Ухвала

від 11.03.2015 по справі 823/3662/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2015 р. м. Київ К/800/58380/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.

за участю представника позивача - Лисенка Ю.М.,

представника відповідача - Недосєки І.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року у справі № 823/3662/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" (далі -ТОВ "Катеринопільський елеватор") звернулось в суд з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - ОДПІ) в якому просило визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року № 0000342200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 07 жовтня 2013 року № 193, ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за липень 2013 року, за результатами якої складено акт позапланової виїзної перевірки від 30 жовтня 2013 року №107/23-12-22-016/32580463 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 198.1, статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), а саме: включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у липні 2013 року на суму 1 029 846 грн., згідно податкових накладних, які виписані за операціями, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку, в результаті чого, завищено суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2013 року на 1 029 846,00 грн.

На підставі вищезазначеного Акту, відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року № 0000342200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 1 029 846,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено нереальність спірних господарські операції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанції передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Катеринопільський елеватор", на підставі договорів поставки, здійснювало господарські операції з ФГ "Кравець", ПАП "Альтаїр" та ТОВ "Вторметекспорт".

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем надано копії відповідних первинних документів, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних та товарно - транспортних накладних.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки спірних господарських операцій та визначення достовірності первинної документації за такими операціями.

Так, судами взагалі не досліджено чи мав місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити форму, зміст, наявність або відсутність відповідних первинних документів, наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності, фактичне здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця, наявність у останнього умов для здійснення господарської діяльності або навпаки відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, орендованих, а також трудових ресурсів, тощо, в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Оскільки прийняття рішення у даній справі вимагає додаткового встановлення її обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційній інстанції, то оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року у справі №823/3662/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: :