено, що у випадку, якщо сторони домовились укласти договір, але не оформили його оплачені у рахунок виконання договору платежі вважаються авансом і повертаються у розмірі, у якому вони надавались. Вимоги Позивача спрямовані на повернення виключно суми авансом оплаченої в рахунок майбутнього договору , якого не було укладено. Відповідно до цього, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обов»язку Відповідача повернути грошові кошти, отримані у рахунок оплати за продаж майна, що не відбувся. Відтак, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою представників сторін та надання такими додаткових доказів.

10.03.2015 року в судове засідання з'явились представники обох сторін.

Представник Апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та пояснила, що кошти по спірній квитанції одержані відповідачем як заборгованість по орендній платі фізичної особи - громадянина ОСОБА_2 і не мають відношення до предмета даного спору.

Представник Позивача наполягає на тому, що кошти, оплачені згідно спірної квитанції, внесені як оплата по попередньому договору купівлі-продажу майнового комплексу, про що зазначено в п.1.2. такого.

У зв'язку з поданням сторонами додаткових доказів, за згодою сторін, в судовому засіданні оголошено перерву до 16.03.2015 року.

16.03.2015 року представник Апелянта відмовилась від клопотання про призначення експертизи, заявленого попереднім представником Відповідача (Т-2 а.с.26).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у них докази, заслухавши представників обох сторін, судова колегія прийшла до висновку по обґрунтованість доводів апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.

Правовідносини сторін щодо користування приміщеннями були врегульовані договором оренди виробничих приміщень, укладеним сторонами 01.03.2009 року. Згідно п. 1.1. орендодавець (ПП «Ретро») передає, а орендар (громадянин ОСОБА_2) приймає в строкове платне володіння і користування нежитлові приміщення з прилеглою територією, а саме: нежитлове приміщення (склад №30) 649,50 кв. м.; нежитлові приміщення (склад №35) 234,60 кв. м.; нежитлові приміщення (склад №28) 57,50 кв. м. Цей договір укладено на три роки(Т-2 а.с.61) до нього складено акт прийому-передачі (Т-2 а.с.64).

З Ссаме ці приміщення є предметом спірного попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу, укладеного ПП «Ретро» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.06.2012 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1228.

З пояснень представника ПП «Ретро» (Т-2 а.с.48) вбачається, що кошти Відповідачем від громадянина ОСОБА_2 за квитанцією до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року прийняті як остаточний розрахунок за орендовані ним приміщення, у зв'язку з чим сторонами підписано додаткову угоду про розірвання Договору оренди (Т-1 а.с.202)

З пояснень Позивача (Т-2 а.с.55) вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 вважає, що відносини сторін з приводу оренди нежитлових приміщень не мають відношення до отримання Відповідачем 431 982,39 грн., оскільки ці кошти - вартість частки майнового комплексу, зоплачені згідно квитанції до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року та попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012 року.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку судова колегія керувалася наступним.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахувванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедлвості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ст.635 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

У відповідності до ч.1 ст. 182 ГК України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2012 року сторонами укладено попередній договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.06.2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 1228.

Згідно п.1 попереднього договору сторони зобов'язались в майбутньому в строк, вказаний в п. 4 даного договору (05.07.2012р.), укласти і належними чином оформити договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно п.п.6, 7, 8 попереднього договору, продавець (Відповідач) взяв на себе обов'язок укласти з покупцем (Позивачем) основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором, не вчиняти будь-яких дій, спрямованих на відчуження об'єкта або виникнення прав третіх осіб щодо об'єкта (оренда, застава, обтяження, тощо), не погіршувати фактичного стану об'єкта.

Відповідно до п.14 попереднього договору, покупець зобов'язується укласти з продавцем основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором.

Місцевий господарський суд при вирішенні даного спору прийшов до висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині розірвання попереднього договору, зважаючи на те, що ухилення відповідача від укладення договору купівлі-продажу є істотним порушенням умов договору, що в силу вимог ч.1 ст.206 та ст.188 ГК України має наслідок - розірвання договору в судовому порядку.

Однак, з таким твердженням судова колегія не погоджується з огляду на те, що спір щодо укладання договору купівлі-продажу майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 був предметом розгляду у справі №5010/1119/2012-13/71.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2012 року у справі №5010/1119/2012-13/71 позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Суд виніс рішення, яким зобов'язав укласти договір у редакції, викладеній в резолютивній частині рішення та стягнув з ПП «Ретро» на користь підприємця ОСОБА_2 штраф в розмірі 431 982,39 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року резолютивну частину рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2012 року у справі №5010/1119/2012-13/71 змінено, саме:

- замість слів «Укласти договір в наступній редакції», вказав «Договір є укладеним в наступній редакції»;

- доповнив резолютивну частину рішення після слів «Договір купівлі-продажу частки майнового комплексу», абзацом наступного змісту:

«Продавець» - юридична особа Приватне підприємство «Ретро», ідентифікаційний код 20540922, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, місто Болехів, вулиця Коновальця, буд.7, та Покупець -: фізична особа-підприємець ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця на бланку серії НОМЕР_2, виданого виконавчим комітетом Болехівської міської ради, Івано-Франківської області із змінами від 28.01.2008 року за №2 118 001 0001 000982, уклали цей договір про наступне». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В результаті перегляду справи за нововиявленими обставинами, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2013 року(Т-1 а.с.23-24), яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 13.11.2013 року (Т-1 а.с.25-28), постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2012 року скасовано та в позові відмовлено.

Наведені вище обставини свідчать про те, що ні добровільно, ні в судовому порядку сторонами не укладено договору купівлі-продажу майнового комплексу, зазначеного в оспорюваному попередньому договорі від 22.06.2012 року.

За таких обставини судова колегія вважає, що в силу ч.3 ст.635 ЦК України зобов'язання щодо купівлі-продажу майна, встановлене сторонами попереднім договором купівлі-продажу частки майнового комплексу, укладеного ПП «Ретро» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.06.2012 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1228, у зв'язку з не укладенням основного договору є припиненим, а тому не може бути розірваним в судовому порядку.

Щодо вимоги про стягнення 431 982,39 грн. судова колегія вказує наступне.

У відповідності до вимог ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень(ч.1 ст.33 ГПК України). Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Доказом перерахування коштів на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу, посвідченим приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.06.2012 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1228, Позивач вважає квитанцію до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року ( Т-1 а.с.15). Відповідач такого факту не визнає.

У відповідності до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, наданих в судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду, 22 червня 2012 року директором ПП «Ретро» ОСОБА_6 та громадянином ОСОБА_2 було вчинено ряд правочинів, а саме:

- укладено попередній договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 22.06.2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 1228 (Т-1 а.с.13-14);

- укладено угоду про розірвання договору оренди виробничих приміщень від 01.03.2009 року (Т-1 а.с.202);

- складено акт передачі-приймання нежитлових приміщень з прилеглою територією, переданою ПП «Ретро» ОСОБА_2 за Договором оренди виробничих приміщень від 01.03.2009 року (Т-1 а.с.203);

- засвідчено приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 заяву ОСОБА_6 (директор ПП «Ретро»), про відсутність майнових претензій та сплату орендної плати ОСОБА_2 за договором оренди нежитлових приміщень від 01.03.2009 року (Т-1 а.с.205);

- видано корінець квитанції до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року (Т-1а.с.15).

Перелічене вище дає підстави вважати, що 22 червня 2012 року директором ПП «Ретро» ОСОБА_6 та ОСОБА_2 були проведені остаточні розрахунки по договору оренди нерухомого майна та досягнуто згоди щодо укладення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Оцінюючи наяву в матеріалах справи копію квитанції до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року, судова колегія не може розцінити таку як належний і допустимий доказ оплати коштів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 саме по попередньому договору купівлі-продажу майна, а не як внесену заборгованість по договору оренди нежитлових приміщень, на чому наполягає представник Апелянта.

У відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року, така не відповідає вимогам п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Запис «за приміщення літ. АБВГЄ» в графі «підстава» не відображає змісту господарської операції.

Також відсутність розшифрування підпису не дають змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Як вбачається з квитанції, в графі «прийнято від» вказано прізвище ОСОБА_2

З врахуванням того, що у ПП «Ретро» були тривалі відносини з приводу оренди майна з громадянином, а не підприємцем ОСОБА_2, такий запис у квитанції може свідчити про одержання коштів саме від громадянина ОСОБА_2.

В Акті «Про результат позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства ПП «Ретро» від 05.08.2013 року №147/09-05-22/20540922 Долинської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління міндоходів в Івано-Франківської області вказано, що в ході проведення перевірки ПП «Ретро» надано розписку, написану ОСОБА_2, про те, що він отримав від ОСОБА_7 кошти в сумі 431982,39 грн. чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят дві гривні тридцять дев'ять копійок та заяву написану ОСОБА_2 Начальнику ВДВС Болехівського МУЮ, про те, що він отримав від ПП «Ретро» кошти в сумі 431982,39 грн. чотириста тридцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят дві гривні тридцять дев'ять копійок і претензій не має. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 25.06.2012 року ВП №32801666 встановлено, що борг сплачено, виконавче провадження з примусового виконання закрито (Т-1 а.с.115).

В п.3.8.1. названого вище акта «Касова дисципліна. Перевірка дотримання вимог законодавства і нормативних актів. Дотримання порядку ведення касових операцій» вказано, що згідно даних касової книги, кошти в сумі 431 982,39 грн. не обліковуються (Т-1 а.с.114).

Покликання Позивача на ту обставину, що в самому тексті попереднього договору купівлі-продажу майнового комплексу вказано про одержання Продавцем (ПП «Ретро») від Покупця (фізичної особи-підприємця ОСОБА_2) 431 982,39 грн.( п. 1.2.) не підтверджено письмовими доказами у справі.

В оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду також вказано, що сторони підтвердили, що Покупець передав, а Продавець прийняв вказану в п. 1.2. спірного договору грошову суму, однак в подальшому Відповідач заперечив одержання вказаних коштів саме по спірному договору, а інших доказів здійснення та обліку такої оплати сторони не подали.

У відповідності до абзацу 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно п.2 названої вище постанови Пленуму Вищого господарського суду Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В даному випадку місцевий господарський суд не врахував усіх дійсних обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Поза увагою суду залишився той факт, що квитанція до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року не відповідає вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не відображає суті господарської операції, а тому не може бути розцінена судом як належний і допустимий доказ в розумінні ст.ст.33,34 ГПК України.

Крім того, як вбачається з названої вище квитанції, платником по такій виступає саме громадянин ОСОБА_2, а не суб'єкт підприємницької діяльності, який звернувся з відповідним позовом в господарський суд.

Оцінивши зібрані у справі докази в сукупності, судова колегія прийшла до висновку про помилковість рішення місцевого господарського суду як в частині задоволення позовної вимоги про розірвання попереднього договору, оскільки такий припинений, так і в частині стягнення 431 982,39 грн. - попередньої оплати вартості частки майнового комплексу за договором, який не було укладено.

У відповідності до вимог с.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

Судова колегія в результаті розгляду апеляційної скарги прийшла до висновку, що місцевим господарським судом при задоволенні позову не враховано висновків, викладених в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.13 року у справі №5010/1119/2012-13/71 та зроблено помилковий висновок про розірвання попереднього договору, а також безпідставно прийнято до уваги як належний і допустимий доказ сплати фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 попередньої оплати за приміщення, саме квитанцію до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 року, що призвело до прийняття невірного рішення у справі.

Відтак, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову ФОП ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ПП «Ретро» про розірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012 р. та стягнення коштів в сумі 431 982,39 грн.

У відповідності до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати пов»язані з розглядом справи покладаються при відмові в позові - на позивача.

Враховуючи вищенаведене, судовий збір по справі за розгляд справ в суді першої інстанції слід покласти на Позивача. Також, слід стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ПП «Ретро» 4 929,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України

Львівський апеляційний господарський суд , - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ретро» задоволити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2014 р. у справі №909/238/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Ретро», вул. Коновальця, 7 м. Болехів, Івано-Франківська область, 77202 (ідентифікаційний код 20540922) 4 929,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

7. Справу № 909/238/14 повернути господарському суду Івано-Франківської області.

повний текст постанови складено та підписано 17.03.2015 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Данко Л.С.