Ухвала

від 04.03.2015 по справі 806/6336/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/836/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Чуднівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного

Управління Міндоходів в Житомирський області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2013

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від

11.12.2013

у справі № 806/6336/13-a

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма

"Відродження»

до Чуднівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного

Управління Міндоходів в Житомирський області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Відродження" (надалі - ТОВ «Агрофірма «Відродження») задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Чуднівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в Житомирський області (надалі - Чуднівська ОДПІ) від 30.08.2013 №0000192200 та №0000202200.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2013 і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Агрофірма «Відродження» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що господарські відносини з його контрагентами фактично відбувались, про що свідчить надані ним первинні документи, а тому, рішення суддів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Чуднівської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Агрофірма "Відродження" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №11/2200/31884860 від 15.08.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138, п. 139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого ним занижено податок на прибуток на 347688,00 грн.; п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 184175,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від: 30.08.2013 №0000192200, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 434610,00 грн., у тому числі 347688,00 грн. - за основним платежем та 86922,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000202200, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 230218,00 грн., у тому числі 184175,00 грн. за основним платежем та 46043,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП "Укрєвроекспорт", ПП "Махаон", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ПП ОСОБА_8, TOB "Транс-сервіс-1", ТОВ "Налив", ТОВ "Щит-2008" укладено ряд договорів, предметом яких є організація перевезень вантажів автомобільним транспортом, бухгалтерські, охоронні та автотранспортні послуги, а також придбання сої.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: рахунки, акти виконаних робіт, податкові накладні, звіти про виконану роботу, реєстри, облікові книги. Оплата отриманих послуг та товарів підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу нікчемності укладених позивачем правочинів, податковий орган посилався на розбіжності актів виконаних робіт з товарно-транспортними накладними, відсутність доказів транспортування придбаної сої, а також наявність у штатному розписі посади охоронця та бухгалтера, що, на думку відповідача, спростовує економічну доцільність укладення вищезгаданих правочинів.

Проте, зазначене не може бути належним та допустимим доказом відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем із його контрагентами виходячи із наступного. Формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про фіктивність укладених правочинів, натомість аналіз їх змісту та економічної мети повинен здійснюватись на підставі комплексного всебічного з'ясування всіх обставин справи, що і було належним чином зроблено судами попередніх інстанцій. Також, колегія суддів зазначає, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий первинний документ для встановлення факту реального виконання господарських зобов'язань. Крім того, наявність у штатному розписі зазначених посад не позбавляє позивача права укладати правочини на надання відповідних послуг.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Чуднівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів в Житомирський області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 у справі № 806/6336/13-a залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна