Ухвала

від 04.03.2015 по справі 825/461/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/29616/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної

податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013

у справі № 825/461/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної

податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» (надалі - ТОВ «Торгсервіс») задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м.Чернігові) від 25.12.2012 № 0006082320 та № 0006092320

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Торгсервіс» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у м. Чернігові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Торгсервіс" з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2012 року та у декларації з податку на прибуток за відповідний період операцій по взаємовідносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4.).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток підприємства у періоді, що перевірявся на загальну суму 87934,00 грн.; п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період, що перевірявся, на загальну суму 83746,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 2766/22/21396841 від 17.12.2012 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення 25.12.2012 № 0006092320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 125619,00 грн.; № 0006082320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 119917,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2012 між ФОП ОСОБА_4, як продавцем, та ТОВ "Торгсервіс", як покупцем, укладено договір № ДГ-0125, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується продати (поставити), а покупець прийняти та оплатити товар (продукти харчування: цукор, борошно, крупи та інше) на умовах зазначених у цьому договорі.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні. Оплата позивачем придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями та виписками по рахунку з банку. Придбаний товар позивачем поставлено на облік, що підтверджується прибутковими накладними.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу нікчемності укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_4 правочину, податковий орган посилається на акт перевірки №2500/17/НОМЕР_3 від 27.11.2012 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.05.2011 року по 30.09.2012 року». В акті зазначено, зокрема, про неможливість фактичного здійснення ФОП ОСОБА_4 господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та найманих працівників.

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності здійснених позивачем господарських операцій, оскільки ані рішення суду, що набрало законної сили, ані жодного іншого доказу на підтвердження зазначеної позиції податковим органом не надано.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладений між позивачем і контрагентом правочин не мав реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 у справі № 825/461/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна